Томаш деяк – і скільки б ти не ховала поранені ноги

І скільки б ти не ховала поранені ноги
На котрих вся втома твоїх паломництв
Розходиться шкірою і судомить
Ледве відчувши холодне й вологе,
Тобі не сповити усе невідоме,
Не вирвати з себе стебло тривоги

Тобі не сховати своїх припущень,
Цитат Ремарка, плацкартних вагонів,
Втрачених вір, пережитих агоній,
Зміїних шкір, що майбутнє злущить
З твоїх імен. На твоїх долонях
Уся чорнота набрякає й гусне

Скільки йому до тебе каменем в небі?
Скільки тобі до нього листом від бога?

І скільки б ти не ховала у м’язах кулі
Які б у собі не гасила пожежі й вибухи
У тебе завжди залишається право вибору
Між кольорами і смаком твоїх пігулок
Не стримуй азбуку Морзе надірваних видихів
Читай казки зголоднілих за кроками вулиць

Гортай цей хронос, як книгу, збирай як пазли
Вбирай цей хаос, як кисень вбирають з артерій
Твої клітини. Як з “моно” зринає “стерео”
Й зіниці розширюють межі твоїх оргазмів
Від тебе до нього і хімія, і матерія
Від нього до тебе у горлі постійні спазми

Тож скільки йому до тебе крізь твою темінь?
А скільки тобі до нього лезом дороги?

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Томаш деяк – і скільки б ти не ховала поранені ноги