Твір на тему: Мамо, де ти?


У кожного своя мрія. Хтось мріє познайомитись із “класним” хлопцем, хтось – отримати у подарунок на день народження ноутбук, хтось – вступити до певного вузу, щоб опанувати улюблену професію. У мене теж є заповітна мрія – я хочу розшукати свою маму. Річ у тім, що я все своє життя прожила у дитбудинку – спочатку в одному, потім в іншому. У мене там багато друзів, але свого куточка, де я змогла б побути наодинці, рідного дому так і не було. А мені так хотілося, щоб мама розповіла мені на ніч казку чи проспівала колискову. Та й зараз, коли я майже доросла, мені однаково не вистачає мами. Так іноді хочеться “пошепотітися” з кимось із дорослих про своє, потаємне…
Отже, я вирішила будь-що розшукати свою маму. У дитбудинку мені сказали, що, за документами, вона залишила мене ще в пологовому будинку. Що ж сталося? Може, їй було важко через те, що вона залишилася сама? Я не ображаюся на маму, у житті буває всяке… Що б там не було, а я її люблю, бо вона ж найрідніша для мене людина. То ж мама…
Соцпрацівники дали мені адресу: це один із районних центрів. Найближчої неділі я вирушила туди. Прихопила невеличкий букетик конвалій – мої улюблені квіти. Яка вона буде, моя перша зустріч із мамою? Я так хвилююсь!
За годину автобус вже прибув на місце. Запитую у людей, як розшукати потрібну вулицю. Потім іду нею роззираючись. Серце аж калатає. Аж

ось і той двір. Хвилинку стою, роздумуючи, потім рішуче стукаю у ворота. Загарчав собака, почулися чиїсь кроки. Розчинилися двері, на порозі стояла невеличка на зріст чорнява жіночка. Я одразу впізнала – мама! Бо я була дуже на неї схожа.
– Чого тобі? – різко запитала вона.
– Я до Вас, я Ваша дочка, мамо…
Холодний погляд ковзнув по моєму обличчю, на хвильку затримавшись на ньому. І… байдужа відповідь:
– То й що?
Я похолола… А вона ще раз глянула на мене й мовчки зачинила двері. Ноги мені заніміли. Я ледве зрушила з місця й побрела вулицею… Мамо?!!!
Не пам’ятаю, як опинилась на автостанції. Я сиділа на лавочці, в руках все ще тримала букетик конвалій.
– Дівчино, що з тобою? – запитала мене якась жіночка.
І раптом в мене градом покотилися сльози. Вони лилися й лилися, і я нічого не могла з ними вдіяти.
– Дитино, ану ходімо зі мною, я тут поряд живу, – жінка обхопила мене за плечі і, притримуючи, повела до себе додому.
Так я познайомилася з Ганною Петрівною. Того дня ми довго сиділи на кухні, пили чай, і я їй про все-все розповіла, і про маму теж… А потім вона розповіла мені про своє життя, про те, що два роки тому втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Вже пізно ввечері, проводжаючи мене на автобус, вона сказала:
– Приїжджай до мене як додому, не бери нічого в голову, приїжджай, я чекатиму на тебе…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Павло глазовий залізний характер.
Ви зараз читаєте: Твір на тему: Мамо, де ти?