“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду” (за новелою “Подвійне коло”) (2 варіант)

Найвищого злету у розвитку художнього романтичного струменя Ю. Яновський досягає у своєму романі “Вершники”, який написаний на високій героїчній ноті, витриманий в щирому поетичному ключі, правдивий і життєвий.

Уже в першій новелі “Подвійне коло”, де лютують шаблі, де коні бігають без вершників і де небо навкруги здіймається в вишину “блакитними вежами”, вимальовуються картини нещадної, нищівної класової боротьби. Сходяться у двобої протягом короткого часу не просто різні загони, ворогуючі сили – денікінці, петлюрівці, махновці, а потім і червоний інтернаціональний полк, – на полі бую зустрічаються як вороги і брати Андрій, Оверко, Панас, Сашко, Іван Половці. І ніколи переможець не милує переможеного: Оверко страчує брата, денікінського офіцера Андрія; махновець Панас зі своїми анархістами вбиває Оверка. Не зупиняють у запалі битви нікого навіть слова батька, які один брат нагадує іншому: “Тому роду не буде переводу, в которому брати милують згоду”. Ця народна мудрість цілком протиставлена позиції захоплених політичною ворожнечею братів. І звучать ці слова трагічним рефреном до всієї новели. Як відповідатимуть брати на слова свого батька?

Лише Іван Половець, командир загону інтернаціонального полку, намагається гідно відповісти ворогам на ці слова про рід, про родину, про боротьбу. У роді, говорить він Панасові, не всі путящі, є люди пролетарської науки, а є “злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів”, і якщо рід розпадеться, то “клас стоїть”. Тоді ці слова видавалися історичною істиною багатьом… Та історія дала свою відповідь на слова мудрого старого Половця, вона показала, що клас – це. якась безлика маса без спільних інтересів і поривань, скупчення чужих одне одному людей, тоді як рід – основа нації, основа буття народу, спільність рідних за кров’ю дітей однієї матері. Немає нічого важливішого за рід і родину, і помиляється той, хто відмахується від вікової мудрості.

Ставши на герці один проти одного, вбиваючи один одного за політичні переконання, брати Половці переступили межу сенсу існування, перетворивши своє буття на ідеологічну фікцію, примарність. І це засвідчує стрижневий образ матері – уособлений образ любові й людяності, всепрощення й чекання. Для матері, як і для

Бога, всі брати рівні, ким би за переконаннями вони не були. Вони є люди, і судити їх треба не за законами військового часу, а за законами моральності, гуманізму.

Новела “Подвійне коло” дуже яскрава з художнього боку, вона є прикладом точного й суворого письма. Вдаючись у ній до художніх умовностей, Ю. Яновський показує дійсну правду громадянської війни з усією її жорстокістю та антилюдськістю. Історичний час тут сконденсовано, неймовірно стиснуто, але зроблено це з такою художньою переконливістю, що читач буквально відчуває його напружений, драматично загострений плин. Створенню такого враження сприяє багата система образів твору, серед яких виділяється кілька провідних, акцентованих.

Перш за все яскравими є образи вітру й неба, до яких кожного разу перед початком і після кінця бою звернений погляд оповідача. Вічність неба, природи немов протиставляється минущості політичних амбіцій, навіть якщо вони мають загальнолюдські гасла.

У природі, як і на полі бою, постійно відбуваються зміни, то розмірено тихо, то динамічно, швидко плине час. Спекотно в степу, “з південного заходу намірився віяти майстро”, а потім, коли перший із Половців падав на землю, дмухнув цей вітер – “і стояли нерухомо башти степового неба”.

Природа представляє в новелі відвічну, незнищенну субстанцію, якій протиставляється картина суєтності людського світу: постійні битви, змагання, загибель. І зіткнення протилежних сил серпневого дня 1919 року постає на тлі одвічно незворушної природи і на тлі історичного часу, на тлі вічності.

Перед читачем новели постає питання: чи варте життя власного брата якихось політичних амбіцій, чи не народжена людина для того, щоб берегти свій рід, своїх близьких? Та й як подивиться переможець – більшовик Іван – в очі своєї старої матері, як скаже їй, що всі інші її сини загинули від рук один одного? Чи пробачить вона його своєю вічною мудрістю материнської любові?

Вогненні роки революції руйнували життєві цінності, вироблювані німими предками протягом багатьох століть. Та рід тримається не на цінностях скороминущих, не на бажанні якихось класів, а на вічності любові, прощення, турботи. І час вирішить х гс правий, хто винний… Тому що тому роду нема переводу, де брати плекають згоду…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: “Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду” (за новелою “Подвійне коло”) (2 варіант)