Твір на тему: Підтримайте або спростуйте думку: “Ти можеш засудити людину до кінця її життя за єдину помилку, яку вона вчинила” (Ф. Босман)

Як на мене, думка про те, що хтось має право засудити людину й поставити на ній тавро “без права виправдання” лише за одну – єдину помилку, якої ця людина припустилася, хибна. Спробую довести виправданість моєї позиції.
За вихідний пункт у своїх міркуваннях візьму положення про те, що всі люди мають право на хибний крок, помилку, оскільки помилятися властиво нам, живим істотам. Якщо розглядати це положення як істинне, то маю констатувати, що в цьому світі фактично не може існувати безгрішної, завжди “правильної”, праведної людини. Відтак, не може ж таки в цьому світі існувати й когось такого, хто б мав право засуджувати іншого “раз і назавжди”, “без права на апеляцію”.
Ураховуючи це, маю всі підстави стверджувати, що в нашому недосконалому світі людям варто бути більш поміркованими й завжди пам’ятати, що дуже просто когось засудити за найменший “грішок”, набагато ж складніше, але, як мені здається, більш достойно в кожному конкретному випадку спробувати виявити гуманність, увійти в становище того, хто припустився помилки, зрозуміти причини, що підштовхнули його до хибного кроку. Ось те, що повинен зробити кожен перш, ніж дозволити собі засуджувати вчинки іншого.
На жаль, у реальному житті не завжди вдається дотримуватися цих правил, хоча й учимося цього постійно. Наприклад, на уроках української літератури ми намагаємося розібратися в причинах учинків якогось героя, виправдати ці вчинки або, щонайменше, зрозуміти їх. Тож, читаючи “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного, ми навіть співчуваємо головному герою, намагаємося хоч як-небудь виправдати його страшні діяння (а він скоїв не тільки грабунки, а й убивство). Те саме ми намагаємося зробити, коли перед очима громади ставлять Марусю Чурай і виносять їй вирок: у душі ми кричимо, що це несправедливо, що її можна зрозуміти…
Коли ж справа доходить до життєвих ситуацій, коли ми бачимо людину, що припустилася якоїсь помилки у своїх діях, то чомусь, не дуже замислюючись, одразу виносимо вирок. Мало хто задумується над її подальшою долею, над тим, як житиме вона, зацькована суспільством. Особливо жорстокі й безапеляційні в цьому плані підлітки. Із прикрістю й болем згадую неприємну ситуацію з власного життя, коли ми всім класом відвернулися від свого товариша, не розібравшись у ситуації. Хтось просто кинув фразу, що Андрій усе “доповідає” класному керівникові. Ми ж пішли “на повідку”, припинили спілкуватися. Андрій замкнувся в собі. З горем навпіл він закінчив навчальний рік і перевівся до іншої школи… Пізніше ж виявилося, що хлопець не винен: він не був ніколи “шісткою”, “стукачем”. І тут ми прозріли: як йому було щодня чути на свою адресу непристойності, почуватися знищеним і розчавленим?! На щастя, він виявився сильною людиною. А коли б на його місці був хтось, хто не зміг би виоратися з проблемою, протистояти натиску натовпу, “легкого на суд”? Страшно подумати, до якої трагедії усе це могло призвести!
Отож, підсумовуючи, хочу наголосити: перед актом осуду кожен повинен зазирнути у власну душу, глибоко-глибоко, і спробувати дати собі чесний звіт про те, чи підняв би він руку з каменем у відповідь на запит Господній: “Хай кине в мене камінь той, хто без гріха!” Гадаю, що не знайшлося б такого достойника в цілім світі! Саме тому ще раз заявляю: ніхто не має права засудити іншого безповоротно. Ми не маємо права виносити вироки. Ми маємо право зрозуміти, допомогти й простити. У цьому сутність нас, людяних людей!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Твір на тему: Підтримайте або спростуйте думку: “Ти можеш засудити людину до кінця її життя за єдину помилку, яку вона вчинила” (Ф. Босман)