Тютюнник Григір – Біографія

Григір Михайлович Тютюнник (5 грудня 1931, Шилівка, Полтавська область – 6 березня 1980) – український письменник-прозаїк.

Народився в родині селян – Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі – батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії вступити в виш і почати вчителювати, а мати працювала на різних роботах – полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан.

У 1937 році, його батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів, і пущено по сибірських етапах (У 1957 році Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно).

Після того, як батька забрали в тюрму, письменника до себе на донбас взяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з хутора Троянівка, вчили й виховували малого Григора.

Як згадував сам письменник:

“Вони обоє працювали в школі. дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав “Як упав же він з коня”, “На майдані”. Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз “Котигорошко”, – прекрасна казка. Перечитував оце недавно – диво, та й годі… “

Тяжкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів. На формування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

У 1938 р. дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

У 1946 році після закінчення п’ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки. Не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював в колгоспі, на відбудові шахт у донбасі.

Пізніше в своїх спогадах Григір згадував:

“Після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив “з города” щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець.

Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п’ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом – до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната – загін на 68 душ) і розподілили по цехах.”

Першу новелу “В сумерки” написав російською мовою і за підписом “Григорий Тютюнник-Ташанский” надрукував її в журналі “Крестьянка” у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману “Вир”) переклав свої “Сумерки” українською мовою і з того часу писав лише нею. У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. У 1957-1962 pp. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Після служби вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат – письменник Григорій Тютюнник.

“Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах – так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої “Сумерки” на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті.”

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. довженка, – створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника “Вир”, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості. Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на донбасі. В 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, редакції газети “Літературна Україна”, публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: “дивак”, “Рожевий морок”, “Кленовий пагін”, “Сито, сито… “. Молодіжні журнали “дніпро” та “Зміна” вміщують новели “Місячної ночі”, “Зав’язь”, “На згарищі”, “У сутінки”, “Чудасія”, “Смерть кавалера”.

1966 p. вийшла перша його книжка “Зав’язь” (вид-во “Молодь”). “Зав’язь” була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал “дружба народов” відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р.

У 1968 р. “Литературная газета” оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання “деревій”. Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість “Облога” та кілька оповідань.

У 1970-ті роки з’являються у пресі – республіканській (“Вітчизна”, “дніпро”, “Ранок”) та всесоюзній (“дружба народов”, “Сельская молодежь”, “Студенческий меридиан”) нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал “Сельская молодежь” у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю “Золоте перо” – за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки “Батьківські пороги”, “Крайнебо” (Київ, 1972, 1975), “Отчие пороги” (Москва, 1975), “Коріння” (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві “Молодь” вийшла збірка оповідань та кіноповістей “Калина червона”; він перекладав і твори М. Горького(“Серце данко”), І. Соколова-Микитова (“Рік у лісі”) та ін.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві “Веселка”. Серед його продукції – настільна книга-календар для дітей “дванадцять місяців” (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань “Ласочка” (1970), казок “Степова казка” (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги “Климко” (1976) і “Вогник далеко в степу” (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю “Житіє Артема Безвіконного”.

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

1989 р. його творчість була посмертно відзначена державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Твори

Вогник далеко в степу Климко Лісова сторожка На згарищі Зав’язь (1966) Син приїхав Три зозулі з поклоном дивак Облога

Цікаві факти

Повість “Климко” має автобіографічний характер. В 1942 році через голод та дослухавшись поради знайомих, письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки.

Згодом в автобіографії письменник згадував:

“Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, – голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, диканьку, Опішню.”

Пам’ять

Письменнику присвячено одну з вітрин Музею Однієї Вулиці. В середині 1960-х років він мешкав на Андріївському узвозі. В музеї виставлені автографи Григора Тютюнника, листи до друга, колекція оригінальних світлин.

Екранізації

За мотивами його оповідання “Син приїхав” створено фільм “Скляне щастя” (1981), за однойменною повістю автора й творами “дід Северин” і “Вогник в степу” – кінокартину “Климко” (1983), 1993 р. екранізовано його твір “Три плачі над Степаном”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Тютюнник Григір – Біографія