Тодось Осьмачка – Загадка
В-ці К-б
Коли зблисне річка в рогозі,
Під сонцем ринучи в стави,
Я босі ноги згадую в грязі,
Що мовчки бачили і ви.
І відвертаюся лицем від плес,
Де й сонце соромом стає,
Бо ви його з водою, як з небес,
У серце занесли моє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Тодось Осьмачка – Кон’юнктивіт Я дівчину любив, люблю і нині, Й вона мені сказала в пізній час: “І сонце й місяць розійшлись в долині… Шліть старостів, і я піду за вас… “ І зникла в яр… Я ж вибіг на висоти Дивитися на стежку на снігу, З якої сонце сяло, повне цноти, Як на стеблі лілея на лугу. І […]...
- Тодось Осьмачка – Під Київ старий Під Київ старий незглибимая ніч Прийшла непомітно степами – І тисячі в воду запалених свіч Поділ перекинув стовпами. І знизу безодня й безодня вгорі Із синього холоду ночі Жене над водою вогні в куширі І жаб’ячим криком скрегоче. Стихія небесна, стихія земна Злилися в гармонію дивну Та місця між ними мені вже нема Так само, […]...
- Тодось Осьмачка – Елегія Лікарня. Гармидер і крик божевільної баби. Немає глибокого неба, Ні поля з ярами, Чогось забарилась любов У вінку із барвінку… Один я на світі, Мов Юда в гаю на вірьовці!.. І бурі затихли, Вітри не летять; Пожовклий листок із верби не впаде На ковдру, Що тіло моє обляга, – Не згадає про рідне село, Садки […]...
- Тодось Осьмачка – Предше Я вас любив, німуючи, то словом І вірив сліпо та тривожно знов, А ви боялися, щоб випадково Не виявив при людях я любов. Я вас любив, побожний, то злорікий, Ви ж обминали, боячись, мене, І через те прощайте вже навіки, І хоч тепер вас серце обмине. Але коли у липні під каштаном Побачите потоптану траву […]...
- Тодось Осьмачка – Не можу пригадать, кого я ждав Не можу пригадать, кого я ждав На вулиці старого міста; З безодні висла гілка світова На захід, мов крижина чиста. Гойдав поволі вітер степовий Із неї сонце вечорове… Зів’яла мідь горіла од стіни Високої сумної школи. Душа боліла в мене і цвіла Сухими пелюстками думи: Що сонце пада з вічного зела За море, у вечірні […]...
- Тодось Осьмачка – Немає Я уникав кохання та приязні Завжди і на землі, і на річках, Неначе спільної кімнати в лазні, Де тільки гудзики на сорочках І всім і кожному ще не відомі І ніби грають ролю таємниць, Що не даються сумніву, ні втомі, Неначе в червні щебетання птиць. І там вночі, де садові зідхання, А вдень гукання на […]...
- Тодось Осьмачка – Сонет Коли німують людські живі душі, Тоді і роси кам’яніють на зелі, А очі в молоді, немов од суші, Мертвіють, облітають навесні. Того, душе, на світляних розгонах, Свої прозорі вікна розтворяй І випускай слова на землю чорну, Де клекотять, мов казани, моря, – Щоб голосно садами Зворушили На дальніх берегах твої слова І сонце галасом живим […]...
- Тодось Осьмачка – Пашпорт І Осінній вітер в лузі свище, Вербу хитаючи тонку; А я схиляюся ще нижче Себе побачити в струмку. Давно з чола у жінки думку Не п’ю вже солодко крізь сміх І, втомлений від поцілунку, Не сплю у неї біля ніг; Вона, коли ховає ставню, Удосвіта ще тьма густа, Не тягне у жагу останню Устами знов […]...
- Тодось Осьмачка – Казка КАЗКА Як купала мене мати у любистку, трусив зорi Див iз лану у колиску. Схиляв голову весняну голий мiсяць до маленьких моїх нiжок в купiль свiжу. Вода з мiсяця збiгала на малого, нiби срiблом полоскала тепле лоно. Як скупала мати сина, то мiж зорi положила у колиску, як у полi: Як у полi, на могилi […]...
- Тодось Осьмачка – Забутий Тин із пожеж на захід упав, Сонце вдавив у степи… Там під житами козак умирав, Кров його в землю текла крізь піски. З паном не бився козак за жупан, Тяжко з ним бився за волю в степу: Пояс червоний йому розірвавсь Гострим багнетом, Де ниви ростуть. Журиться жито, схилившись у луг: Колос, мов камінь, втопило […]...
- Тодось Осьмачка – Труни у гаях Із блакиті піль шляхи розляглись, На боках у них зацвіли гречки… Та рої бджолині ними не гудуть, Меду не несуть у пасіки-садки… А шляхами кров огненно димить Та вихри прядуть свистом веретен І пнуться, моя гад, багнетами до хмар, Мичку, наче сніг, тягнуть із гречок І сучать канат через всі поля, Купають його на шляху […]...
- Тодось Осьмачка – Монолог Око, око, не дуже бачиш ти глибоко. Т. Шевченко Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води І випустив на землю тварі і народи, То мусів би і вічну правду дати їм, Що по заслузі насилає хмари й грім… Щоб кожній нації хоч трохи дати неба І не ввести в злиденність дух їй Та в […]...
- Тодось Осьмачка – Міщани РОЗдІЛ І 1 Давно за синю хмару сонце впало, З-над Києва пісок густий одплів, А денний клекіт одійшов помалу Туди, де сквери квітнуть та гаї І веселять муровані будівлі Та ловлять роси із небес вечірні У соковитий та тремтючий лист, Що на вітри небесні ясно звис. 2 Туди, під дерева старі, ставнисті, З казарми від […]...
- Тодось Осьмачка – Майн лібер Ніхто ні хусточкою не махав, І не казав ніхто “прощай”, Коли мій поїзд від лісів і трав Мене відвозив у гранітний край. А згарища і вдень, і в тьмущу тем В нещаснім, змученім краю Диявольським світили ліхтарем В байдужість чорную мою. І люди, вбрані в попіл та у пил, Були і пропадали знов Серед руїн […]...
- Тодось Осьмачка – Марево Есхілового орла Із Батьківщини рідної втікач, Ще й емігрант між втікачами, Якому радощі чужі, і плач, І шепотіння серць ночами… З теплом тієї пісні на вустах, Яку веде із мрії туга По чужинецьких селах та містах У вічне царство духа, Я йшов… Шукав серед баварських мряк, Щоб речі хтось привіз з вокзалу, І врешті українця-косаря Побачив, що […]...
- Тодось Осьмачка – Цить, моє серце! Десь гори зелені Та море патлате. Там жінка вродлива Сина вродила. Соками повний із хмелю землі, Він виріс на горах високих, Мов дуб, Що дунай заховав між гілля. Бурі із моря над сином літали, Наче у вирій важкі журавлі; Із крил своїх пера губили вони на луги; У перлах із дна океану ті пера були. […]...
- Тодось Осьмачка – Утома І Глибока осінь павутину На берег тягне з-під млина, Де перестояну калину Ламає дівчина мала; Гуде від ціпа жовта тиша. Як у неділю дзвін в гаю, А на кулі хазяйка рижа Сорочку зашива свою І повідає, як надворі Шуміла ніч вогнем з громів І цуценя коло комори Вищало мокре у рові; А комсомолець в ліжку […]...
- Тодось Осьмачка – дзвонар Ох, недоле моя чорнопера, Відведи від моєї душі Кожну діву, що любить озера І дзеркала, мов води в глуші, Бо вона відчуватиме й шкуру У фрізера, що робить і зиск І на нігтях жарінь манікюру, Гарячішу за сонячний блиск. Бо вона на кожнісінький дотик Його пальців, голодних на гріх, Розтулятиме радісно ротик У лукаво-схвильований сміх. […]...
- Тодось Осьмачка – Незмінність Прозорого серця висока погода Сьогодні пустила над світом плисти Тонесенькі хмари, відбивши їх в водах Баварських озер, мов з латаття листи. Налиті живицею сосни рожеві Малої гіллячки не рушать ніде, Бо тиша у лоно щасливому дневі Від Альпів далеких незримо іде. І кожного дерева стовбур порою Дзвенить, мов струна, що зачула смичок Коли відривається тільки […]...
- Тодось Осьмачка – Семен Палій Пише, пише та гетьман Мазепа Та й до Палія листи… Народна пісня “Здоров, здоров, Палію Семене, Прибувай до мене, А я тебе буду зустрічати, Військо шикувати, А як, сівши зі мною на лаву, Поєднаєш славу – Україна й компанійське військо Поклоняться низько!” Їде, їде фастівський полковник, Сонце рвуть підкови; Мають, мають шлики, як вітрила На […]...
- Тодось Осьмачка – Мандрівка Я був не з криці, не з заліза, не з бетону Тоді, коли безправний без мети ходив, І люди українські пити й самогону Мені давали, мов джерельної води. І там, де з праці кам’яніють в пальцях жили І висихає з горя слізне джерело, Мене спочити люди часто садовили, А з торби все давали, що у […]...
- Тодось Осьмачка – до вічної ночі Ох, ноче, ноче без луни і крику Без місяця і без зірниць, Я знов твою пустелю дику Полохаю із-під ялиць. Шумлять гілляки таємничі бору, Аж сніг спадає на пеньки, І в мене з ними разом руки вгору, Здається, клякнуть вже віки. І знов, і знов душа моя безсила Питається прокляттям літ: Навіщо ти мене взяла […]...
- Тодось Осьмачка – Пісня Кинув чумак село рідне, Щоб шукати долі інде. В сірій свиті, йде не хутко Ще й з верби пригубив дудку. Гей, гей, путь-дорога далека. Ой де обрій з небом злився, Туди й чумак похилився, Бо аж там, аж там дівчина, Мандрівки його причина. Гей, гей, путь-дорога далека. А з-за лісу чорні хмари Випливають не до […]...
- Тодось Осьмачка – Сум Ой упали сніги на баварські бори, Аж гілляки схилилися вниз, І над яром присипані пні без кори Мовчазними горбами здулись. І лежить рівним шаром забілена біль, Витикаючи довгі дубці; І ворони мовчать, мов примерзлий кукіль На німіших сучках від мерців. І в гущaвині світу засніжених рис Бір без вітру гуде в височінь, І сніги, від […]...
- Тодось Осьмачка: життя і творчість (1895-1962) Народився в с Куцівці (нині Черкащина) в багатодітній селянській родині. Служив в економії писарчуком, займався самоосвітою, вчителював, згодом вступив до Київського інституту народної освіти. Входив до складу літературної групи “Ланка”-МАРС. З початком репресій симулював психічний розлад, щоб урятуватися від арешту. Під час війни емігрував до Німеччини, потім – до США. Мандрував по світу. Помер […]...
- Тодось Осьмачка – Україна Шляхи мої неміряні, Гори мої неважені, Звірі мої не наджені, Води мої не ношені, Риба у їх не ціджена, Птахи мої не злякані, Діти мої не лічені, Щастя моє не злежане… Оце така я в тебе матінка, В руці Господній Україна синєнебая! 1917...
- Тодось Осьмачка – Сучасне місто лжеязиче Сучасне місто лжеязиче Мій дух відкинуло у тінь За те, що небо вічно кличе Його на дальню височінь; А люд, у злочинах упертий, Ушанував мої жалі – І я, щоб і голоду не вмерти, Пеньки корчую на селі; Аби воли спочити з плуга Ревли на той бік під бичем: Бо тут у їх шалена туга […]...
- Тодось Осьмачка – May soul is dark Я знов самотній і проклятий, – Схилився тяжко до вікна: На мурах, ніби на розп’яттях, Ворони виють в небеса. Їх чую крики ізнадвору У серці зрадженім своїм… Куди, куди втічу від горя, Від тих зловісних голосів?.. Упала буря із-за бору На місто пилом і піском, Змела на вітер птицю чорну, Неначе пір’я під погром, Та […]...
- Осьмачка Тодось – Біографія Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович) – видатний український письменник, поет, прозаїк, перекладач. Ранні роки Народився Тодось Осьмачка 4 (16) травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. З великого гурту своїх дітей батько спромігся дати […]...
- Тодось Осьмачка – Хто ХТО На персах землі гора; у важке небо зоряне з сонцем впира чолом. Од п’ят гори до зір небесних криваві тумани. На горі хрест в туманах – хрест. Простяг рамена од краю світа до краю, од сходу на захід. У світ упала тінь хреста з півночі на південь. На хресті – людина. На степи, на […]...
- Старший боярин (скорочено) – Осьмачка Тодось У червні 1912 року Гордій Лундик приїхав із Черкаської учительської семінарії в село Тернівку до своєї тітки Горпини, яка замінила йому батьків, котрих він рано втратив. Здобути освіту йому допоміг місцевий священик дмитро діяковський, зваживши на успіхи здібного учня в земській школі. У його валізі лежала посвідка про те, що Лундик має право навчати в […]...
- Загадка Загадка (від “гадати” – думати, вгадувати) – жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі. 3. вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практикованої етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти містить у собі філософський зміст (“Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте […]...
- Вічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника “Зав’язь”) Про кохання написано за багато віків стільки, що, здається, нічого нового вже й не скажеш. Але людина тільки тоді по-справжньому розуміє це почуття, коли воно стає її власним. Отже, одна любов, помножена на тисячі тисяч людських характерів і доль, дає невичерпний матеріал письменникові і завжди цікава читачеві. Григір Тютюнник теж писав про любов, але якось […]...
- Володимир Лучук – Півень (Загадка) Стоїть півень на плоті У червонім капоті. Стоїть, а не піє, Певне, що не вміє. Проте знає Справу хитру – Показує Напрям вітру. (Флюгер)...
- Микола Вінграновський – Я дві пори в тобі люблю Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш – Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, […]...
- Вічна загадка любові (за оповіданням Г. Тютюнника “Зав’язь”) Вічна загадка любові (за оповіданням Г. Тютюнника “Зав’язь”) Багато творів написано про велике людське почуття – кохання. Не є винятком і творчість Григора Тютюнника. Раннє оповідання “Зав’язь” є зворушливою ліричною сповіддю про перше кохання, про незабутню ранню весну, коли у гіллі “зав’язуються дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки” – зав’язь. Цю зав’язь потрібно берегти, захищати від […]...
- “Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові” (за новелою Гр. Тютюнника “Три зозулі з поклоном”) Недаремно Григора Тютюнника називають майстром новели. Талант писати новели грунтується насамперед на здатності передати велике напруження людського почуття. І Григорові Тютюннику це вдавалося якнайкраще, можливо, тому, що сам він був сповнений цим напруженням почуття – напруженням любові до людей та до своєї землі, гострим почуттям справедливості, порушення якої відзивалося в письменникові пекучим болем… Він не […]...
- Загадка Джеймса Джойса Загадка Джеймса Джойса У 2002 році виповнилося 120 років із дня народження корифея ірландської літератури XX століття, одного із засновників європейського модерністського роману Джеймса Джойса, а також 80 років від часу появи “великої книги” (за свідченням Хемінгуея) – роману “Улісс” (1922). Тоді один з ірландських міністрів, бажаючи прославити свою країну, запропонував порушити питання про висунення […]...
- Тіна Карабанович – Вінок Три сльози… Обітниці Й зірки… Впустила за водою І той вітер, Що з тобою… Приніс мені зажуру І рути цвіт, Що хоронитиме від бід… Чи можливо знати За що купити і продати- Серце… І посміхаються лиш там, Де збудовано одвічний храм… Любові… Та хто це знає? Лиш той кого Сонце не палить й не карає… […]...
- Загадка женской души Н. С. Лесков – художник необычайно широкого тематического диапазона. В своих произведениях он создает вереницу социальных типов, человеческих характеров. Среди них много сильных натур, неординарных личностей. Такова главная героиня очерка Н. С. Лескова “Леди Магбет Мценского уезда”, написанного в 1865,- Катерина Львовна Измайлова. В этом образе автор показал, как мещанка пытается бороться против поработившего ее […]...
Леся мовчун біографія.