Українська народна казка – Лисичка-сестричка

Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от вже й ніч заходить. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
– добривечір, люди добрі!
– доброго здоров’ячка.
– Пустіть переночувати!
– Ой лисичко-сестричко, у нас хата маленька,- ніде буде тобі лягти.
– дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Хазяї й кажуть:
– добре, ночуй!
– А де ж я свою курочку подіну?
– Пусти її під піч.
От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
– Ой, де ж це моя курочка?
– А під піччю.
– Я дивилась, там нема.- Сіла та й плаче.- Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
– Нема що робити – треба давати. Взяла лисичка качечку в мішок та й пішла. Біжить та й біжить, аж застала її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди й каже:
– добривечір, люди добрі!
Ті їй:
– доброго здоров’я!
– Пустіть переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
– дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– Ну, добре, ночуй!
– А де ж я свою качечку подіну?
– Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла і пір’ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
– А де ж моя качечка?
– Глянули в хлів – нема. Каже їй хазяїн:
– Мабуть, гусей випускали та випустили й її. А лисичка плаче:
– Тільки й добра було, що качечка, та й ту забрано. – Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!
Нема що робити – треба давати. Взяла вона гусочку в мііпок та й пішла.
Іде та й іде… Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
– добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
– дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся, так і переночую.
Люди кажуть:
– Ну, добре,- почуй!
– А де ж я свою гусочку подіну?
– Пусти в хлів до ягнят.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з’їла і пір’ячко загребла.
Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
– А де ж моя гусочка?
Подивились – нема. От вона й каже хазяїнові:
– де я не бувала, такої пригоди не знала, щоб у мене що вкрадено!
Хазяїн і каже:
– То, може, ягнята затоптали її.
А лисичка:
– То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
Нічого робити. Віддали. Взяла лисичка в мішок те ягня та й пішла. Іде та й іде,- застає її знову ніч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч:
– Пустіть, люди добрі, переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
– дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– добре,- ночуй!
– А де ж я своє ягня подіну?
– Пусти в загороду.
От вона так і зробила. А вночі нищечком устала та й з’їла те ягня.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала та й питає:
– А де ж моє ягня?
Далі сіла та й давай плакати та примовляти:
– де я не бувала, такої пригоди не знала, що одно було добро, та й те вкрадено.
Хазяїн їй каже:
– Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила. От вона й каже йому:
– Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку!
Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки зав’язала невістку в мішок. От іще вона не вийшла, та якось там на часину одвихнулась із хати, а син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку.
Прийшовши, лисичка взяла, не розв’язуючи, той мішок з собакою та й понесла. Несе та й приказує:
– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!
Та як струсоне тим мішком, а собака: “Авурр!..” А лисиця:
– А, капосна невістко! Ану, гляну на тебе, яка ти є.
Сіла та й розв’язала мішок. Тільки розв’язала – собака звідти як не вискочить! Вона навтіки, собака за нею та далі в ліс… от-от дожене! Ні, таки добігла лисичка до нори, заховалась. Сидить вона в норі, а собака над норою – не може влізти. А лисичка і давай питатися:
– Вушечка мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
– Спасибі ж вам, мої любі вушечка, я вам сережки золоті куплю.
Тоді до очей:
– Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
– Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.
Потім до ніг:
– Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше втікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.
– О, спасибі ж вам, мої ніженьки, я вам куплю червоненькі черевички з срібними підківками.
– А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?
А хвіст розсердився, що лисичка до нього так неласкаво заговорила, та й каже:
– Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушину зняв.
Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:
– На тобі, хортище-собачище, хвоста, відкуси, поки біле!
А хорт як ухопився, так увесь і відкусив.
От тоді лисиця пішла між зайці. А зайці ще тоді хвостатими були. Побачили вони, що лисиця куца,-давай з неї сміятися. Вона їм і каже:
– дарма, що без хвоста, але я вмію он як скакати.
– Як?
– Та так. Тільки треба вам хвости позв’язувати, то й ви навчитесь.
– Ну, позв’язуй!
Позв’язувала їм хвости, а сама вибігла на шпиль та звідтіля як гукне:
– Тікайте, бо йде вовчище!
Зайці як сунуть в усі боки,- так хвости й пообривали. Після того як посходились докупи зайці, бачать – усі без хвостів. От і давай питатись один одного:
– Ти був у лисички?
– Був.
– І я ж, братику, був!
Почали вони змовлятись, щоб як-небудь віддячити лисиці. А вона й підслухала, бачить, що лихо, та мерщій з того лісу, більше про неї Й не чули.

Ви зараз читаєте: Українська народна казка – Лисичка-сестричка