Українська народна казка – Цап та баран

ЦАП ТА БАРАН

Був собі чоловік та жінка, мали вони Цапа й Барана. І були ті Цап та Баран великі приятелі – куди Цап, туди й Баран: Цап на город на капусту – і Баран туди, Цап у сад – і Баран за ним.
– Ох, жінко, – каже чоловік, – проженімо ми цього Барана й Цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.
– А забирайтесь, Цапе й Баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!
Скоро Цап та Баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.
Ідуть та й ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От Баран дужий, та не сміливий, а Цап сміливий, та не дужий:
– Бери, Баране, голову, бо ти дужий!
– Ох, бери ти, Цапе, бо ти сміливий!
Узяли вдвох і вкинули в торбу.
Ідуть та й ідуть, коли бачать – у полі горить вогонь.
– Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли!
Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:
– А, здорово, молодці!
– Здорові! Здорові!.. – зраділи вовки. – Ще каша не кипить – м’ясо буде з вас.
Ох, Цап злякавсь, а Баран вже давно злякавсь. Цап і надумавсь:
– А подай лишень, Баране, оту вовчу голову! Баран і несе.
– Та не цю, а подай більшу! – каже Цап. Баран знову цупить ту ж саму.
– Та подай ще більшу!
Тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як звідси втікати: “Бо це, – кажуть, – такі молодці, що

з ними й голови збудешся, – бач, одну по одній вовчі голови тягають!”
Один вовк і починає:
– Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, – піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: “Хай вам абищо, з вашою компанією!” А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відти драла дати:
– Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!
Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:
– Ось піду лишень я, так я їх прижену!
Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді Цап і каже до Барана:
– Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.
Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумав перший вовк:
– Е, чи не сором нам трьом та Цапа й Барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!
Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба й забрались. Стали вовки думати-Гадати, як би Цапа та Барана догнати. Йшли, йшли і найшли їх па дубі. Цап сміліший, – ізліз аж на верх, а Баран несміливий – то нижче.
– От лягай, – кажуть вовки першому вовкові, – ти старинці, то й ворожи, як нам їх добувати.
Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі Сидить та так дрижить! – не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап – сміливий, не став роздумувати, як закричить:
– Подай мені ворожбита!
Вовки як схопилися, так аж пил по дорозі закурився.
А Цап та Баран з дуба безпечно позлазили, пішли в поле, зробили собі курінь та й живуть там.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Маруся твір особи основ'яненко.
Ви зараз читаєте: Українська народна казка – Цап та баран