Твір на тему: Вчителько моя, я тобі уклоняюсь

Вчителько моя, я тобі уклоняюсь
Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя – з великої літери. Я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. Одні з повагою запам’ятовуються, від других пам’ять відвертається, треті пройшли немов стороною…
Та ось одного разу увійде в клас Учитель – і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагати ся стати кращим, розумнішим і добрішим.
Це означає, що в життя твоє і в серце увійшов Учитель, щоб залишитися в ньому на всі подальші роки, допомагати, підтримувати тебе, радіти і сумувати разом з тобою, надихати на кращі вчинки.
… На жаль, я не пам’ятаю того дня, коли вперше увійшла після дзвоника до класу наша нова викладачка української мови та літератури. Ми її не чекали і тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої “ліберальної” викладачки.
Та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. І стільки в ньому було гідності, ввічливості, поваги до нас, семикласників, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову! А вона лилась і лилась прекрасною поезією народної творчості, розкриваючи перед нами славетну історію наших дідів-прадідів, нашої України.
І так – кожен урок: як відкриття, як одкровення, як безцінний подарунок. Не дивно, що “трійок” (про “двійки” я вже не кажу)

у нас майже не було. Всі намагалися відповідати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для Учительки. На перервах до неї неможливо було пробитися: всі хотіли бути поруч, всім потрібна була її увага, її слово, її усмішка.
Дивно, але саме тоді я зрозуміла, чим відрізняється справжній Учитель від того, що просто працює вчителем. Одного разу я запізнювалась на урок і в коридорі побачила, як Учительку затримував біля класу її колега, що, мабуть, не хотів закінчувати з нею розмову. Вона ввічливо його зупинила: “Пробачте, але я запізнююсь до дітей!” Вона сказала “до дітей”, а не “на урок”. І в цьому – секрет її неперевершеності як Учителя і як людини.
Минув час. Мінялися учителі, навчальні предмети, мінялися і ми. Але пам’ять назавжди закарбувала в серці образ моєї Учительки, якій я вдячна майже всім кращим, що є в моїй душі. Вона навчила мене, перш за все, щиро любити і поважати людей, розуміти їх і допомагати. Вона розкрила мені велич моєї рідної мови, горду і нескоренну її долю, прищепила палку любов до української літератури. І вже через це вона підвела всіх нас до головного – до істинного розуміння поняття “Батьківщина” і любові до неї. На все життя запам’ятала я слова: “Любити рідну землю, свою країну – це щастя, що випадає, на жаль, не кожному”. Але нас, своїх учнів, вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до віковічної слави українців.
За все це мені хочеться уклонитися моїй Учительці, зігріти її серце своєю любов’ю і запевнити: “Я пам’ятаю Вашу науку. Вона – в моєму серці, вона – у кожній моїй клітинці. Ми дякуємо Вам за неї: і я, і ті нащадки, яким я передам Ваше сердечне добро, що лишили Ви в душах своїх учнів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Твір на тему: Вчителько моя, я тобі уклоняюсь