Тодось Осьмачка – May soul is dark

Я знов самотній і проклятий, –
Схилився тяжко до вікна:
На мурах, ніби на розп’яттях,
Ворони виють в небеса.
Їх чую крики ізнадвору
У серці зрадженім своїм…
Куди, куди втічу від горя,
Від тих зловісних голосів?..
Упала буря із-за бору
На місто пилом і піском,
Змела на вітер птицю чорну,
Неначе пір’я під погром,
Та й кинула мені зокола
Малу стеблину пирію,
Щоб завихрити з нею вгору
І думу змучену мою!
Мене ти, думо, залишила,
Як невтишиме в сповитку,
Перед парадними дверима
Ридать без відгласу на брук,
Аж доки пси криві почують
І не потягнуть у рови,
Де мої сестри з сіл ночують,
Що ласку, юність продали, –
І у помиях там і смітті
Покинуть кості мої тліть…
Ніколи верби верховіттям
З полів не прийдуть їм шуміть.
Я знов самотній і проклятий –
Схилився тяжко до вікна:
На мурах, ніби на розп’яттях,
З пилами буря умира.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тeму сторінками історії україни.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – May soul is dark
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.