У пошуках гармонії світу (за поезією Б. Пастернака)

Оптимізмом і відчуттям приходу весни просякнутий кожен рядок вірша Б. Пастернака “Цей лютий!” (переклад М. Рябчука).
Цей лютий! Час для сліз і віршів,
Що не стихають ні на мить,
Коли гримить, гуркоче хвища
Й весною чорною горить.
Саме на межі між спокоєм і неспокоєм, у час тривожного очікування, у час, коли хочеться плакати і щось змінити у житті, у трепетний переддень весни народжуються незвідані досі почуття. І водночас на вістрі цих почуттів у душі народжується поет. Сум’яття, радість і надії наповнюють душу, і ліричний герой Пастернака вже не знає, що краще: взятися за перо чи мчати чимдуж невідомо куди, де вільно гуляють грози і полощуть зливи, де буревії в душі можуть злитися воєдино з природними стихіями:
Прольотку взяти. За шість гривень,
Крізь благовіст, крізь схлип коліс –
І чимскоріш – туди, де злива
Гучніша від чорнил і сліз.
Дієслова у неозначеній формі передають і сум’яття ліричного героя, і спонукання його до швидкого прийняття рішення, і водночас заклик до читача зазирнути до потаємних закутків власного серця. Можливо, там спить геній поета, і треба його лише розбудити. Адже рушійний процес у природі вже розпочався: за лютим обов’язково прийде весна. Треба зважитися на щось особливе і неординарне – принаймні спробувати розбудити у своїй душі поета. А для цього треба душу відчинити навстіж

і впустити весну:
А там земля іще чорніша,
І вітер криками пропах,
І чим раптовіш, тим точніше
Вірші складаються в сльозах.
Цей вірш належить до ранньої лірики Б. Пастернака, адже в ньому так багато символів, багато філософії, лаконізму і недомовленості. Однак геній Пастернака багатогранний, а його поезія багатопланова. Коли йдеться про кохання та інтимні стосунки з коханою жінкою, ритм вірша уповільнюється і часом завмирає. У вірші “Зимова ніч” (переклад Л. Талалая) на противагу заметілі за вікном, яка, здається, замела білим снігом увесь світ, у кімнаті тихо, спливаючи воском, горить свічка. Час зупинився для двох сердець, що б’ються в унісон:
Мело, мело по всій землі,
Мело, сніжило.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
У цьому протиставленні двох ритмів життя – за вікном і в затишній оселі – криється глибокий філософський зміст, бо сам вірш є не що інше, як гімн коханню:
І протяг тіні хилитав,
І мимоволі
Схрестились руки і уста,
Схрестились долі.
І, як завжди, неможливо однозначно трактувати символи поезії Б. Пастернака. Заметіль – це не лише розбурхана стихія, це ознака складного суперечливого життя. У ньому, як у заметілі, можна довго блукати наосліп, шукаючи виходу. Можна, як метелику, на світло летіти назустріч власній смерті. Однак існує тихе і рівне горіння свічки, яка є духовним орієнтиром, а світло від неї допоможе знайти єдиний правильний шлях.
Враховуючи й автобіографічний чинник, заметіль і свіча з’єднали дві самотні душі. Святість цього гармонійного союзу підкреслюють рядки:
На свічку дихала імла,
Й спокуси сила
Хрестоподібно підняла,
Як ангел, крила.
Поет любив життя і вірив у безмежно велике почуття кохання, яке не підвладне часу і є запорукою справжньої гармонії у світі.
Любити Пастернака-поета для мене означає не просто насолоджуватися його поезією, а й глибоко проникати у її сутність, розуміти її мудрість і правдивість. Я щиро шкодую, що стільки поколінь співвітчизників Б. Пастернака були позбавлені можливості оцінити геній його творчості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

На тему пігмаліон твір роздум.
Ви зараз читаєте: У пошуках гармонії світу (за поезією Б. Пастернака)