Трагедія громадянської війни у творах українських письменників

Трагедію особливо гостро відчуває душа делікатна, ніжна, беззахисна. А ще – довірлива. Наче квітка до сонця, вона розкриває пелюстки, вітаючи життя. І раптом – чорний смерч. Губить надію, карає за простоту і наївність.

Та квітка проросла навесні 1917 року. Звалася вона молодою українською республікою. Над Києвом стояв “золотий гомін”, що його так точно вловило вухо молодого-молодого П. Тичини. Крокували барвисті маніфестації, маяли поруч синьо-жовті й червоні прапори, вірили, що визволені народи житимуть, як брати. Усіх охопило високе натхнення, весільне очікування.

“Одчиняйте двері – наречена йде!”. Ці рядки поета найліпше передають стан української душі в ті незабутні місяці загального екстазу. І що ж? Одчинились двері… Ударило темрявою горобиної ночі, потекли криваві ріки, затопили Україну горем, стражданням. Під акомпанемент муравйовського “Яблучка” гинуть безвусі учні – і вже не урочиста і радісна, а поховальна процесія несе їх на Аскольдову могилу.

Далі – ще більші жертви. Озвірілі садисти з півночі приходять у Київ і розтерзують його. Двічі розіп’ята душа поета волає від розпачу, вона не хоче розуміти того, що за любов до свого краю, як за злочин, розстріляно на вулицях столиці тисячі патріотів. І розстрілюють їх ті, в чиїх руках – червоний прапор. Виходить, соціалістична ідея несумісна з національною?

Виходить, так. “Соціалізм” взялися втілювати в життя фахові терористи – більшовики. Героїня п’єси В. Винниченка “Між двох сил” Софія Сліпченко прозріває. То ось кому передала вона допомогу із Петрограда – катам своєї родини! Дівчина й у думці не припускала, що таке ось влаштують ті, хто обіцяв відстоювати найвищі ідеали справедливості й гуманізму. Софія покінчує життя самогубством.

Пекельне полум’я громадянської війни роздмухується. Найбільше її зло – батько – і братовбивство. У смертельному вихорі в степу під Компанії-вкою зітнулися несамовиті вершники Половці, аби порушити батьків заповіт: “Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду”. Переводиться рід. Чи то так на роду Україні написано – від самих ще часів Руїни ділитися на лівобережну і правобережну, західну і східну, саму себе воювати навзаєм російськими штиком й австрійським багнетом, махновським захалявним і комісарським наганом, гайдамацькою шаблею і денікінським палашем? Адже їх стискають руки синів однієї неньки.

М. Хвильовий, “Я (романтика)”: підходить до матері один із синів. Напруга зростає. Зараз станеться щось нечуване, апокаліптичне. У Яновського не дійшло до цього, бо “Вершники” все ж романтичний твір. А тут слово “романтика” звучить прегірко. Що воно робить у підзаголовку цього страшного твору, де гримить постріл сина – і мати падає мертвою? Невдовзі впаде мертвим і сам письменник. Громадянська війна триває десятиліття й десятиліття. Непрощенне її зло в тому, що убивцями стають звичайні, нормальні люди, учорашні хлібороби з пробудженими раптом на дні душі хижацькими інстинктами. Ні найменшого сумніву щодо подальшої долі Василя Гандзюка не залишається по прочитанні твору Григорія Косинки “Гармонія”. Василь іде до більшовиків з метою відімстити за тортури, яких завдали йому і братові Гришці денікінці, і, напевне, помста ця буде не менш жорстокою. Василь таке побачив у офіцерській катівні, що на весь вік вистачить.

Важко писати про це. Важко про це читати. Єдиний висновок, до якого приходить читач: громадська війна не має права повторюватись.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор,

Хай пропаде незгоди проклята мара,

Під України єднаймось прапор!-

Писав, бажаючи запобігти лиху, І. Франко.

Не роздираймо на криваві клапті змучене тіло нашої України. У єдності – наша сила і наше майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Трагедія громадянської війни у творах українських письменників