Томаш деяк – дорога втомлено зітха у далечінь

Дорога втомлено зітха у далечінь
Що припнута на обрію мотузку
І пил лягає на траву і рештки глузду
І той, хто міг сказати промовчить

І той, хто міг піти, таки піде
Вганяючи себе у кілометри
Збираючи росу на войлок светра
Лягаючи щоночі на тверде

І буде день, зачатий у імлі
Такій сипкій, що кришиться від сонця
Дерева на узбіччях затріпочуть
І вийдуть із торішньої ріллі

І будем ми – недопалки крижин
Що випущені на пательню траси
І даль, така невимовно прекрасна
Коли зненацька випаде на згин

Твоїх ключиць. І гір старі слони
Піднімуть хоботи ранкового туману
І випливуть у цю безодню ткану
З блакитної небес черевини

Рибини хмар. Ми підем назирці
Вузлистою аортою дороги
Відкидуючу тіні попід ноги
І кожен іншого триматиме в руці


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему справедливість.
Ви зараз читаєте: Томаш деяк – дорога втомлено зітха у далечінь
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.