Твір на тему: Замітка в газету. Стежиною Євгена Івановича Жицького

Замітка в газету. Стежиною Євгена Івановича Жицького
Ніна Василівна Кунченко – директор Зеленогайської середньої школи на Харківщині. Чи мріяла колись весела дівчинка стати директором школи? Ні. Директором – про це й не мріялось. Вона з дитинства хотіла вивчитись на вчительку: проводити уроки, їздити з дітьми на екскурсії, готувати цікаві вечори, ставити спектаклі на сцені шкільного театру…
Її мрії здійснились – закінчила педагогічний інститут у Харкові та повернулась у рідну школу. Тепер – не тільки вчителька. Вона –

директор школи. І уроки проводить. І подорожує разом з дітьми, коли тільки є змога. А вечори які проходять в школі!
Але головна її пристрасть – це шкільний театр.
– Коли я була восьмикласницею, наш учитель організував драматичний гурток. Як зараз пам’ятаю перші сцени (ми ставили тоді “Наталку Полтавку” І. Котляревського та п’єсу Т. Г. Шевченка “Назар Стодоля”). Пам’ятаю, як після уроків залишалися на репетиції. Самі готували декорації, костюми. Мені тоді випало грати роль Стехи…
Ніна Василівна й зараз пам’ятає кожну шкільну виставу, а їх було чимало.
– Все починалося
з гуртка. Тепер у нашій школі діє справжній шкільний театр. Навіть стало традицією – випускний клас готує (на вибір) виставу. Хочете подивитись? “За двома зайцями”, наприклад? У нас є відеоплівка…
Я не втрималася від спокуси – подивилася п’єсу М. Старицького “За двома зайцями” у виконанні учнів. І хоча це була лише відеоплів ка – не могла намилуватись самодіяльними акторами.
– А якби побували на самій виставі, переконались би: шкільна сцена – це найкращі уроки з літератури. Коли вчиш вірш напам’ять, щоб отримати оцінку, – це одне. Коли вчиш роль, звертаєш увагу і на інтонацію, і на логічні наголоси – це зовсім інше. Тут не можна вивчити погано – тебе ж слухатиме вся школа! Слова, промовлені зі сцени, залишаються у пам’яті на все життя.
Очі Ніни Василівни щасливі: вона одночасно і артистка, і вчителька, і директор.
– І все ж таки: чому ви обрали собі стежину філолога? – запитую я.
– Тому що іншої не уявляла: моя мама дуже любила театр, грала роль Наталки Полтавки на самодіяльній сцені. Брат любить музику – працює теж у школі. А ще всі мої подруги пішли вчитись на філфак. Бо був у нас учитель – Євген Іванович Жицький. Людина, яка жила школою, любила українську мову та літературу, віддавалась повністю праці, тобто дітям. Нам було з ним так цікаво вчитись! До нас у школу приїжджав навіть Олесь Гончар: ми запросили його – і він приїхав… Тому й пішли стежиною Жицького Оля Крутоус, Віктор Глушак, Валентина Коваленко, Надія Шушакова, Ніна Костяниця – викладають зараз українську мову та літературу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему справжніх друзів.
Ви зараз читаєте: Твір на тему: Замітка в газету. Стежиною Євгена Івановича Жицького
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.