Тодось Осьмачка – Труни у гаях

Із блакиті піль шляхи розляглись,
На боках у них зацвіли гречки…
Та рої бджолині ними не гудуть,
Меду не несуть у пасіки-садки…
А шляхами кров огненно димить
Та вихри прядуть свистом веретен
І пнуться, моя гад, багнетами до хмар,
Мичку, наче сніг, тягнуть із гречок
І сучать канат через всі поля,
Купають його на шляху в крові,
Бо нема дощів із клубків громів –
Заснули давно у хмар на хребтах!
Гей, ревуть вихри від сіл та до сіл,
Умотують їх у пряжу свою,
Ховають в пилу шляхи на поля…
У селах усе гине, як в мішках.
Худоба реве з дворів на яри,
Ребрами оре канави глухі
У зубах у псів – своїх хазяїнів.
Народ, як рілля, захряс по церквах,
Дощами рида… і сльози горять
На хвилях садків, мов ягоди – кров;
Падають в траву гарячі, як жар,
Котяться в гаї, де труни лежать.
Там аж дві труни дубові товсті
На сіні сухім у чорнім сукні!
Як у цій труні, що лягла під рів,
Битая в мороз, скупана в крові –
Радість молода – квіти степові!
У другій труні – мати всіх людей,
Тих замучених, побитих дітей…
Із грудей стримить кривавий багнет,
А на нім горить цвіт-рожа важка.
Гей, над радістю стоїть туга мла,
На поля, сади крила підняла,
Чорні, мовчазні, як сон кладовищ.
А над ненькою стоять кістяки,
З їх очей-дірок сльози цебенять
Та й на рожу ту, що

хилить багнет.
То ж не рожа-цвіт буйно-запашний,
А серце пала – сонце із крові!..
У гаях горить та зілля в’ялить.
Із сонця осьо вилітає птах,
Та й полетів він за дикі поля,
Де гoрод стоїть на стрімкій горі,
В кручу-дерезу важко нахиливсь;
Він давно заснув: зубами не б’є
В небо кам’яне, не креше вогню.
Сів на башті птах міської стіни,
Крикнув один раз: “Труни у гаях!..
Люди, уставай!” Крик упав на дно
В кручу-глибину на скелі грудьми.
А з-під пелени
Сірих скель
Чорно, наче крук, –
Кінь летить…
Ой вилетів кінь на гору круту,
Страшно заіржав над городом тим;
Луни загули в кварталах міських,
Як у виводи горобина ніч.
А з драних шибок порожніх домів
Кажани, сичі вилетіли всі…
Крильми шарудять об дахи будов,
В мотузках дзвіниць… І город пливе
У дзвоні глухім десь од берегів,
Як дим на степи. Та степи мовчать:
Слухають, як ліс в їх лоні росте,
У водах джерел, повних кришталю…
А вихри прядуть, і труни лежать,
І серце в гаях у неньки горить,
І кінь на горі сичів виклика!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Моє ставлення до федька и толи.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Труни у гаях