Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Україна в поетичному сприйнятті Є. Маланюка
Україна в поетичному сприйнятті Є. Маланюка
“Україна в поетичному сприйнятті Є. Маланюка “
Сучасній Україні бракує Є. Маланюка. Могутній розум та винятково прониклива інтуїція, якими він був наділений з якоюсь відчайдушною наполегливістю були спрямовані на осмислення України – її минулого та сучасного. Він був аристократом духу, а тому й не міг змиритися з упослідженістю Батьківщини. Для того щоб допомогти їй вийти з безчестя, він зробив усе, що може зробити людина його масштабу, – заглибившись в історію, віднайшовши і показав головні причини негараздів. Дав діагноз хвороби,
Перша збірка Є. Маланюка мала назву “Стилет і Стилос”
Стилет – це символ боротьби, символ дії… Це вітер, рух, напружені м’язи, стиснений на рукояті п’ястук. Стилос – це світ мистецтва і краси… це світ захоплення гріховною красою… “
Назва збірки надзвичайно глибока. Учорашній вояк УНР відкладає тригранний клинок – стилет і бере до рук мирне перо – стилос
Стилет Стилостригранний клинокперо літописцясимвол боротьби за державністьУкрешиУкраїна = Еллада степоваісторичне минулетрагедія бездержавностіМріяреальністьгрунт для неоромантизмуЦе не тільки літературна дилема:служіння інтересам суспільнимчи оспівування красипоет-політикпоет-лірик Це світогляд Євгена Маланюка, що став на герць зі своєю нацією, бо прагнув жаром залізних слів випалити рабську сльозу малороса і показати світу – ось він справжній українець. Це – протиставлення. З одного боку:
Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий,
Макітру хилить виключно по вітру,
Міркує шлунком і хропе гуртом.
А з іншого:
Внук кремезного чумака.
Січовика блідий праправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
Меч вояка за державність України поет змінив на перо. Але мирний стилос у його руках стає стилетом. Вся збірка – це життєва програма Євгена Маланюка.
Збагнеш оце, чим серце билось.
Яких цей зір нагледів меж,
Чому стилетом був мій стилос,
І стилосом бував стилет.
Отже, поет підкреслює, що боротьба не припинялася, вона продовжується зброєю стає слово.
Слово “безмежжя” у поезії “Стилет чи стилос? Не збагнув… ” однаково стосується як “берегів краси”, так і “набряклого вітром обрію”. Ліричний герой органічно поєднує у своїй душі два, на перший погляд несумісні, світи, які, не втрачаючи своїх конкретних характеристик, взаємозбагачуються у новій якості. Є. Маланюк виходив із відповідного розуміння своєрідності українського письменства, змушеного реалізувати свій талант у несприятливому для творчості національному середовищі. Він мусив торувати шлях до незалежності та державності України, виконувати чимало позалітературних функцій, тому що завжди бракувало національне свідомих фахівців, але при цьому лишатися митцем, писати свої твори за законами краси. Така проблема ніколи не поставала перед письменниками історично визначених у власних державах націй (англійської, французької, шведської, російської тощо).
Є. Маланюк не тільки порушив визначальне питання української дійсності, а й знайшов необхідне його розв’язання, присвятивши цьому все своє творче життя.
Вірш “Пам’яті Т. Осьмачки” це роздум про долю українців.
Ефект трагізму, болю досягається особливою будовою кожного рядка, своєрідною ритмікою – твердою, залізною. Кожен рядок – це біль розлуки з рідною душею, це протест проти смерті.
Поет ніби випрошує в Бога хоч хвилину земного життя для свого побратима по перу. Написаний вірш через кілька днів по смерті Т. Осьмачки, коли ще свіжий біль втрати і серце протестує проти цього.
Звернення до поета, якого “не ув’язнить глина чужини” – це і звернення до українців, що живуть на чужині та мріють хоч по смерті повернутися на Україну.
Єдність людини і рідної землі розкривається через образ дуба, що на берегах Дніпра розпустить віти і тихо шумітиме над духмяним килимом чебрецю. Ця ідилічна картина потроху просвітлює чорний день смерті Т. Осьмачки.
Цей вірш чимось нагадує поезію В. Симоненка “Дід умер”, бо смерть в обох творах не сприймається як кінець життя. Звичайно, світ багато втратив, але похорон “старезного діда” (у Симоненка) і “неповторного” Осьмачки не є трагедією, бо обоє лишили по собі помітний слід у житті, у душах людей. А це – найліпша пам’ять.
Символічною є остання картина вірша:
Внизу Дніпро котитиме блакить,
А в Києві шумітимуть каштани.
Тихоплинний Дніпро – символ розміреного життя, білий цвіт каштанів краса природи, одухотвореність її, а все разом – це символ безсмертя душі поета-громадянина. І, мабуть, не тільки Тодося Осьмачки, а й Євгена Маланюка.
А берегти її треба свято, як справжній дар Божий, щоб не стала вона ніби “даремний дар” для нас, немудрих українців.
Давня Греція, або Еллада, вважається колискою європейської цивілізації, зразком досконалої краси, взірцем високої етики. Відтак нічого дивного не сталося, коли Є. Маланюк уподібнив Україну, що належить до Європи, до Еллади. Адже земля, крізь яку здавен пролягав шлях “із варягів у греки”, завжди вражала чужоземців природною артистичністю, пісенністю, естетичним чуттям та моральними чеснотами.
Називаючи Батьківщину “антично-ясною”, поет мав на увазі не односторонній благотворний вплив на неї еллінського світу. Для нього Україна була здавен невід’ємною частиною чорноморського та середземноморського природного і духовного середовища, безпосередньо причетною до античної культури. Ці думки він доводив у вишуканих коротких науково-критичних нарисах (есе), що з’явилися двома виданнями “Книги спостережень” (1962, 1966), суголосних публікаціям інших письменників-емігрантів, зокрема Ю. Липи.
Такі міркування Є. Маланюка позначились і на його історіософській ліриці, одним із прикладів якої є вірш “Знаю-медом сонця, ой Ладо… “. Тут символ “степової Еллади” поєднував у собі два світи-античний та національний, пов’язаний з архетипом “степу”, що виразно розкривається у характері українців, статечно-неспішних у безмежжі широких краєвидів. Водночас образ степу приховував трагічний зміст, явлений в історичній перспективі, означаючи постійний “коридор”, що заповнювався непроханими ординськими навалами, ототожненими у вірші з “половецьким хижацьким ханом”. Природний зв’язок України з чорноморським та середземноморським середовищем прирікався на ненастанні криваві розриви. Одначе він зберігався у глибинах колективної свідомості, передовсім у міфах, в іменах деяких богів, які мають наддніпрянське походження (Артеміда, Арей та ін.). Недарма Є. Маланюк згадує Ладу, відому у грецькому варіанті як Лето, в латинському – як Латона, рівнозначну Ладі – праукраїнській великій богині весни та подружньої злагоди, зображуваній зазвичай з дитям на руках, із пшеничним колосом, квітами, червоним яблуком. Вона вказує на історичну тяглість української дійсності від сивої давнини до сьогодення, закарбовану в національних архетипах, дарма що вона щоразу нищилася “гураганом” половецької, більшовицької чи будь-якої іншої орди. Україна завжди була для поета непорушною у своїй суті, постаючи в історичних формах та барвах: то “вишневим цвітом”, то “… блакитним мітом (тобто міфом) В золотім полудневім меду”.
Є. Маланюк болісно переживав вимушену розлуку з Батьківщиною, що властиво всім емігрантам, сприймав її вже у вигляді “фата-моргани”, недосяжного міражу, що ввижався хіба що блукальцям у пустелі. Відтак з’явилася гіркотна метафора “На пісках емігрантських Сахар”, навіяна, очевидно, безпросвітними буднями у каліських таборах інтернованих вояків, розташованих серед пісків. Тут Є. Маланюк змушений був уперше відчути дошкульний подих вигнання, але не втратив віри повернення до втраченого раю (“Нам немудрим-даремний дар!”), до України.
У вірші “Лист” Є. Маланюк вважав, що мудрість – то історія Батьківщини.
Євген Маланюк пише листи до себе, сповідується перед Україною. Він творить поезію зі своєї плоті й крові, сперечаючись і заперечуючи самому собі.
Щоб зрушити національну свідомість, розбудити її, примусити українців критично оцінювати минуле й сучасне, варто було не лише писати про позитивне в історичному досвіді, але й мати мужність вказати на ганебне в рідній історії.
Але така нелюбов до України – то болюча, незагойна рана в поетовому серці.
Два суперечливі прояви ментальності: покора і мудрість, що виражаються двома системами образів, протистоять одна одній:
Батьківщина німа
– доба гримить,
марно палавши
ворог регоче,
виростає мудрість
безрадісний плід.
Справді, скільки літ “росте” мудрість українського народу, а він так і не спромігся на державність. Порівняння мудрості з важким каменем, що виростає у безрадісний плід, тільки увиразнює мотив туги і безнадії.
Мудрість важко дається людині, як і державність виростає у нас повільно, а особливо на першопочатках життєвого шляху. І це закономірно, бо лише з висоти прожитих літ можна оцінити зроблене.
І ще одне – твори Євген Маланюка довгий час замовчувалися або вважалися шкідливими. То й мудрість “байдужих онуків” росла повільно. А зараз, коли прочитали його гнівні рядки, чи стали всі ми хоч трохи мудрішими, чи знову цей камінь на ногах заважає йти у світле майбутнє?
Так вийшовши з глухого степу,
З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.
Назва вірша “Строфи” вжито як віршований жанр, відмінний від значення однойменного терміна, що вказує на поєднання у першому вірші кількох рядків, пов’язаних між собою відповідною системою римування. “Строфи”. Поняття “строфи” стосовно твору Є. Маланюка вжито як віршований жанр, відмінний від значення однойменного терміна, що вказує на поєднання у певному вірші кількох рядків, пов’язаних між собою відповідною системою римування.
Щойно гармонійний простір заповнює “безверхе бойовисько”, толочить “козацьке перекотиполе”, неспроможне вкоренитись у грунти рідної землі. Цією навдивовижу точною метафорою Є. Ма-ланкж вихопив істотні риси української душі, нездатної до внутрішньої самодисципліни, схильної до отаманства, такої, що зумовлює національний хаос. Ось вона, сумна правда козацтва: маючи славну історію, воно втратило можливість утвердитися в ній через внутрішні чвари та розбрат, зникло разом із Військом Запорозьким та Гетьманщиною. Розмірковуючи над суворими уроками минувшини, поет не з’ясовує причин національної руїни, даючи змогу читачеві самому розкрити їх, побачити їх у собі, у власній ментальності та зробити відповідні висновки. Зобразивши непривабливе “козацьке перекотиполе”, він лишає питання відкритим:
“Чи проковтне страшним простором степ, Чи дикий чвал той перейме Мазепа”. Тут окреслюється фатальне українське питання -“Бути чи не бути?”, або розпорошитися без сліду, або зупинити нарешті той “дикий чвал”, або зникнути безвісти, або самоствердитись у собі, беручи за приклад вчинок того ж І. Мазепи та продовжуючи його справу до логічного завершення.
“Молитва” Євгена Маланюка то гнівне прокляття тим, хто терпить приниження. Поет просить у Бога й України благословити випекти “смертельний чад дичавини”. Хоч у вірші поряд стоїть ім’я Мазепи і місце слави захисників України – Крути, та все ж історична пам’ять невблаганно повертає нас у сьогодення, де безсоромно очі їсть
Тих, що живуть без слів і чести.
Справді, не може народ сам іти в ярмо, не може він “побусурманити” душу. Ні! Такого не може бути! А воно є…
“Гроза пройшла… ” “над полем рути і отрути” – і що ж ми маємо сьогодні? Та нічого. Той же “чад дичавини”, хіба що під жовто-блакитними прапорцями.
Поетичне слово це не тільки ода, а більше гірка правда, роздуми про себе і для себе: “Що я зробив сьогодні для України?” Кожен мусить запитати себе: і “Внук кремезного чумака”, і “Січовика блідий праправнук… “
Складні поетичні пласти постають з рядків вірша “Візія”. Це і буденний світ, і соціальні потрясіння, і душа людини. Висвітлюється це безжальним пером патріота України, що прагне розбудити “приспане сумління” небайдужих онуків. І коли люди вже мають Стільки гріхів, то й небесні сили не можуть їх захистити.
Такий погляд на нашу історію вимагав і незвичного світосприймання. Тому у вірші така символічність образів, де і Страшний суд, і Божа Матір, і святий Юрій Побідоносець об’єднані силою авторського таланту. Це наша Історія, своєрідна Книга Спостережень, де кожне покоління має записати свою правду, своє героїчне та трагічне. Кожна сторінка Книги – то звернення до майбутніх поколінь, бо життя вічне і його не спинити ніяким вітрам, ніяким життєвим бурям.
Отже, Євген Маланюк звертається до вічних проблем людської духовності, до душі, що прагне високості та змушена на землі творити добро (тобто прозріти), щоб сміливо стати перед Божим судом.
Вірш “Візії”, в якому відчуваються грізні інтонації Святого Письма, Шевченкових пророцтв, було написано 1933 р. Саме тоді в Україні більшовики організували голодомор, а в Німеччині до влади прийшли нацисти. Навіяний драматичними подіями міжвоєнного двадцятиліття твір переймався не розпачем а вірою в обов’язкову, хай по-суворому здійснену справедливість у світі та в Україні Поет сподівався що це станеться невдовзі “Літаки закрутяться мов листя Башти захитаються й падуть”. Насправді історія внесла серйозні корективи у передбачення Є Маланюка Україна здобула незалежність мирним шляхом.
Слушні викривальні застереження поета тим хто завжди намагався “заснуть, втекти, Сховатись за Мазепу й Крути” Тому він, добре знаючи українську дійсність, звертався до своєї музи “Вчини мене бичем своїм” Звісно, буквальне прочитання таких пружних, енергійних поезій – абсурдне Мовиться про головне Є Маланюк і в еміграції, і на Батьківщині був і лишається оголеним, чесним сумлінням нації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Україна – центральний образ лірики Є. Маланюка Україна – центральний образ лірики Є. Маланюка I. З Україною в серці. (Є. Маланюк 48 років прожив в еміграції – це життя поза Україною, але з нею в серці. Тому центральним образом його лірики є образ України – її доля, її історія.) II. Україна в мріях і в творчості Євгена Маланюка. 1. Болісне почуття розлуки […]...
- Один адресат і один герой – Україна у творчості Є. Маланюка Євген Маланюк, на жаль, так мало знаний в Україні, – одна з небагатьох найяскравіших постатей і безумовний класик української емігрантської літератури XX століття. Знаний у її колах як поет і есеїст, він усією своєю творчістю був спрямований на батьківщину. Духовно поет ніколи не полишав Україну, не зраджував їй під тиском соціальних чинників. Найголовнішою, стрижневою для […]...
- Філософський зміст поезії Є. Маланюка (1 варіант) Євген Маланюк – один із найпомітніших українських поетів XX століття. Оригінальність його доробку виявляється в тому, що творчість цього митця є органічним сплавом як філософської, так і громадянської лірики. Усі твори Євгена Маланюка – про сенс життя, і цей сенс поет убачає у служінні інтересам української держави, розвінчанні культу її ворогів, у пробудженні національної свідомості […]...
- Збірка Євгена Маланюка “Стилет і стилос” У одній із перших своїх статей “Ранній Шевченко” (1933) Є. Маланюк писав, що геній завжди прямує до найповнішого розкриття своєї особистості, до створення власного “космосу”. Тому і живе часто відразу в кількох добах і йде в кількох напрямках. Ці слова можна віднести й до самого Маланюка, який, хоча і був поетом глибоко автобіографічним, але його […]...
- Огляд творчості Євгена Маланюка Сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф! Ця фраза міцно вкоренилася в літературі стосовно життя й творчості Маланюка, у спогадах про нього. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині. Поезію Євгена Маланюка можна назвати автобіографічною, адже в ній митець передавав своє світовідчуття, розуміння подій, свідком яких він був. Воїн УПА після поразки визвольних […]...
- Образ батьківщини у творчості Євгена Маланюка (2 варіант) Творчість Є. Маланюка і до сьогодні не оцінена літературознавцями і читачами. Ми ще не до кінця усвідомили весь комплекс його ідей, настільки проникливих і далекоглядних, не відчули до кінця духу його творчості, глибинного національного світовідчуття, не оцінили естетичної своєрідності його поезії. У своїй свідомості поет глибоко закорінений у минуле України, як він сам говорить: Внук […]...
- Образ батьківщини у творчості Євгена Маланюка (1 варіант) Як часто ми захоплюємося красою тих місць, де ми народилися й виросли, як часто багатство й велич, безкрайність і неповторність українських земель дивують і вражають нас! На щастя, ми живемо тут, тому ніколи не сумуємо за втраченою рідною землею, а туга ця – величезна і страшна, особливо коли не за власним бажанням ти покинув свій […]...
- Основні мотиви лірики Е. Маланюка Мені дуже подобаються поезії Євгена Маланюка. Хоча вони й часом збігаються тематично з творами інших митців (хто з ліриків не звертався до теми кохання, теми Батьківщини, теми поета та поезії?), але у кожному вірші Маланюка відчувається надзвичайно виразний, яскравий стиль автора, мені здається, його твори важко переплутати з іншими ліричними текстами… Свій власний голос мав […]...
- Мотив туги за Батьківщиною у творчості Є. Маланюка Представник абсолютно нової генерації, поет-воїн, незрадливий лицар-патріот, Є. Маланюк увійшов в історію української літератури XX століття особливою силою слова, пристрасністю почуттів, сміливістю зображення навколишньої дійсності. Видатного поета читає не одне покоління, і кожне розуміє його по-своєму, визначає те, що найбільше хвилює у свій час. Це можна сказати і про Євгена Филимоновича Маланюка. Та вічно новим, […]...
- Питання національної свідомості та національної гідності у творчості Євгена Маланюка І будемо ми Дратувати залізом звіра, Руйнувати логово тьми. Є. Маланюк. “З варязької весни” Відомо, що великі поети в різні епохи знаходять своїх, читачів. Tax було з Т. Шевченком, О. Пушкіним, Дж. Байроном та іншими. Поет ніби народжується заново, бо творить не тільки для своїх сучасників. Щось подібне відбувається тепер і з творчістю Євгена Маланюка, […]...
- “Розтоптані пелюстки” Євгена Маланюка Євген Маланюк виразно автобіографічний поет. Кожен рядочок його творів пропущений крізь серце. Часто не розуміли, критикували його ідеї і різні висловлювання. Із виходом кожної нової збірки у читача утверджувався образ Маланюка як “гладіатора нещадних рим”, завжди напруженого й похмурого, закованого в броню “тверезого варяга”. І під цими латами важко було побачити людину, яка була дуже […]...
- Трагедія поета-вигнанця в ліриці Євгена Маланюка (1 варіант) Коли почалися соціальні зрушення на початку XX століття, українська молодь активно стала на захист України, віддала майже всі сили, щоб рідна земля здобула незалежність. Та на жаль, кров’ю захлинулися визвольні змагання українців – на нашу землю завледи зазіхали, як на ласий шматок, вороги. Після поразки більша частина тих, хто залишився в живих, змушена була емігрувати: […]...
- Роки еміграції Євгена Маланюка І. Перша зустріч Маланюка з Варшавою. (Знайомство українського митця з Польщею розпочалося з Кракова, куди 24 листопада 1920 року етапували інтернованих. Наступним містом була Варшава – Віденський вокзал, з якого купка вчорашніх бійців за незалежність відправлялась до таборів Польщі. Саме у таборах Варшави відбувається становлення Маланюка як письменника, бо “втрата Україною державності породила в поета […]...
- Проблема митця і мистецтва в поезії Є. Маланюка Євген Маланюк певною мірою залишається таємничою постаттю для сучасного українського читача. Перш за все тому, що широкий загал познайомився з його творчістю досить недавно, а також, тому, що поезія митця – інтелектуальна, глибоко філософічна, сповнена символічних означень та складних метафор і алегорій. Роздумуючи над роллю митця в суспільстві, Є. Маланюк виділяє два типи творчих особистостей […]...
- Вольовий характер ліричного героя творів Є. Маланюка (2 варіант) Людина завжди мріяла про щасливе життя, про незалежність своєї країни, про власну свободу. Людина хоче жити своїми думками, мати свої мрії, будувати своє щастя, незалежно від того, як думають, про що мріють, чого бажають від життя інші. Так жив український поет Євген Маланюк, який, хоч і народився в Україні, але не зміг винести морального поневолення […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (2 варіант) Поезія Євгена Маланюка ще чекає, мабуть, свого читача, оскільки наші сучасники не дуже добре її знають. І читач цей повинен бути мислячим, вдумливим, інтелектуальним, оскільки образність поетових творінь складна, наскрізь символічна, кількашарова. Тут багато ремінісценцій з Біблії, народних пісень, пісень літературного походження, поезії української, російської, польської, французької. Складна і багата також метафорика, як запозичена, так […]...
- Образ сучасника в творчості Євгена Маланюка Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких – “Сучасникам”. Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи […]...
- Художнє осмислення проблем буття людини, ностальгічні мотиви, філософічність поезій Євгена Маланюка І ти, – нащадче мій, збагнеш, Як скрізь тисячолітній порох Розгорнеться простір без меж. Збагнеш оце, чим серце билось, Яких цей зір нагледів мет, Чому стилетом був мій стилос І стилосом бував стилет. Євген Маланюк Євген Маланюк – особлива постать у розвитку української літератури, адже його спадщина – це культурологічні дослідження, літературознавчі публікації, а також […]...
- Туга за рідною землею в ліриці Є. Маланюка Так, без Тебе повільна, нестямна загибель, Батьківщино моя, Батьківщино німа! Більшу частину свого свідомого життя Євген Маланюк прожив далеко від рідної землі. Але його душа була завжди там, де він народився, де зазнав радощів першого кохання, де перші юнацькі сподівання захопили його душу, де хотів жити і мріяв померти. Розлучений з рідною землею, Євген Маланюк […]...
- Трагедія поета-вигнанця в ліриці Євгена Маланюка (2 варіант) Життя Євгена Маланюка – приклад того трагічного існування викинутого за межі рідної землі українського поета, свідомого громадянина, що не потрібний виявився Батьківщині саме тоді, коли потребував віддати всю свою долю їй. Тому лірика поета – болючий монолог емігранта-вигнанця, закоріненого в рідній землі. Портрет емігранта накреслює Євген Маланюк в “Сонетах про Орлика” – керівника козацької еміграції […]...
- Філософський зміст поезії Є. Маланюка (3 варіант) Доля поета Євгена Маланюка виявилася почасти понівеченою катаклізмами двадцятого століття, але його особистість залишилася неспотвореною, внутрішньо незалежною і в поетичному вираженні вільною. Поезія Маланюка далека від штучності, декларативності, це поезія живої особистості, мужньої і чуттєвої, що не соромиться розповісти про свої душевні страждання. Євген Маланюк був визнаним лідером Празької школи поетів, що сформувався в середовищі […]...
- Вольовий характер ліричного героя творів Є. Маланюка (3 варіант) Важко живеться на світі тим людям, які не мають твердого характеру, які здатні розгублюватися від несподіваних проблем, від не зовсім добрих змін у житті. Але їм протистоять люди, які вірять у те, що роблять, які ніколи, навіть під натиском обставин, не здатні зректися своїх ідей та вподобань. Таким, на мій погляд, був і Євген Маланюк, […]...
- Одна сторінка з життя Євгена Маланюка Євген Маланюк і Наталка Левицькі-Холодна… Це наші земляки, які приблизно в один і той же час покинули межі своєї держави, зневірившись у більшовицькій ідеї. Вісімнадцятирічною дівчинкою покинула Наталка рідну Полтавщину восени 1920 року, що став фатальним і для Євгена Маланюка. Та любов до рідного краю вони пронесли через десятиліття, вболіваючи за його долю, за його […]...
- Вольовий характер ліричного героя творів Є. Маланюка (1 варіант) Творчість Євгена Маланюка – це виклик тим українцям, хто забув про свої вільні корені, хто не хоче знову відчути свободу. Поет не дуже багато часу провів на рідній землі. Хоч і народився в Україні, хоч і намагався у рядах армії УНР боротися за рідну державу, проте з 1920 року він подався в еміграцію. Та це […]...
- Своєрідність художньої антитези у збірці Євгена Маланюка “Стилет і стилос” Свого часу Марина Цвєтаєва поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існували в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і творчості важить одне – воля, характер, найглибша природа людського “я”. В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати […]...
- Творчість Євгена Маланюка на тлі історіософських пошуків “Празької школи” Творча енергія “розстріляного відродження” не зникла зовсім – вона продовжувала існувати вже за кордоном. Це відгалуження української літератури – “празька школа”. Основу “празької школи” склали вчорашні учасники визвольних боїв 1917-1921 pp., інтерновані в Польщі: О. Ольжич, Є. Маланюк, Л. Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, Юрій Клен тощо. Після того, як Польща стала дуже […]...
- Філософський зміст поезії Є. Маланюка (2 варіант) Скільки б чоловіки не твердили про свою силу і мужність, вони залишаються безпорадними, якщо не мають за плечима ніжної жінки, мудрої порадниці і берегині. Образ жінки в поезії Є. Маланюка розкривається в кількох іпостасях: жінка-мати, жінка-вітчизна, жінка-муза і, нарешті, жінка-кохана. Поет не соромиться відкривати своє серце і свої суперечливі почуття перед сторонніми людьми, тобто читачами. […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (1 варіант) Євген Маланюк – один з найпомітніших українських поетів XX століття. Все його життя було присвячене боротьбі за незалежність українського народу: спочатку брав активну участь у побудові Української Народної Республіки (від відомий як учасник визвольної боротьби 1917-1921 років), а далі, після її поразки, почав писати вірші. Євген Маланюк розумів нищівну силу слова, тому взявся за перо […]...
- Життєпис Євгена Маланюка Євген Маланюк (1897-1968) Євген Маланюк – один з небагатьох, кому вдалося, емігрувавши, уникнути трагічної долі, що спіткала найкращих представників нової української культури. Він народився в Ново-Архангельську (тоді – Архангород) на Херсонщині 20 січня 1897 року. Як пише сам Євген Маланюк, його прізвище фігурувало ще в реєстрах старшини часів Богдана Хмельницького. Батько Євгена помер, коли письменнику […]...
- Своєрідність творчості Євгена Маланюка Поезію Євгена Маланюка можна назвати автобіографічною, адже у ній митець передавав своє світовідчуття, своє розуміння подій, свідком яких він був. Воїн УПА, після поразки визвольних змагань він повинен був разом зі своїми товаришами назавжди покинути Батьківщину, стати вигнанцем. Опинившись в еміграції, він, як і багато інших, гостро переживав свою відірваність від України, мріяв повернутися на […]...
- Відповідь на контрольне питання До творчості Євгена Маланюка Що у творах Є. Маланюка означав Рим, а що Еллада? Пишучи про Україну, він звертається до неї, називаючи Степовою Елладою. Цим іменем поет підкреслює слабкість держави, яка має талановитий, роботящий, але з лінивою душею народ. Залізний Рим для поета – це уособлення сили і фізичної, і духовної, це сильна держава, народ якої не можна підкорити, […]...
- Прагнення розбудити національну свідомість у творчості Євгена Маланюка Творчість Євгена Маланюка – різноманітна й різнобарвна. Вона дісталась не лише вершин української поезії, але й вплинула на її формування як в Україні, так і за рубежем. І хоча радянська критика називала його “ворогом народу”, проте до голосу великого поета, мислителя-енциклопедиста, публіциста, історика літератури прислухалися, по-різному безумовно, реагуючи й засвоюючи його уроки. Більшу частину свого […]...
- Тести до теми “Життя і творчість Євгена Маланюка” ТЕСТИ ДО ТЕМИ “ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА” 1. Євген Маланюк народився в: А) Єлисаветграді; Б) Херсоні; В) Ново-Архангельську. 2. Батько Євгена Маланюка був: А) артистом; Б) суддею; В) сільським інтелігентом. 3. Євген Маланюк здобував освіту в: А) початковій школі; Б) Єлисаветградському реальному училищі; В) Київському університеті; Г) Петроградському політехнічному інституті; Д) Київській військовій школі. […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (3 варіант) Більшу частину свого життя Євген Маланюк прожив на чужині, але він, у силу своїх можливостей, спостерігав за життям українського народу, за розвитком його культури, а особливо літератури. Поета цікавило все, що відбувалося в українській літературі, і про все він мав власну думку. Євген Маланюк добре знав творчість видатних українських письменників. Перед деякими з них він […]...
- Детальна Біографія Євгена Маланюка ЄВГЕН МАЛАНЮК (1897-1968) Євген Филимонович Маланюк – видатний поет української еміграції, культуролог, літературний критик. Народився 1 лютого 1897 р. в Архангороді на Херсонщині (тепер м. Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині українського активіста-просвітянина. Учився (разом з Юрієм Яновським) у Єлисаветградському земському реальному училищі ( 1906-1914 рр. ), був студентом Петербурзького політехнічного інституту ( 1914 р. ). […]...
- Книжна лексика в ліриці Є. Маланюка Книжна лексика в ліриці Є. Маланюка Поезія Є. Маланюка, видатного майстра слова, який працював на еміграції, ще недостатньо вивчена з мовозначного погляду: праці вчених в основному стосувалися літературознавчих аспектів аналізу. Серед лінгвістичних розвідок варто назвати статтю Л. В. Бублейник , працю С. Я. Єрмоленко “Біль слова Євгена Маланюка”, присвячену Євгену Маланюку та ін. У статті […]...
- Життя та творчість Євгена Маланюка ЄВГЕН МАЛАНЮК (1897-1968) Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім – у Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького […]...
- Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш “Шевченко”) Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш “Шевченко”) Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою повагою і любов’ю схиляв він голову перед талантом великого Кобзаря. Своєму вчителю і натхненнику Маланюк присвятив поезію “Шевченко”, що увійшла до збірки “Земля і залізо”. У вірші автор роздумує над сутністю творчості Шевченка, увиразнює його як геніальну особистість, […]...
- Калейдоскоп сучасного світу в образному сприйнятті ліричного героя (за поезіями В. Неборака) Творчість Віктора Неборака тісно пов’язана з постмодернізмом, що в кінці XX ст. спричинив об’єднання митців у різні творчі спілки. Так, у 1985 році Неборак став співзасновником літугруповання “Ву-Ба-Бу” (“Бурлеск-Балаган-Буфонада”), тривалий час був продюсером поезо-симфо-рок постановок, створив концепцію кількох фестивалів (“Вивих”, “Альтернатива”), також був одночасно і продюсером, і ведучим театралізованих акцій “Реберітація”. Поезія В. Неборака – […]...
- Зображальна функція кличних комунікатів у поетичному мовленні Лесі Українки Зображальна функція кличних комунікатів у поетичному мовленні Лесі Українки Кличні комунікати – це самостійні речення-звертання, їх модифікації – звертання в складі інших самостійних речень . Кличні комунікати та їх модифікації в поетичному мовленні Лесі Українки, крім естетичного значення, зумовленого прагматичним значенням контактності – називанням конкретної істоти, адресата мовлення – часто мають ще й естетичне значення, […]...
Джорж байрон краткое содержание поэма дон жуан.