Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Творчість Володимира винниченка 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв’язках з європейскими літературами
Творчість Володимира винниченка 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв’язках з європейскими літературами
Творчість Володимира ВИННИЧЕНКА 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв’язках з європейскими літературами
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – “Українська література”.
Захищена 12 жовтня 1998 року у спецраді Київського Національного університету ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА.
ВСТУП
Актуальність теми. З початку 1930-х рр. і до кінця 1980-х рр. творча спадщина Володимира Винниченка була вилучена з нормального культурного обігу: твори його не друкувалися в УРСР і не вивчалися. Винниченкознавство
Що ж до “материкової” України, то тут варта згадки спроба повернення спадщини В. Винниченка в середині 1960-х рр. (це питання ставилося О. Гончарем на 5-му з’їзді письменників України та І. Дзюбою в його трактаті “Інтернаціоналізм чи русифікація?”). Спроба ця – з огляду на несприятливі суспільно-політичні обставини – виявилася
Загальніконтури й масштаби творчої спадщини, його місце в історії українського письменства. Цим питанням були присвячені публікації П. Федченка, І. Дзеверіна, М. Жулинського, М. Слабошпицького та інших дослідників.(2) Жанри нарису й огляду домінували – і в цьому була своя закономірність.
З початку 1990-х рр. стали з’являтися вже не тільки публікації нарисового характеру, а й студії типу “життя і твор-чість” (монографія О. Гнідан та Л. Дем’янівської “Володимир Винниченко. Життя, діяльність творчість” – К., 1996). монографічні дослідження спадщини письменника під кутом зору певної проблеми (напр., праця Л. Мороз “Сто рівноцінних правд”.Парадокси драматургії В. Винниченка” – К., 1994, в якій переконливо розкрито зв’язки драматургії письменника з філософськими ідеями доби, а також “новою драмою” кінця ХІХ і початку ХХ ст. ст.).
Визначаючи в 1971 р. – з нагоди 20-річчя з часу смерті В. Винниченка – найактуальніші завдання винниченкознавства, Г. Костюк наголошував, що одним із них є “вивчення Винниченкової творчости в ширшому порівняльному аспекті світової літератури”. “Критика, – констатував дослідник, – кидала різні думки про впливи чи співзвучність творів В. Винниченка з різними авторами світу: тут і Ф. Достоєвський, і М. Горький, і М. Арцибашев, і Л. Андреєв, Леся Українка вказувала на співзвучність з мотивами А. Чехова і Гавптмана. Один німецький критик… в рецензії на “Брехню” … висловився був, що героїня драми Наталя Павлівна “загадкова жінка, яка постала за допомогою Ібсена і декількох французів. Не можна обійти і Метерлінка, драматурга, до якого пильно приглядався завжди Винниченко, п’єси якого сусідували і конкурували з Винниченковою “Брехнею” в репертуарі знаменитої італійської Емми Граматіки; навіть назву для своєї нової п’єси “Великий секрет” (1926 ) Винниченко запозичив від Метерлінка”.(3)
Проблема, поставлена чверть століття тому Г. Костюком, зберігає свою актуальність і донині. Вона не ставала досі предметом спеціального дослідження, хоча на пошук аналогій і зіставлень “провокує” сама творчість Винниченка. Прагнучи “прорубати вікно в Європу”, цей письменник вів постійний творчий полілог з багатьма попередниками і сучасниками, чутливо реагуючи на зміну літературних мод, на естетичні шукання як у західноєвропейській, так і в російській літературі. Винниченко як явище української літератури не може бути “розгаданий” поза його численними творчими захопленнями і відштовхуваннями, що передбачали як засвоєння, трансформацію чужого досвіду, так і полеміку з ним. Стосовно драматургії В. Винниченка значну частину роботи в цьому аспекті виконала Л. Мороз. Але в тому то й річ, що дослідження генетичних і типологічних зв’язків прози й драматургії письменника з художніми явищами світової літератури кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. ст. – це завдання надто масштабне, щоб бути вичерпаним в одній-двох монографіях.
Необхідність розгляду творчості В. Винниченка в порівняльному аспекті тим більш очевидна, що сама вона є переконливим доказом того, що український культурний розвиток був, за словами Д. Чижевського, “складовим елементом загальноєропейського”: “Коли український культурний розвиток проходив ті самі стадії, що й європейський взагалі, то не тому, що на Україну приходили ззовні “впливи”, на Україні чинять “чинники”, “фактори” чужого походження, а тому, що Україна яко частина європейської культурної цілости переживає ті самі внутрішні процеси, що й цілість, до якої вона належить”.(4)
З’ясування характеру творчого діалогу В. Винниченка з М. Горьким і Ф. Достоєвським, Г. Мопассаном і Г. д’Аннунціо, Ф. Ніцше та Г. Ібсеном, Е. Золя і К. Гамсуном дає можливість істотно доповнити картину взаємодії української літератури перших десятиліть ХХ ст. з іншими літературами; розкрити суттєві особливості творчої індивідуальності В. Винниченка, домінанти його художнього мислення; визначити внесок українського прозаїка й драматурга в осмислення актуальних “питань доби”; відповісти на низку питань щодо зв’язку творчості В. Винниченка з художніми течіями кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст. – як усередині української літератури, так і за її рамками.
Об’єкт дослідження – творчість В. Винниченка 1902-1920 рр. (сім романів, сімнадцять п’єс і близько півсотні оповідань, епістолярій, статті). Локалізація матеріалу зумовлена масштабами літературної спадщини письменника, а також тим, що період останньої його еміграції (1920-1951) має свої істотні особливості. М. Зеров цілком резонно виділяв цей період як окремий етап творчої еволюції письменника.
Об’єктом дослідження у дисертації є також європейська проза і драматургія кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст., філософські праці Ф. Ніцше.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося як складова частина комплексної теми “Творчість В. Винниченка у контексті світової літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст.”, над якою працювала наукова група кафедри української літератури Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка в 1994-1996 рр. Тема затверджена Міністерством освіти України.
Тема дисертації затверджена також координаційною радою Інституту літератури НАН України.
Мета і завдання роботи. Основною метою дисертації є визначення генетичних (запозичення, ремінісценції, алюзії… ) та типологічних (об’єктивних збігів і сходжень) зв’язків творчості В. Винниченка з художніми явищами в європейських літературах кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст.
Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
– визначення особливостей літературної ситації в Україні на початку ХХ ст., зумовленої “боротьбою генерацій” і пошуком українською літературою нової естетичної якості;
– з’ясування ціннісних орієнтацій та рис психологічного портрета В. Винниченка;
– визначення специфіки трансформування В. Винниченком відомих сюжетів, мотивів, образів;
– обсервування генетичних і типологічних зв’язків між творами В. Винниченка і романами Ф. Достоєвського, зіставлення морально-філософської проблематики та характеру її інтерпретації українським і російським письменниками;
– вивчення “ніцшеанського” сліду у творчості В. Винниченка;
– аналіз різних аспектів “проблеми статі” через зіставлення сходжень і розбіжностей у В. Винниченка – і західноєвропейських та російських письменників;
– розгляд питання “В. Винниченко і художні течії кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст.: реалізм, натуралізм, модернізм”.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці з питань порівняльного літературознавства, що належать перу О. Білецького, Г. Вервеса, І. Дзюби, Д. Дюришина, В. Жирмунського, І. Журавської, М. Зерова, Д. Наливайка, Л. Новиченка, П. Филиповича, Д. Чижевського, І. Франка, а також наукові дослідження істориків української та зарубіжних літератур – В. Адмоні, Ю. Барабаша, О. Гнідан, Л. Дем’янівської, М. Жулинського, Ю. Карякіна, Г. Костюка, Л. Мороз, С. Павличко, Б. Сучкова.
У процесі дослідження застосовувалися методологія і методика порівняльного літературознавства (зокрема – типологічного аналізу), біографічний та системно-естетичний методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві досліджено розгалужені генетичні і типологічні зв’язки творчості В. Винниченка з творчістю провідних європейських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століть. Ця проблема розглянута з урахуванням закономірностей літературного розвитку як в Україні (перші два десятиліття ХХ ст.), так і в інших країнах Європи (рубіж століть, початок ХХ в.)
З’ясовано естетичні ціннісні орієнтації молодого Винниченка (українська класика, М. Горький, зарубіжні літератури). Комплексно вивчено систему взаємодії прози і драматургії В. Винниченка з творчістю М. Серванеса, Ф. Достоєвського, К. Гамсуна, Г. Ібсена, Е. Золя, Г. Мопассана, Г. д’Аннунціо, філософськими ідеями Ф. Ніцше. Шляхом порівняльного аналізу п’єс та романів В. Винниченка і творів Г. Мопассана та Г. д’Аннунціо визначено характер запозичень і ремінісценцій, що зустрічаються в українського письменника. Якщо в літературній критиці початку ХХ ст., а також у дослідженнях вчених української діаспори було лише поставлено питання про сходження, точки дотику між Винниченком і Достоєвським, Винниченком і Ніцше, то в даному дисертаційному дослідженні ці питання з’ясовані всебічно.
Вперше розглянуто такі важливі аспекти проблеми, як “Винниченко і Ібсен” та “Винниченко і Золя”. Істотно доповнено уявлення про художні течії в українській літературі початку ХХ ст., оскільки творчість В. Винниченка в сучасних дослідженнях про український модернізм і реалізм представлена лише побіжно. Значна увага приділена з’ясуванню стосунків Винниченка-художника з українською літературною традицією у контексті “боротьби генерацій”, а також із неореалізмом, неоромантизмом, символізмом, натуралізмом.
У дисертації по-новому осмислюються риси творчої особистості В. Винниченка (парадоксальність художнього мислення, внутрішня суперечливість, викликана гострою колізією між утопізмом і антиутопізмом; амбівалентність стосунків автора і героя тощо).
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що результати й висновки дослідження можуть бути:
1. використані в лекційних курсах історії української літератури ХХ ст., під час читання спецкурсів та спецсемінарів з проблем взаємодії української літератури з європейськими літературами, еволюції творчості В. Винниченка, художніх течій початку ХХ ст., а також при написанні розділів підручників, посібників для вищої та загальноосвітньої шкіл.
2. Дисертація є самостійним дослідженням її автора.
Апробація результатів дисертації. Спостереження і висновки, що складають основу дисертаційного дослідження, знайшли своє втілення у виступі на ІІ Винниченківських читаннях (Кіровоград, 1995 р.), у спецкурсі “Творчість В. Винниченка 1900-1920 р. р.”, прочитаному на філологічному факультету Одеського державного університету імені І. Мечникова.
Цикл статей дисертанта про актуальні проблеми творчості В. Винниченка відзначений премією імені Олександра Білецького (1998 р.).
Публікації. Основні результати викладені у монографії “Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті” (Кіровоград, 1998. – 15 д. а.), авторському збірнику статей “Магічний кристал. Сторінки історії українського письменства” (Кіровоград, 1995. – 14 д. а.), а також у 19 статтях, опублікованих у періодичних виданнях.
РОЗДІЛ І.
ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
1.1. Боротьба генерацій
Літературна молодість Володимира Винниченка збіглася з початком нового – ХХ століття. Узявшись за перо під час свого навчання в Єлисаветградській класичній гімназії, він дебютував як прозаїк уже після того, як був відрахований з числа студентів правничого факультету Київського університету (за участь у протиурядових виступах) і служив “вольноопределяющимся” у 5-му саперному батальйоні, розміщеному в Києві. Перше оповідання В. Винниченка – “Сила і краса” – з’явилося на сторінках журналу “Киевская старина” (кн. 8-9).(5)
Саме тоді, коли єлисаветградський гімназист робив перші проби пера, Іван Франко констатував, що однією з характерних тенденцій культурного життя в Європі стала “інтернаціоналізація літературних уподобань та інтересів”.(6) Вона означала, що наприкінці ХІХ ст. стали очевидним “розпанахання давніших географічних і державно-етнографічних границь, величезний зріст комунікації, безмірне розширення літературних горизонтів, спільність ідей і ідеалів в писаннях одної генерації в різних краях, однаковість літературного смаку в певних суспільних верствах різних народностей, панування певних предилекцій і певної літературної моди в цілому цивілізованому світі в даній добі”.(7)
Йшлося в статті І. Франка 1898 року, по суті, про взаємо – дію і взаємне збагачення літератур. При цьому, важливо вслід за критиком повторити, що інтернаціоналізація не означала уніфікації національних письменств. Навпаки: “розпанахання границь” і “зріст комунікації” сприяли “націоналізації кождої поодинокої літератури”, тобто – увиразненню її національної самобутності.
Українська література, будучи частиною загально-європейського культурного організму, не залишилася осторонь тих процесів, що про них І. Франко говорив як про характерний “знак доби”. Проблема зміни естетичних орієнтацій, подолання етнографічно-побутової “старосвітщини” заради розширення художніх горизонтів з усією очевидністю постала на перехресті ХІХ і ХХ століть, коли в Україні з’явилася молода літературна генерація. Усвідомлюючи себе як нове покоління, орієнтації й зусилля якого мають бути адекватними вимогам часу, молодь (“Молода Україна”, як називав її Іван Франко) досить різко протиставила себе “батькам”, заперечуючи багато що в їхньому досвіді.
Прапором “Молодої України” стало гасло європеїзму.”Тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке “западничество”, що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянської мови, аби могти читати чужу літературу, – писала в 1891 році Леся Українка своєму духовному батькові Михайлу Драгоманову. – … Я надіюсь, що, може, як більше знатимуть українці чужу літературу, то, може, згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній”.(8)
Увага до нових художніх явищ і течій у європейській літературі в середовищі української літературної молоді супроводжувалася радикалізацією національного самоусві-домлення. “Ми відкинули назву “українофіли”, а звемось просто українці”, – це зізнання 21-річної поетеси, чий літературний псевдонім – Українка – звучав як виклик і самоствердження, вельми красномовне. Національно-культурницький рух на схилі ХІХ ст. відчутно політизувався. У Галичині, а невдовзі й на Наддніпрянській Україні почали виникати політичні партії, у програмах яких з’явилася ідея автономії України. Власне, це був єдиний процес: намагання “прорубати вікно в Європу”, набираючи cили, збагачуючи свій культурний потенціал, – і активізація політичного життя, що мала на меті соціальне й національне визволення. Об’єднуючим началом було прагнення бачити себе (вже українців, а не українофілів!) модерною нацією. Гасло європеїзму в культурі, літературі було спрямоване саме на те, щоб “засяяти в народів вольнім колі”, як скаже у величавому пролозі до поеми “Мойсей” І. Франко.
Запорукою розвитку, оновлення літератури один із чільних ідеологів модернізму М. Євшан оголосив “боротьбу генерацій” – Ця його “формула війни” прозвучала зі сторінок журналу “Українська хата”, позиція якого стосовно українофільства, “патріотично-романтичної жвачки”, тобто – літератури народницького типу, була особливо різкою. Конфлікт поколінь, боротьба між народницькими й модерністськими уявленнями про природу й завдання літератури, таким чином, на початку століття набрали гостроти.
Микола Євшан і Сергій Єфремов – ось два полюси тієї дискусії. Зосереджена вона була, головним чином, на сторінках “Української хати” і газети “Рада”. Хатяни відстоювали орієнтацію української літератури на досвід європейських літератур, зокрема – на модерністські течії в них. Вони сповідували культ вічної краси й сильної особистості, їх вабив ідеал незаангажованого, вільного від проповіді “певних громадських або партійних інтересів” мистецтва, місія якого не зводилася б до ролі “популярних брошур” і “копіювання дійсності”.(9) Заперечуючи утилітарність літератури, хатяни кликали молодь “під прапор мистецтва”(10), маючи на увазі, що воно саме собі ціль. (“Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність”, – писав Ш. Бодлер, і ці його слова М. Вороний недаремно взяв за епіграф до свого полемічного послання “Івану Франкові”). Якщо М. Євшан у своєму підході до літератури дотримувався принципу естетичного, то в статтях С. Єфремова обгрунтовувався принцип соціологічний: у літературі його цікавили передусім ідеї, призначення письменства вбачалося критикові в служінні народові, в тому, щоб бути учасником суспільних змагань.
С. Єфремов (як і загалом “радяни”) модерністських новацій не визнавав і пристрасно полемізував з тими, то їх обстоював…
І все ж полеміка між “хатянами” і “радянами” була хоч і вельми суттєвим, але тільки фрагментом того “конфлікту поколінь”, який знаменував об’єктивну потребу якісного оновлення української літератури. Леся Українка не входила до кола “Української хати”, але в своїх листах вона так само шпетила “старих” (найчастіше – I. Нечуя-Левицького). Михайло Коцюбинський приятелював із засновником газети “Рада” Євгеном Чикаленком, однак і він закликав побратимів по перу братися за нові для української прози теми – психологічні, філософські, історичні, – і за нові способи їхнього художнього вираження.
Характеризуючи літературну ситуацію в Україні на початку ХХ ст., важливо зважати на нюанси.
По-перше, творчість представників “Молодої України” не вичерпується шуканнями в рамках модернізму.
По-друге, художня практика завжди багатша за декларації й теоретичні гасла сторін, які відстоюють різні, навіть полярні естетичні позиції. На початку століття це означало, що “не кожен автор, який заявляв про свої “модерністські” чи навіть новаторські експерименти, тобто прагнення змінити характер культури, спромагався хоча б частково виконати таке завдання”.(11)
По-третє, до виявів об’єктивних закономірностей літературного процесу завжди додаються елементи літературної моди, а вона відзначається примхливістю, непередбачуваністю, нестійкістю, та ще певною поверховістю інтересу, увагою до зовнішніх прикмет того чи того явища. Здається, саме ці її особливості мав на увазі
І. Франко, коли в дещо іронічному тоні говорив про літературну моду кінця ХІХ ст.: “Панування моди і її часті зміни в сучасній європейській літературі є фактом. … Хто не одягнений по остатній паризькій моді, той не має доступу до салону, хто не пише в дусі Ніцше, не йде за слідами Бодлера, Верлена, Метерлінка, Ібсена та Гарборга, той не писатель, не варт доброго слова. Є пересада
В тім наріканні, та є й зерно правди” (тобто, в наріканні на те, що слідування моді стало чи не важливішим за наявність таланту. – В. П.). І. Франко ж настирливо нагадував саме про талант, художню якість: “… бездарність, удрапована в філософію всіх песимістів та “надчоловіків”, у тумануваті фрази та звуки всіх символістів, сатаністів та декадентів накупу, все ще не здобуде собі нічого більше, крім хвилевого ефекту”.(12)
Іронія мала підстави. Зумовлювало її те, що, по-четверте, прибічники модерністських новацій опинялися віч-на-віч з проблемою мистецької якості, майстерності, досконалості слова, – якраз тоді, коли йшлося про практичне творче забезпечення проголошених гасел і намірів.
І якщо С. Єфремов (як автор статей “В поисках новой красоты” – 1902 р. та “На мертвой точке” – 1903 р., надрукованих у журналі “Киевская старина”) не мав рації, залишаючи за українською літературою право лише на народницький варіант, то в обгрунтованості естетичних претензій стосовно конкретних творів конкретних авторів йому не відмовиш. Так само, як не відмовиш І. Франкові у влучності його скепсису, з яким він висловлювався про манірні “плакси” молодомузівців. Франкова критика 1907 року ніяк не перегороджувала дорогу українському модернізмові, вона лише нагадувала екзальтованим апологетам “нового містичного неба” про грішну “землю”, а заодно й про такі незайві речі, як художній смак, талант… (13)
Та що С. Єфремов й І. Франко, коли й сам М. Євшан (як було сказано – ідеолог модернізму), визнаючи цілком закономірними і благодатними для української літератури її творчі контакти з сучасними європейськими літературами, разом з тим, сумно іронізував з приводу примітивного “телячьего восторга” та сліпого копіювання чужих зразків: “… з другого боку, треба ствердити, що всі майже наші екскурсії в “Європу” були нещасливі та схиблені. Ми або губились там цілком, або, коли вертали назад, то не з чимсь дійсно цінним, а більше з відпадками багатого стола і старалися в себе вмовити, що дійсна “Європа”, дійсна культура куди богатша від нашої “питомої”. В обох випадках очевидно, ми виходили як найгірше. З одного боку наші “яничари” тратили вповні розумінь, народної душі і літератури, навчилися гулюкати на своїх Коцюбинських, Стефаників, Українок чи Кобилянських як на провінціалів, протиставляючи їм елеганцію якого-небудь сутеринового літерата з “Європи”, – з другого ж боку наші “просвітителі” насильно почали імпортувати чужу тандиту, не уміючи орієнтуватися серед дійсно цінних добутків західної культури, та вмовляти в публику, що се “первий сорт”. А взагалі, для одних і для других українська література була панною в “короткій сукенці”. Хотячи зробити її тільки рафінованою, учили її всяких штучок з літературного “півсвітка” Європи.
… Отже, головна річ в тім, щоб, заходячи в тісніші зносини з чужими літературами, не затрачувати оригінальних прикмет своєї і не примушувати її надягати на себе чужі їй костюми – хоч би й які вони були принадні,- щоби замісць скріплення рідної літератури елементами чужих течій не вносити розлад на отрую”.(14)
Це надзвичайно важливе застереження було висло М. Євшаном у 1912 році, коли в українському літературному житті помітними стали й деструктивні явища, що виглядали як зворотній бік “інтернаціоналізації літературних уподобань та
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Життя та творчість Володимира Винниченка ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО (1880-1951) Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) в робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими здібностями, і через те […]...
- Життя та доля Володимира Винниченка В. Винниченко – один із найталановитіших українських письменників першої половини XX століття із складною життєвою та творчою долею. Автор 14 романів, 14 п’єс і понад 100 оповідань, автор першого в історії української літератури соціально-утопічного і фантастичного роману був оголошений ворогом соціалізму, націоналістом, шпигуном імперіалізму. Життя В. Винниченка можна охарактеризувати з трьох планів: як політичного лідера, […]...
- Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка (курсова робота) Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка План: Життєвий шлях Володимира Винниченка 1. Навчання та початок політичної діяльності 2. Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну 3. Життя та творчість за кордонами рідної України Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907) 1. “І відкіля ти взявся у нас такий?” 2. На позвах з традицією: анатомія бунту (“Повія”, “Народний діяч”, […]...
- Реалістичність зображення людських характерів у творах Володимира Винниченка Реалістичність зображення людських характерів у творах Володимира Винниченка. Володимир Винниченко – виняткова постать в українській літературі та історії. Новеліст, романіст, драматург, публіцист, поет, митець-маляр і одночасно політичний діяч. Його твори уже на початку XX ст. перекладали багатьма мовами. У центрі його художніх пошуків завжди була Україна та болючі проблеми української нації. Уже перша збірка творів […]...
- Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка Проблеми емансипації жінки в оповіданнях Володимира Винниченка Винниченко – аналітик людських душ, характерів і живих образів. / Г. Костюк / Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. / В. Симоненко / Прикро, що майже 30 років Україна не […]...
- Особливості імпресіоністичної прози (за твором “Момент” Володимира Винниченка) Особливості імпресіоністичної прози (за твором “Момент” Володимира Винниченка) Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам’ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме. так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі… Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус – все […]...
- Твір на тему: Моє враження від оповідань Володимира Винниченка (Твір-відгук на самостійно прочитану книгу) З великим захопленням я прочитав збірку оповідань Володимира Винниченка, яка називається “Намисто”. У ній розповідається про життя дітей бідноти на початку XX століття. Найбільше з усіх мені сподобалися оповідання “Гей, чи пан, чи пропав” і “Гей, не спиться”. У цих оповіданнях діють одні й ті самі персонажі. Письменник дуже правдиво зображує дітей. Головні герої оповідань […]...
- Життєпис Володимира Винниченка Володимир Винниченко (26 липня 1880 – 6 березня 1951) Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст. ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській родині. Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала […]...
- Назрівання соціально-політичних конфліктів у самодержавній Російській імперії (за новелою Володимира Винниченка “Суд”) Назрівання соціально-політичних конфліктів у самодержавній Російській імперії (за новелою Володимира Винниченка “Суд”) Розквіт таланту В. Винниченка припав на початок XX століття – бурхливу епоху, коли відбувалися численні селянські заворушення і бунти, переосмислення громадських цінностей усіма верствами народу. Це, кінець кінцем, епоха першої російської революції 1905 року. Письменник прагнув художньо зобразити соціально-політичні й моральні проблем цього […]...
- Постать нового лідера мас (за оповіданням Володимира Винниченка “Салдатики!”) Постать нового лідера мас (за оповіданням Володимира Винниченка “Солдатики!”) Початок XX століття увійшов в історію України як “смутний час”, коли починалися селянські бунти, підпали й погроми панських маєтків, нових форм набирало політичне життя. Об’єктивним і уважним літописцем цього часу став Володимир Винниченко – активний політичний діяч і видатний письменник. Зі сторінок його ранньої прози постала […]...
- Хто є хто? (за оповіданням Володимира Винниченка “Федько-халамидник”) Прочитано останні рядки оповідання Володимира Винниченка “Федько-халамидник”, в якому автор розповів про двох хлопчиків – Федька і Толю. Про Федька ми дізнаємось з перших же рядків розповіді: “розбишака”, “наче біс який сидів у хлопцеві”, “босявка”, “сибіряка”, “пробий голова”, від якого немає спокою всій околиці. Герой твору постає неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених […]...
- Показ прозріння селян і солдатів як нової політичної сили (за оповіданням Володимира Винниченка “Салдатики!”) Показ прозріння селян і солдатів як нової політичної сили (за оповіданням Володимира Винниченка “Солдатики!”) Одним з головних принципів творчості Винниченка є його незмінне прагнення до життєвої правди. Із позиції активного політичного діяча він відверто змальовує життя українського суспільства доби першої російської революції на сторінках малої прози. Ці тривожні роки вражали соціальними контрастами і конфліктами, змінами […]...
- Соціальні й моральні проблеми “смутного” часу (за оповіданням Володимира Винниченка “Суд”) Соціальні й моральні проблеми “смутного” часу (за оповіданням Володимира Винниченка “Суд”) Володимир Винниченко увійшов в історію України як активний полі-тичний діяч і письменник світового рівня, що силою художнього слова відбив соціальні струси початку XX століття. Стихія бунтів і зворушень, зіткнення влади з народом давали йому надзвичайно цікавий і багатог ранний матеріал для написання яскравих творів. […]...
- Твір-відгук. Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина світового модерну в жанрі соціально-психологічної драматургії Твір-відгук. Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина світового модерну в жанрі соціально-психологічної драматургії Можна жить, а можна існувати, Можна думать – можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна. А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого “не можна”. / […]...
- Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру Реферат На тему: Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру. Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом […]...
- Життя і творчість Володимира Винниченко Реферат на тему: Життя і творчість Володимира Винниченко (26 липня 1880 – 6 березня 1951) Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року (за ст. ст.), в місті Єлисаветграді Херсонської губернії в робітничо-селянській родині. Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав з села до міста Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник. Від […]...
- Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина світового модерну в жанрі соціально-психологічної драматургії (Твір-відгук) Можна жить, а можна існувати. Можна думать – можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна. А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого “не можна”. В. Симоненко Письменника, творчість якого спричинила розвиток нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла […]...
- Хто є хто? (за ранніми оповіданнями В. Винниченка) Володимир Винниченко… Що ми знаємо сьогодні про цю людину? Не досить багато. Та все ж існує думка, що це постать такої величини, без якої не скласти об’єктивного уявлення про увесь літературний процес в Україні. Він автор 14 романів, близько ста оповідань, 14 п’єс і великої кількості статей. Герої оповідання В. Винниченка – люди благородні, чемні, […]...
- Аналіз новели Володимира Винниченка “Момент” 1910 Темою Імпресіоністичної новели “Момент” стала історія короткого кохання, що зародилося між молодим революціонером і панною в драматичній, ризикованій для життя ситуації. Історія ця справді психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й […]...
- Місце творчості В. Винниченка в українському літературному процесі Місце творчості В. Винниченка в українському літературному процесі I. Тріумфальний прихід Володимира Винниченка в українську літературу. (Після виходу першого ж оповідання “Краса і сила” творчість В. Винниченка була помічена і відзначена Іваном Франком і Лесею Українкою. Іван Франко писав, що серед млявої, малосилої, ординарної генерації сучасних українських письменників “раптом виринуло щось таке дуже рішуче, мускулисте […]...
- Сатирична утопія В. Винниченка “Сонячна машина” Доля роману “Сонячна машина” була трагічною. В. Винниченко написав його в Німеччині, намагаючись дати світові “візитну картку” української літератури. Але на батьківщині надрукування роману було пов’язано з великими труднощами, а критика зустріла його вороже. Починалися тридцяті роки – час репресій справжніх митців, час панування вульгарно-соціологічної критики. Роман мав великий успіх, але між першим та другим […]...
- Життя і творчість Володимира Сосюри Реферат на тему: Життя і творчість Володимира Сосюри (1898 – 1965) В. Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре […]...
- Неоціненне значення людської особистості у творах В. Винниченка Як письменник-гуманіст В. Винниченко глибоко вірив, що в людині, в суспільстві завжди переможе добро, правда, щастя. Ідея людського щастя, неоціненного значення людської особистості проймає всю його творчість. Письменник умів зобразити людські страждання, оголити душевні рани, розкрити таємні нестерпні муки людини й бачити такі глибини трагедій і катастроф, яких наша література ще не знала. Візьмемо для […]...
- Контрастне зображення Федька і Толі (за оповіданням В. Винниченка “Федько-халамидник”) В оповіданні В. Винниченка “Федько – халамидник” зображено двох хлопців. Федька називали розбишакою і халамидником, а Толю -“дитиною ніжною, делікатною”. Федько тільки удавав з себе бешкетника, а насправді був добрим, вірним, умів берегти таємниці. І найголовніше те, що він був чесним. Цими рисами хлопець викликав до себе повагу товаришів, був серед них лідером. Толя ж, […]...
- Життя та творчість Володимира Сосюри ВОЛОДИМИР СОСЮРА (1898-1965) Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898р. Дитячі роки поета минали в с Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі “Третя Рота”. Одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, […]...
- Драматургія В. Винниченка Показати, виразити людське – саме таким бачив завдання мистецтва В. Винниченко. Письменник змальовує не світ, не навколишнє середовище, а світ у людині, переживання, котрі говорять зсередини своїм голосом. Світ Винниченкових творів цілком матеріальний і не містить символічності та завуальованості. Саме цим і приваблює читачів, які знають його не тільки як чудового письменника, а й драматурга. […]...
- Поучення Володимира Мономаха скорочено – Народна творчість “ПОУЧЕННЯ” ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА Будучи вже старою людиною і “сидячи на санях”, тобто готуючись до смерті, великий князь київський Володимир Мономах написав поучення своїм дітям, бажаючи їм домогтись успіхів у доброчесності, а також “іншим християнським людям”, яких прагнув оберегти від “усяких бід”. Батько просить дітей не сміятися з його “грамотки”, а якщо комусь вона буде люба, […]...
- Його так ніхто й не зрозумів… (За оповіданням В. Винниченка “Федько-халамидник”) Герой оповідання В. Винниченка мешкав у маленькому провінційному містечку. Він був жвавим і енергійним хлопчиком. Йому було нудно, і він вигадував для себе різні розваги. Не було й дня, щоб хтось із мешканців міста не поскаржився на Федька. То він вікно розбив, то синця набив другові, то перекинув діжку з водою, то поламав дітворі пісочні […]...
- Розвиток національного театру та драматургії 1920-1930 рр Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей […]...
- Своєрідність художнього світу В. Винниченка Якби треба було одним словом означити своєрідність художнього світу Володимира Винниченка, то це було би слово “парадокс”. Його творчість справді парадоксальна. Від появи перших оповідань і п’єс письменника і до його останніх творів вона викликала щонайжвавіший інтерес і найрізноманітніші відгуки читачів. Нею захоплювалися й обурювалися, бурхливо підтримували і сердито заперечували. Причина – у сміливому художньому […]...
- Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках Реферат На тему: Громадська і політична діяльність Миколи Куліша у 1917 – 1920 роках Визначна постать викликає інтерес завжди й в усіх своїх ракурсах – особистісному, побутовому, соціальному. Чим несподіванішим є ракурс – тим гострішим стає інтерес. Знаменита людина характеризується наявністю неушаблонених виявів, що й додають до її аури штрихи непересічності. Микола Куліш – один […]...
- Біографія Володимира Перетця Перетц Володимир Миколайович (1870-1935) Літературознавець Народився 1870 р. у Петербурзі. Після закінчення Петербурзького університету (1893 р.) був залишений на посаді приват-доцента на кафедрі російської мови і словесності. У 1900 р. захистив дисертацію на ступінь магістра, 1902 р. – доктора російської словесності. У 1903-1914 рр. – професор Київського університету, голова філологічної секції Українського наукового товариства, редактор […]...
- Своєрідність образів першої збірки творів В. Винниченка “Краса і сила” В. Винниченка подарувала нам Кіровоградшина, про яку сам письменник згадує, як про край розлогих степів і неквапливих людей, які повагом пересуваються степовими дорогами на возах, погейкуючи на волів. Саме цей край наснажив митця вітром свободи, героїчним духом минулого, що позначився і на його долі, і на його творчості. Уже першими своїми творами В. Винниченко заявив […]...
- Реалістичність зображення тяжкого становища українського народу в творах В. Винниченка (2 варіант) З творами Володимира Винниченка ми знайомі вже давно. Ще в п’ятому класі переживали, читаючи оповідання “Федько-халамидник”, плакали, співчуваючи відчайдушно сміливому хлопчику Федьку, чесному й гордому, свавільному, але доброму й чуйному, який загинув, та не видав випещеного Толю, якого йому було жаль. Глибоко в душу закралося в нас обурення на Толю, його батька і їм подібним, […]...
- “Поучення” Володимира Мономаха (дуже стисло) скорочено – Народна творчість Володимир Мономах починає свій твір поясненням, що, вже сидячи “на санях” (тобто перед смертю, оскільки покійників за звичаєм возили саньми будь-якої пори року), він хоче залишити повчальні настанови своїм дітям. Починається твір кількома цитатами зі Святого Письма, потім подається молитва до Богородиці. Тільки після цього Мономах переходить власне до повчання дітям. Він дає дітям настанову […]...
- Роздуми про миттєве і вічне в новелі В. Винниченка “Момент” (1 варіант) Новели Винниченка відкрили нові горизонти в дослідженні таємниць людської душі, “темних” інстинктів і підсвідомих імпульсів, людської особистості. Дошукуючись прихованих причин, подій і вияву в поведінці персонажів об’єктивних законів, письменник водночас зберігає їх внутрішню свободу, своєрідність, непередбаченість. Він зображує людей, що вирізняються своїм темпераментом, інтелектом, волею, активністю. Герої Винниченка шукають відповіді на питання про смисл життя, […]...
- Ідеал сильної української жінки в творчості українських письменників (на матеріалі романів “Поклади золота” В. Винниченка і “Тигролови” І. Багряного) Ідеал сильної української жінки в творчості українських письменників (на матеріалі романів “Поклади золота” В. Винниченка і “Тигролови” І. Багряного) Гармонійне, лагідне мислення українця-хлібороба тяжіє до ідеалу жінки як Землі-годувальниці й берегині. Тому й образ України більшість із нас співвідносить із жінкою. Національне відродження 20-х років висунуло цілий ряд тлумачень образу сильної, взірцевої жінки – матері, […]...
- Протиставлення добра злу в оповіданні В. Винниченка “Федько-халамидник” Протиставлення добра злу в оповіданні В. Винниченка “Федько-халамидник” У багатьох казках, байках, оповіданнях розповідалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповіданні “Федько-халамидник” показав це на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості. Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, […]...
- “Україна завжди і постійно стояла в центрі його мрій… ” (за творчістю В. Винниченка) Творчість Володимира Винниченка – це яскравий художньо-публіцистичний літопис шляхів українського народу до незалежності в нашому буремному столітті. Для творів письменника характерні широта й актуальність тематики, новаторська манера письма. Він реалістично зображує тяжке становище темного і забитого селянства та міської бідноти, жорстоку експлуатацію заробітчан, перші спалахи соціального протесту. І завжди найістотнішим у житті Винниченка, політика і […]...
- Соціальні та морально-етичні проблеми в ранній прозі В. Винниченка В Україні 20-х років Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) був найпопулярнішим з усіх письменників, як класиків, так і сучасних, найчитабельнішим. Щє у 1909 р. М. Коцюбинський писав: “Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка Кого купують? Знов Винниченка”. Він уже на І курсі юридичного факультету Київського […]...
У чему давня казка може бути сучасною.