Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко)
Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко)
Ти звеш мене, й на голос милий твій
З гарячою любов’ю я полину;
Поки живуть думки в душі моїй,
Про тебе, ненько, думати не кину.
/ В. Самійленко /
У руках тримаю улюблений томик поезій українських поетів. Перегортаю сторінку за сторінкою, читаю – і раптом бачу тендітну гілочку полину. Він висох, кришиться, вже немає того соковитого сивого блиску, а запах його зостався, тонко б’є в ніздрі, струменить, здається, просочуєшся його духом і думками-спогадами.
Скажу одно тільки слово Україна – і в уяві постають волелюбні козаки із Запорозької Січі, тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, любисток-м’ята п’янкі, верба край дороги, соняшники
Україна для всіх майстрів слова – це рідна земля, жінка-мати, кохана, прості трудівники, рідна мова, славна історія нашого багатостраждального народу. Визнані світом генії: Тарас Шевченко, Леся Українка, Павло Грабовський виражали у своїх творах палку любов до рідної України, вогненне слово своє спрямовували проти тих, хто намагався знищити Україну, народ, мову – основу безмежно багатої української культури. Мене глибоко вражає велика любов Шевченка до України:
Я так люблю,
Я так люблю її,
Мою Україну убогу,
Що прокляну самого бога,
За неї душу я віддам.
Нас не існує без Шевченка. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.
XX століття принесло моїй Україні високі злети і найскладніші випробування. Україна відкрила світові талант П. Тичини і М. Рильського, В. Сосюри і А. Малишка, М. Стельмаха і О. Гончара. Але ж знає Україна і сталінський терор, коли українське слово пакувалося у спецпереселенські вагони і відривалося від рідних домівок. Почуло українське слово заполярне крайсвіття, заганяли слово Тарасове в тундру і тайгу. Потяглася смуга сфабрикованих процесів, нищення народу голодом 33-го, роки найжорстокіших наступів на національну культуру. Зникали національні школи, недоступною стала справжня історія народу.
Та прийшов час, вдарив дзвін на сполох, ми наче прокинулись із Шевченковим закликом: “Ох не однаково мені!” Так, нам не однаково: чи буде рясно родити золото пшениць і дзвеніти українське слово, чи буде вона лежати під снігами байдужості і забуття. І зробили впевнений крок із забуття – в безсмертя. Богдан Лепкий і Олександр Олесь, Володимир Самійленко і Агатангел Кримський, Василь Стус і Василь Симоненко. Мати і Батьківщина – ці поняття у Симоненка нероздільні:
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати,
Можна все на світі вибирати сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
І хоча Симоненків небуденний талант не міг пристосуватися до складних життєвих обставин, все ж він гордий з того, що його батьківщина – Україна, що він – дзвінка струна свого народу:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Поетичну історію України продовжують творити поети-сучасники Б. Олійник, І. Драч, Ліна Костенко, Д. Павличко:
О рідне слово, що без тебе я?..
Тебе у спадок віддали мені.
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе у вогні.
Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні –
Дзвени в моїм і правнуковім домі!
Закриваю останню сторінку збірки і чую, що саме до мене і до наступних поколінь звернені слова: “Треба вміти любити свій рідний край, свою Україну, треба вчитися любити свою землю, бо вона зберігає великі цінності і скарби історії. Це від тебе залежить, чи відродиться Україна-мати і її джерело – рідна мова не замулиться. Жива її вода на ноги зведе тебе. Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули, життям своїм переповни. Думаймо, діймо, борімося гуртом, не будьмо байдужими, сліпими, глухими до України нашої, її славної історії, слова натхненного”.
Україно моя! Бачу тебе в майбутньому. Жайворонки дзвенять у синьому небі, пшениця колосом дзвенить-шумить на полях, Дніпро-Славута котить хвилі свої через пороги. А в містах і селах людина любить людину, пошана і честь живе в сім’ї, без лицемірства і зради, без кровопролиття і розстрілів виростають діти. Я схилю голову перед тобою, моя Україно, бачу невимовну красу твою, чую мелодії нових пісень, бачу, як нові таланти, нові покоління українців мережать твою оновлену долю, відкривають твій новий день.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- “Україно моя, Україно, Я для тебе на світі живу” за поезією Д. Павличка Кожен із нас чув, як таємничо шепотить трава, як сюрчать коники. Кожен чув, як ніжно співає вивільга, як кує зозуля. Саме про це вірші відомого українського поета Дмитра Павличка. Ще хлопцем майбутній поет милувався краєвидами рідного села, в якому мальовничо розкидані білі хатки, оточені рясними садками. Там я знаю кожну стежку, Кожен камінець. Там узяв […]...
- Василь Симоненко – “Україно, п’ю твої зіниці… “ Україно, п’ю твої зіниці1 Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю – Хай мовчать Америки й Росії, […]...
- Твір на тему: Ні, я жива! Я буду вічно жити! Однією з найкрасивіших мов у світі є українська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, та річ не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через віки крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі та багатогранності. Протягом […]...
- Ні! Я жива, я вічно буду жити… (Леся Українка) Ні! Я жива, я вічно буду жити… (Леся Українка) Доля справжнього поета нелегка і терниста. Улюблені Лесини співці мали чарівні голоси, але їхнє особисте життя – то драми. Шіллер, Байрон, Шевченко, Міцкевич, Лєрмонтов… Жоден режисер не поставить такої драми, якою було їхнє життя. Звідки ж вона, слабка, хвора, обділена долею жінка, черпала свої сили? Як […]...
- Іван Франко – “Я буду жити, бо я хочу жити!..” Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту, При ділі, що наш вік бересь вершити, Найду й свою я тихую роботу. З орлами я не думаю дружити, Та я опрусь гниючому болоту; Щоб через нього й другим шлях мостити – На те віддам свій труд, свою охоту. А як часом […]...
- “Я воскрес, щоб із вами жити… ” (В. Симоненко) У шістдесяті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий, із великим творчим потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Ім’я цього поета – Василь Симоненко. Так уже склалося для України, що найкращим її дітям судилося несправедливо коротке життя: 47 років – Т. Шевченку, Б. Грінченку, В. […]...
- Юлія Кириленко – Буду жити, щоб жила Вкраїна Постріли. Кулі. Ніч. Душі летять врізнобіч. Спалахи. Морок. Жах. Кров зріє на вітражах. Мамо! Тату! Вже йдуть! Квітку рум’яну зірвуть… Я житиму в крихтах цих дат… Хлопчику, кинь автомат! Де ти? По тебе йду! Руки немов у льоду… Ні, я не вірю! Живи! В жалобі схилились церкви… Сьогодні так сонячно в нас, В мого серця […]...
- Василь Симоненко – “де зараз ви, кати мого народу?..” Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде. Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа. Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, […]...
- Олена довганюк – Україно моя, Україно! Україно моя, Україно! Тебе ворог кидав у вогонь І народ ставив твій на коліна Й відправляв до безмежних безоднь. Скільки ти віддала й потерпіла, Як тоді берегла свій народ? Кров’ю землю твою окропили, Прагнучи до незнаних висот. Україно моя, Україно! Твою волю давно продали. Та, хіба ж у тому ти винна, Що тебе у кайдани […]...
- Соломія Володимирівна – Як же тепер без тебе жити? Як же тепер без тебе жити? Душа блукає у пітьмі. Хто зміг кохання пригубити, Не знайде раю в самоті. Куди веде оця дорога? Мені здається, наче йду Все не туди, усе по колу, У безмір смутку і жалю. Хай в тебе є своя неволя, А в мене крихти від надій, Нехай жорстокий гумор долі, Та […]...
- Василь Симоненко – Українська мелодія Довго тужить сумна бандура Про діла у старій сивині, І якусь невідому зажуру Навіває та пісня мені. Не мелодія – збурена рана, Не слова, а безжальні голки, Тільки бачу не сині лимани І не горді козацькі полки. А ввижається – там, біля шляху, На потоптаній кіньми траві Жирний ворон, мов чорна папаха, На козацькій сидить […]...
- Василь Симоненко: життєвий та творчий шлях ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО: життєвий та творчий шлях З глибин народного життя вийшла поезія В. Симоненка. З мужності народу, з горя його і звитяжної боротьби виспівалась вона. “Любити все прекрасне і земне і говорити правду… ” – так, роздумуючи про громадське покликання письменника, стверджував В. Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду […]...
- Вираження глибокої синівської любові поета до матері Вітчизни (за поезією “Україно моя, моя люба Вкраїно… “) (1 варіант) Українська земля завжди була багата на таланти. Та й не могла ця розкішна земля, на полях якої зростали щедрі врожаї, а сади буяли плодами, не народжувати талановитих дітей. Безсмертний кріпак Шевченко, ім’я якого золотими буквами назавжди вписане в історію України; Великий Франко, незламна Леся Українка, лагідний Олесь, мужній Стус… Усі вони різні, але всіх об’єднує […]...
- Народе мій, до тебе я ще верну… (Василь Стус) “Народе мій, до тебе я ще верну… ” (Василь Стус) Його ховали в українську землю 19 листопада 1989 року. Десятки тисяч киян проводжали поета на Байкове, до останньої оселі громадянина-страдника. Того дня глибокий сум струменився з сердець людських, з сотень прапорів і корогів. А через кілька місяців спалахнув хрест на його свіжій могилі – і […]...
- Лебеді материнства скорочено – Симоненко Василь Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибу казка сивими очима. Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати. Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії. Опустіться, тихі Зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні. […]...
- Василь Симоненко. Життя та творчість Василь Симоненко. Життя та творчість. На літературних зустрічах мене часто запитують: “Звідки почався Василь Симоненко? Де він звівся та розповився?” Інтерес до його життя і творчості дедалі зростає. Читачів цікавлять усі подробиці із біографії улюбленого письменника. Я постараюся намалювати вам Симоненкову дорогу – важку, трагічну і коротку: поет ішов по ній неповних двадцять дев’ять років. […]...
- Вираження глибокої синівської любові поета до матері Вітчизни (за поезією “Україно моя, моя люба Вкраїно… “) (2 варіант) В. Стус називав П. Тичину “феноменом доби”. Так, цей поет є одним з найталановитіших митців, що прославляли Україну. “У світі небагато є поетів, які так глибоко відчувають слово, як Тичина… Кожне слово складається із змісту й мелодії. І саме мелодію слова вмів чути й передавати П. Тичина”, – писав про нього П. Панч. Тому багато […]...
- Твір на тему: Вірю в твоє майбутнє, Україно! Україна – це історія народу, який упродовж багатьох років боровся за свою свободу й незалежність. Це її славні лицарі: Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Устим Кармелюк, які віддали своє життя за щастя народу. Це відомі всьому світові діячі української культури: Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Гончар, М. Лисенко, […]...
- Василь Симоненко – “Земле рідна! Мозок мій світліє… “ Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду. Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай його земне тяжіння зрадить І з прокляттям безвість […]...
- Патріотичні мотиви в циклі віршів А. Малишка “Україно моя!” Із перших днів війни Андрій Малишко – на фронті, він працює кореспондентом фронтових газет, де часто друкуються його статті, нариси, репортажі з місця боїв, звернення до бійців і, звичайно, вірші. Сьогодні твори Малишка воєнного часу сприймаються як сповідь поета-воїна, що жив одним життям із мільйонами своїх співвітчизників, ділив з ними біди й радощі, читаються як […]...
- “Лебеді материнства” – материнський заповіт на всі віки (Василь Симоненко) Зі згадок сучасників про поета та з чорнових варіантів його творів ми знаємо, що Василь Симоненко над кожним словом своєї поезії працював багато та уважно, він багато разів переробляв, виправляв, доповнював написане, добирав якнайточніші слова, необхідний ритмічний малюнок поезій. Коли я вперше дізнався з науково-критичної літератури про таку манеру письма Василя Симоненко, я був щиро […]...
- Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
- Герасим’юк Василь – І днина тебе кожна покарає І днина тебе кожна покарає, І ніч карає. Бо така пора. Бо в тому, що на цін землі минає, Не гідна смертних, не достойна гра. На дні і ночі в тоскній круговерті Вже не простерти слово молоде. Але не бійся. Зокрема і смерті. Вона до тебе більше не прийде....
- Василь Симоненко – соловей української літератури РЕФЕРАТ НА ТЕМУ “ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО – СОЛОВЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ” 1956 рік. Після знаменитого 20 з’їзду КПРС, на якому тодішній більшовицький генсек Микита Хрущов вжахнув світ убивчо – викривальною доповіддю про нечувані злодіяння сталінської бандократії, здавалося б, на нашій вистражданій землі ніколи не повториться розгнуздана вакханалія багатомільйонного людомору. Та недарма в народі кажуть: із крокодилових яєць […]...
- Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко) Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (Василь Симоненко) Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу – Чому ж у щирості вбачаєш крамолу? / В. Симоненко “Пильному” / Василь Андрійович Симоненко – великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на […]...
- В. Симоненко – людина глибокої душі “… я хочу в полум’ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світі не чадіть”. (В. Симоненко) В. Симоненко відійшов у вічність дуже рано, але до народу долинув стукіт його серця, зарядженого любов’ю до української землі. Черпав Василь Симоненко свою синівську любов з тяжкого повоєнного, напівголодного дитинства, із згорьованих удовиних сліз баби Онисі, в […]...
- Без тебе Дивлюсь на небо – не бачу неба, Дивлюсь на нічого – бачу тебе. Дивлюсь крізь дим мрій та бажань, Життя не залишає жодних сподівань. Дивлюсь на тебе – бачу твої очі, Погляде мій, дивись у її очі, Тону в твоїх очах крізь темні ночі – Ще темніші вони без тебе. Без тебе сонце мені не […]...
- Василь Симоненко – “Ой майнули білі коні… “ Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви, Тільки курява лягає на зелені ниви. Пронеслись, прогупотіли, врізалися в небо, Впала з воза моя мрія – пішки йде до тебе. Знаю: дійде, не охляне, в полі не зачахне – Світ твоїми, моя люба, кучерями пахне! Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію Прийде чистою до тебе […]...
- “Я без тебе нічого не зможу, наче птиця без крил… ” Образ України в творчості В. Симоненка Україна! Велика, прекрасна, неосяжна – вся вона вмістилася у чутливому серці її великого сина – відомого поета В. Симоненка. Із глибин народного життя, із славної Полтавщини бере початок його чудова, пристрасна поезія, що ніби струмочком – дзвінким, мелодійним, чаруючим розтікається по всій Україні, перетворюючись на широку річку, яка несе визнання. Визнання і щиру синівську любов […]...
- Задивляюсь у твої зіниці… – Симоненко Василь Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік… Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті. […]...
- Василь Симоненко – Гей, нові Колумби й Магеллани Гей, нові Колумби й Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть нас у мандри океани, Бухту спокою облизує прибій. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподіваная молоді? Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови! Геть із мулу […]...
- Настя Карпенко – Я не буду першою і не буду останньою Я не буду першою і не буду останньою, Хто напише про ці зрадливі вокзали. Хтось чекатиме вічно – не дочекається, Хтось поїде назавжди – назад не вертаючись. Я не стану складати історій ліричних Про кохання і муки розлуки тривалої. Не шукатиму їх в громадян пересічних, Бо вони поховались в залізних тамбурах. Я стоятиму на пероні […]...
- Василь Симоненко – Кривда КРИВДА Новела У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях […]...
- Салюти миру – Симоненко Василь В дні травневі, мріями багаті, Коли щастя хлюпає з пісень, Ми щороку зустрічаєм свято – Перемоги радісної день. І встають у пам’яті дороги, Ті, що довелося нам пройти, Щоб багряний прапор Перемоги Над рейхстагом гордо піднести. І живуть у пам’яті народу Його вірні дочки і сини, Ті, що не вернулися з походів Грізної, великої війни. […]...
- Василь Симоненко – Кривда (новела) У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючий росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, […]...
- Василь Симоненко – “Чорні від страждання мої ночі… “ Чорні від страждання мої ночі, Білі від скорботи мої дні Впали у твої свавільні очі, Жадібні, глибокі і чудні. Я тебе не хочу обминути, Я тебе не смію обійти. Дай мені губами зачерпнути Ніжної твоєї доброти. Диких орд незлічені навали Розтрощили пращури мої, Щоб несла ти гордо і зухвало Груди недоторкані свої. Щоб горіли маками […]...
- Василь Симоненко – Ти знаєш, що ти – людина (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди. Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба. […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина?..” Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, […]...
- Гей, нові Колумби й Магеллани скорочено – Симоненко Василь Гей, нові Колумби й Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть нас у мандри океани. Бухту спокою облизує прибій. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді? Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови! Геть із мулу […]...
Чого не купити за гроші.