Тодось Осьмачка – Незмінність

Прозорого серця висока погода
Сьогодні пустила над світом плисти
Тонесенькі хмари, відбивши їх в водах
Баварських озер, мов з латаття листи.

Налиті живицею сосни рожеві
Малої гіллячки не рушать ніде,
Бо тиша у лоно щасливому дневі
Від Альпів далеких незримо іде.

І кожного дерева стовбур порою
Дзвенить, мов струна, що зачула смичок
Коли відривається тільки вагою
І падає вниз крізь гілляки сучок.

І жодного птаха з прив’ялого зілля
Не чути чогось в нерухомім бору,
І навіть на луках тримає неділя
Урочисту тишу, мов гори, стару.

І тільки з-за лісу із палої брості
Кричать у баварів уперто півні,
Які віщували і щастя і гості
В далекій черкаській моїй стороні.

А що вони значать тепер в блуканині?
Вже певно не те, що співанням раніш,
Коли і кімнати не маю я нині
Без свідків чужих прочитати хоч вірш.

Не те тут говорить і сміх для привіту,
Й душа у молитви вже, певно, не та,
І тільки на тлі безконечного світу
Та сама і незмінна моя самота…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Незмінність