Українське село 20-х років у п’єсах М. Куліша
Небагато в українській літературі письменників, чия творчість заслужила б такої високої оцінки: “талант світового масштабу”, “явище всесвітнього значення”, “геніальний митець”, “він вивів українську літературу на арену світового мистецтва”. Усі ці захоплені відгуки – про драматурга Миколу Гуровича Куліша (1892-1937).
Скупі рядки автобіографії, написаної 1921 р., дають уявлення про основні віхи життєвого шляху письменника. Народився він 5 грудня 1892 р. у с. Чаплинка Херсонської області (колишня Таврійська губернія) у сім’і
У величезній погано керованій імперії, що підірвала свої сили в кривавій міжнаціональній битві за місце під сонцем, прекрасне живильне середовище знайшли більшовицькі ідеї. Змученим довголітньою війною, пригніченим і деморалізованим, усім так хотілося говорити про рівність, братерство, мир, землю і так хотілося вірити в те, що “є така партія”, яка зможе все це дати народам. Представник найбідніших верств українського селянства, Микола Куліш не може не відчувати симпатії до більшовиків. У 1919 р. він вступає до комуністичної партії і починає активно проводити в життя її політику. Людина творча, неспокійна, Куліш потрапляє на передній фронт боротьби з розрухою і неписьменністю. За кілька років йому вдалося багато зробити для розвитку народної освіти в краї: він активно сприяє відкриттю шкіл, дитячих садків, будинків для безпритульних, створює буквар і читанку для початкових класів. Одночасно Куліш бере активну участь у культурно-мистецькому житті республіки і пробує свої сили в літературі. Його письменницьким дебютом стала п’єса “97”.
Усього в творчому доробку Куліша – десять закінчених і кілька незакінчених драматичних творів, декілька віршів, нарисів і публіцистичних статей. Йому, на жаль, так і не вдалося втілити в життя свою багатолітню мрію – написати велике прозове полотно, роман про прекрасне кохання, що “сплітається з блискавками та чадом війни” і гине у вирі кривавих революційних подій.
Із десяти п’єс Миколи Куліша три написано ним на сільську тематику. Це “97”, “Комуна в степах” і “Прощай, село”. Вони складають своєрідну трилогію про українське село 20-30 років. “97” є найсильнішою п’єсою трилогії, і не випадково найгучніший успіх супроводжував саме цей твір письменника.
Дія п’єси “97” відбувається у звичайному українському селі, що, напевно, мало чим відрізнялося як від рідної Кулішевої Чаплинки, так і від тих численних степових сіл, до яких драматурга приводили професійний обов’язок і письменницький інтерес. Зі сторінок твору перед нами постають вражаючі картини післявоєнної розрухи, голоду і жорстокої класової боротьби. Змальоване Кулішем село, як і вся Україна тих часів, розколоте на два ворожих табори, кожний з яких до кінця боронить свою селянську правду, вистраждану багатьма поколіннями хліборобів. В одному таборі знаходиться сільська біднота на чолі з головою сільради Сергієм Смиком і головою комнезаму Мусієм Кописткою, у другому – багатії та ті, хто їх підтримує.
Мусій Копистка – центральний образ твору. Мусій – із найбідніших соціальних верств села. Він добре знає, що таке злидні, принизлива праця на хазяїна, безрадісне наймитське життя. Пригадуючи з друзями роки до “совіцької власті”, він розповідає: “… було ще й гірше: не то що хліба, – кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б’є, мете… “. Спогади Параски доповнюють намальовану її чоловіком картину бідняцьких поневірянь: “… колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила..”.
Гіркі слова Мусія і Параски не можуть не викликати співчуття. Щоправда, уважного читача дещо здивує та дивовижна для селянина легкість, з якою подружжя продає власну хату, і не менш дивовижна легкість, з якою про це розповідає сам Копистка 3 тексту п’єси не можна зрозуміти, що ж завадило йому стати заможним хазяїном – тяжкі обставини особистого життя, відсутність землі і капіталістична експлуатація чи, може, інші, значно прозаїчніші причини, які мимоволі спадають на думку кожному, хто хоч трохи знає українське село й українську ментальність.
Революцію Копистка зустрів з великою радістю. Нова влада на перший план висувала таких, як він, бідняків, котрих у селі ще зовсім недавно відверто зневажали. Колишній наймит Мусій Копистка, ставши керівником місцевого значення, відчуває, що йому катастрофічно не вистачає знань, і дуже хоче вчитися. Власне кажучи, п’єса й починається сценою, коли підліток Вася Стоножка навчає голову комнезаму грамоти. І навіть потім, значно пізніше, коли вже, здається, треба було не вчитися, а рятувати своє життя, Копистка бере з Васі слово “довчити” з ним букваря. Таке жадібне прагнення до знань було притаманне багатьом українським селянам, яких внаслідок цілеспрямованої багатовікової політики російського уряду було позбавлено рідної мови в рідній школі.
Але як не важко було Мусієві і його односельчанам за часів царату, що таке справжнє, небувале горе вони дізналися лише в роки радянської влади. Вона принесла не лише торжество повернутої людської гідності (“Колись _. на землю забороняли сісти, а тепер… на плисові крісла садовлять, раду ” радять, як воно, що й до чого… “), а й голод, божевілля, людоїдство, масову смерть, яка враз порівняла усіх – і бідних, і заможних.
Драматург сміливо малює у п’єсі жахливі картини народних страждань, не можна спокійно читати розповідь про страхітливий, нелюдський вчинок збожеволілої від горя Орини і глухонімого Ларивона. Копистці так само важко, як і всім іншим. Але він старається триматися мужньо і спокійно. Щиро вірячи в те, що нова влада захищає селян, не дасть їм загинути від голоду” він намагається свою віру, свою впевненість у перемозі передати й односельчанам. “Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут – контахту держись… Повагом, повагом – та й вийдеш на рівний шлях_” – заспокоює їх Мусій. Він глибоко переконаний, що не радянська влада винна в голоді і стражданнях людей, а глитаї, які заховали хліб, і церква та релігія, які є “опіумом для народу”. Сьогодні, знаючи всю правду про революцію, більшовицьке керівництво і його злочинну політику, ми розуміємо, хто ж був справжнім винуватцем голодоморів 20-х і 30-х років.
Останнім часом мільйонними тиражами видрукувані газетні і журнальні статті, книги, наукові дослідження, що розповіли всьому світові про нечувані муки приречених на голодну смерть селян, муки, перед якими тьмяніють картини Дантового “Пекла”. Серця багатьох людей здригнулися від жаху, коли вони, прочитали один із розсекречених листів В. І. Леніна: “Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей із шаленою і нещадною енергією і не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору.” Нам що б то не стало необхідно провести вилучення церковних цінностей найрішучішим і найшвидшим способом, чим ми можемо забезпечити собі фонд у декілька сотень мільйонів золотих карбованців… Без цього фонду ніяка державна робота взагалі, ніяке господарське будівництво… зовсім немислимі”.
28 травня 1991 р. в газеті “Комсомольська правда” була надрукована стаття “Від Мора і до мору” журналіста І. Вірабова. У ній наводилися такі красномовні факти: “В. Водовозов згадував: “У кінці 1891 року розмови про боротьбу з голодом привели до створення в Самарі особливого комітету для допомоги голодуючим… На зборах і сходках молоді Ленін вів систематичну і рішучу пропаганду проти комітету.”, “Друг Леніна А. Бєляков: Володимир Ілліч “мав мужність відкрито заявити, що наслідки голоду – народження промислового пролетаріату, цього могильника буржуазного ладу, – явище прогресивне, бо сприяє зростанню індустрії і рухає нас до кінцевої мети, до соціалізму, через капіталізм… Але саме тільки наслідки голоду створюють прогресивне явище, а не сам голод”.
Коментарі до цих документів епохи, як кажуть, зайві. Отже, виявляється, що керівник світового пролетаріату вже з юнацьких років не лише спокійно реагує на голод, а й вважає його одним із закономірних (і необхідних?) етапів на шляху досягнення загальної рівності і щастя. Але ні в 1924 р., ні в 1933 цього ніхто не знав. Не знав і навіть не здогадувався про це член комуністичної партії Микола Куліш. Він, як і його герой Мусій Копистка, гостро засуджує тих, хто з усіх сил опирається діям радянської влади.
Не викликає симпатії ні в автора, ні в читачів один із героїв п’єси “97” секретар сільради Панько, що залицяється до дочки куркуля Гирі Лизі, яка нишком підгодовує його, випитуючи останні комнезамівські новини. Дивно, але саме в уста цього вельми непривабливого персонажа вклав Куліш слова, що виражали думку багатьох селян того голодного часу і були простою і єдино вірною розгадкою причини голодомору в Україні, що завжди славилася найкращими в світі чорноземами: “Дурні ми були, що хліб дали вивезти!… Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!… “.
Копистці і його комнезамівцям у п’єсі в першу чергу протистоять багатії. Найбільш яскраво й виразно змальований куркуль Гиря. Ставлення до Гирі у сьогоднішнього читача і глядача таке ж, як і в часи Куліша. Важко відчувати до цієї людини щось інше, крім огиди й презирства. Адже йому чужі такі високі поняття, як совість, милосердя, співчуття. У той час, коли односельчани пухнуть від голоду, він пишно наряджає свою дочку, обіцяє купити їй французькі духи і грамофон. Це чоловік безжальний і хитрий, якого не можуть зворушити ніякі сльози і благання. Люди, подібні багатіям Гирі й Годованому, зустрічаються у всіх народів за всіх суспільних формацій. Давно кимось придумане слово “глитай” (“глитати” – жадібно, хапливо ковтати) якнайкраще відбиває справжню суть цих моральних потвор, зажерливих, ненаситних егоїстів, що в безумній гонитві за наживою втрачають кращі людські якості.
Одним із найбільших художніх досягнень автора п’єси “97” стало створення психологічно переконливих, яскравих образів. В листі до І. Дніпровського Куліш написав: “Це мої укохані типи, щирі, живі, не фальшиві. На них точилася моя творчість, їх я носив і виношував у череві під серцем”. Особливе місце у творі відведено Мусієві Копистці. Це улюблений герой Куліша, його він “вихватив, висмикнув із самісінької гущавини дніпровської голоти”. Спочатку навіть і саму п’єсу передбачалося назвати “Мусій Копистка”. Але пізніше драматург вирішив: “М. Копистка” мало підходить, бо все ж таки не в Копистці суть. А коли буде “Мусій Копистка”, то слід додати “та інші”.
Змальований з “одного дядька незаможника, що їхав зо мною (Кулішем. – прим, авт.) степом”, Мусій Копистка увібрав у себе типові риси багатьох українських селян. Автор не ідеалізує його, не приховує недоліків, не боїться показати смішним. Цей образ повнокровний і неоднозначний, як саме життя. Тому й цікавий нам Мусій Копистка і сьогодні, тому викликає він до себе симпатію й через багато років після того, як вперше з’явився на сторінках Кулішевої драми.
П’єса “97” принесла письменникові і щастя першого творчого успіху, і гіркоту розчарувань. Постійно працюючи над твором, драматург переробив його “на 60 процентів” (із листа до П. Зенкевича). Але не це було головним і найтрагічнішим. Боячись звинувачень в “ідеологічній невитриманості”, хтось із режисерів самостійно переробив фінал п’єси. Ось що писав про це Куліш 20 грудня 1924 р. в листі до І. Дніпровського: “.-я виношував в собі “97”, аж поки вони стали теплі, живі, засміялись, заплакали. І тоді я їх переклав на папір. Фінал може бути тільки один – загибель комнезаможу на селі під добу голоду. І коли хтось там тепер переробив фінал, то як би він його не переробив – внутрішня будова п’єси буде порушена”. Але до слів автора ніхто не дослуховувався. Перевага при зіставленні двох варіантів фіналу завжди віддавалася переробленому: один за одним помирають незаможники, неминучою здається загибель Мусія Копистки від рук розлюченого натовпу селян, але в найвирішальніший момент з’являється Сергій Смик, який привозить рятівні 97 пудів хліба. Як і попереджав Куліш, така надумана фальшиво-оптимістична розв’язка цілковито порушувала надзвичайно органічну структуру твору, позбавляла його життєвої сили і переконливості.
П’єса “Комуна в степах” (1925, 1931) стала наступною сумною сторінкою в трагічному літописі загибелі українського села. Гурт бідноти створює в селі комуну, намагається спільними зусиллями побудувати нове життя. Очолює комуну Лавро, серед його однодумців – Лука, хлопці Яків і Микитко, дівчина Хима, баба Лукія, дід Ка-сян, циган Муна. З протилежного боку барикади знаходяться колишні заможні хазяї Вишневий і Ахтительний. Діла в комуні йдуть кепсько: земля заростає бур’янами, “в паровому млині горобців та мишей повно… “. Серед комунарів визріває глухе незадоволення: вони відмовляються харчуватися у спільній їдальні, обурюються порядками, шо склалися (“той головує, той писарює, той агітує, а я, Макаре, за всіх роби… “). Зневажливо насміхаються люди в селі: “не комуна, мовляв, а купа старців та калік”.
У минулому міцні господарі Вишневий і Ахтительний хочуть створити сільськогосподарський колектив і забрати в комуни сорок десятин землі і млин. Правдами і неправдами отримує на це дозвіл від нової влади хитрий Ахтительний. Але комунарі не збираються ні з ким добровільно ділити належне їм добро, вже добряче занехаяне через невмілість і лінь. Лука терміново їде до міста і повертається з документом, підписаним чиновником, який підтримує комунарську лінію. Виділ землі і передача млина забороняється до прибуття спеціальної комісії. П’єса закінчується дещо несподівано: напівбожевільний Вишневий стріляє в Химу, що фанатично віддана ідеї комуни.
За своїми художніми якостями “Комуна в степах” значно поступається п’єсі “97”, нагадуючи агітку перших пореволюційних років. Найцікавішим, найсильнішим образом твору є куркуль Вишневий. Куліш явно симпатизує цьому героєві. Саме в його уста він вклав хвилюючі слова про красу рідної землі, пронизані глибоким болем і тугою за втраченим щастям. Слова ці нікого не залишають байдужими: “У мене було хутір аж пахкотів, як квітка серед степу бринів, а тепер… “, “Трави, квітів – і тих нема. Ой, що ж ви наробили! А на старій межі знайшов, бач: тирсу, мишій, квіти. (Сумовито усміхнувся, сумовито понюхав зів’ялі квіти). Трошки старої моєї межі не заорали, дак вони, дивлюсь, – ростуть”, “Може, тільки колектив стережучи, згадуватиму, як то дні колись сяли, пахли отак.. і степи наші пахли, по краях леліючи”.
За сумнівами і ваганнями персонажів п’єси прочитуються тривожні роздуми Миколи Куліша. Здається, він подумки зважує на терезах правду куркульську і правду бідняцьку. Як художник і як реаліст, відчуває: перемагає правда Вишневого. Але так не може, так не повинно бути! Адже тоді потрібно перекреслити не лише своє революційне минуле, а й поставити під сумнів саму ідею революції. Ні! І останні сцени п’єси Куліш змальовує не як художник, вірний своїй мистецькій інтуїції, а як більшовик, що долає куркульський опір і в житті, і у творі. Так знову, вже вдруге, ламається внутрішня логіка п’єси і з’являється відчуття фальшивості, надуманості, невмотивованості фіналу.
“Прощай, село” – остання п’єса з трилогії про українське село. І знову – традиційне вже протистояння: між бідняком і хазяїном, тими, хто підтримує “партійну лінію” і хто опирається їй. У 1934 р. від Куліша вимагали змінити назву п’єси. Як пише дослідниця Т. Свербилова, “у словах “Прощай, село” цілком закономірно вбачали символ знищення органічної ланки нашого буття під час колективізації, хоча автор мав на думці зовсім інше”. Але чи й справді автор “мав на думці зовсім інше” і в назві п’єси не було символічного підтексту?
У двадцятих роках, коли були надруковані “97” і “Комуна в степах”, Куліш цілком міг би підписатися під словами із вірша П. Тичини:
Хто, хто засміявся у Європі,
Кого на кутні узяло,
Що ми тут з голоду здихаєм,
А не даємся ворогам?
(Тісніше станьте, сильні духом,
Під прапором одним!).
Але п’єсу “Прощай, село” створював уже інший Куліш. Позаду були болючі роздуми над національним і соціальним питаннями, заборони кращих його п’єс – “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Маклена Траса” – одразу ж після прем’єри, розгром ВАПЛІТЕ.
Драма “Прощай, село” була написана впродовж 1932-1933 рр., а надрукована в № 4 журналу “Радянська література” за 1933 р. Вже з кінця весни 1932 р. Україну вразив голод. У своїх спогадах Б. Пастернак писав: “На початку 1930-х років серед письменників було популярним їздити на село і збирати матеріали про його нове життя. Я хотів бути разом з усіма і подібно до інших здійснив подорож із метою написати книжку. Те, що я побачив, не можна висловити. Це були такі нелюдські, неймовірні злидні, такий жах, що вони починали здаватися майже несправжніми, це не вміщалося в межі свідомості Я почував себе хворим. Цілий рік я не міг писати”. Куліш знаходився в епіцентрі кривавої драми з багатьма мільйонами учасників, драми, що розгорталася на його очах. Важко повірити, що на рубежі страхітливих 1932 і 1933 рр. цей чесний митець славив у своєму творі політику партії, яка прирікала його народ на загибель.
П’єса “Прощай, село” справляє дивне враження. У ній зустрічаємо звичний уже набір ідеологічних штампів: жадібні до грошей колишні куркулі, боротьба тих, хто агітує за колгоспи-комуни, з тими, хто проти них, підривна діяльність місцевих слуг Божих. З’являється й дещо нове: син Ільченка Дмитрик розповідає сільським активістам про заховані батьком гроші в надії на те, що за це його приймуть до комсомолу. Такий собі український Павлик Морозов.
Але п’єса інколи невловимо нагадує палімпсест – древній рукопис, з якого стерто попередній текст і написано новий, крізь який інколи проступає старий. Так крізь “ідеологічно витримані” нашарування твору час від часу виразно проступають рядки, що доносять до нас неприховану жорстоку правду тих років. Перегорнемо уважно сторінки п’єси.
Не можна не вловити іронії, з якою Куліш показує, як “колективізує” село колишній партизан Пархімча. На завершення вдало проведеної “операції” він влаштовує грандіозну пиятику. Ми ніби чуємо голоси новоспечених сп’янілих колгоспників, які дуже швидко проп’ють і те, що не зникло ще в полум’ї революції і громадянської війни: “Пий, село! Гуляй, село!”, “Пий, гуляй! Пропивай! Пропивай село!”, “Слушай програму дня: щоб за ранок всі сколективізувались, увечері – ілюмінація й червоний могорич! І громче, музико! Пий! Гуляй!”.
“Ось так відбувалася колективізація в українських селах”, – з далекого 1933 р. підказує нам М. Куліш. Він розуміє, що нове життя зруйнувало чудові старовинні обряди і традиції, не давши нічого натомість: переляканих людей не об’єднує навіть святвечір, жінкам пропонують “одвикнути од довгого волосся і довгих пісень”, діти відмовляються від батьків, а найбільш передові активісти з особливим задоволенням влаштовують танці біля вогнища, де згорають святині предків – ікони.
Кінець п’єси сприймається нами сьогодні як глибоко трагічний. За межі України виселяють кількох жителів села, десь попереду лунає голос Пархімчі, чия команда стане символічним девізом селянського життя на довгі десятиліття: “Прямо на колгосп, равнєніє налєво – руша-ай!”.
Значною є література про українське село. Серед усіх творів на сільську тематику не загубилися п’єси Миколи Куліша. Художня майстерність автора, важливість порушених у цих драматичних творах проблем ще тривалий час привертатимуть до них увагу зацікавленого читача й глядача.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Українське село 20-х років у п’єсах Миколи Куліша Микола Куліш – одна з найтрагічніших постатей української драматургії доби “розстріляного Відродження”. До кожного з наших корифеїв ми можемо прийти на могилу поклонитися, а Микола Куліш, востаннє обізвавшись з політичного ізолятора на Соловках 15 червня 1937 року, зник безвісті. Та не зникла драматична спадщина письменника. Зараз Микола Гурович Куліш повернувся до нас своїми творами, в […]...
- Українське село 20-х років XX ст. у п’єсах М. Куліша Не шукаймо ідеалізації села у драматургії Миколи Куліша. Його мистецький хист був намертво сплавлений із проникливою правдивістю. Він не міг подолати в собі цієї риси – навіть на вимогу часу. Тому зображення села в його п’єсах реалістичне та правдиве. Яким постає українське село в творчій спадщині драматурга? У драмі “97” – насамперед розгубленим. По ньому […]...
- Драма про українське село (“97” М. Куліша) Драма “97”, перша частина трилогії про українське село 1919-1930 pp., є трагічним літописом загибелі українського села. У просторі п’єси зіткнулися дві руйнівні сили: революційний фанатизм та голод, породжений ним. Саме про це з великим болем у душі пише автор. Тут, можливо, немає політики, а є життя, що існує само по собі, незалежно від будь-яких політичних […]...
- Українське село у творах Ю. Мушкетика Людина і земля. Це вічна тема в українській літературі. Згадаймо: “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” П. Мирного, “Fata morgana” М. Коцюбинського, “Земля” О. Кобилянської, “Страчене життя” А. Тесленка, “Земля” О. Довженка, “Кров людська – не водиця” М. Стельмаха тощо. Перелік творів можна продовжити. І кожен з художників слова по-своєму, у […]...
- Правда куркульська та правда бідняцька у п’єсі М. Куліша “Прощай, село” I. Вплив більшовицьких ідей на М. Куліша. (У величезній погано керованій імперії, що підірвала свої сиди в кривавій міжнаціональній битві за місце під сонцем, прекрасне живильне середовище знайшли більшовицькі ідеї. Змученим довголітньою війною, пригніченим і деморалізованим, усім так хотілося говорити про рівність, братерство, мир, землю, так хотілося вірити в те, що “є така партія”, яка […]...
- Мусій Копистка – центральний образ п’єси М. Куліша “97” I. П’єса “97” – найсильніша п’єса трилогії про українське село. (Не випадково найгучніший успіх супроводжує саме цей твір письменника. Над нею М. Куліш розпочав роботу у листопаді 1923 року, а закінчив 27 червня 1924. У серпні того ж року була схвалена Вищою науково-репертуарною радою і рекомендована до постановки для всіх театрів, але за умови, що […]...
- Художнє відтворення проблеми українізації 20-х років (за п’єсою М. Куліша “Мина Мазайло”) (2 варіант) Видатний драматург Микола Куліш вважав неможливим обходити у своїй творчості важливі проблеми будівництва української радянської культури, бо від їх розв’язання залежало майбутнє рідної держави. “Мина Мазайло” – одна з тих його п’єс, що розглядає проблему викриття національних збочень у свідомості людей, які живуть у новому суспільстві, стоять на порозі докорінних змін. Задум п’єси письменник охарактеризував […]...
- Художнє відтворення проблеми українізації 20-х років (за п’єсою М. Куліша “Мина Мазайло”) (1 варіант) Одне слово, де був тріумф, загальнонародне визнання, Довгожданий успіх- Лесь Курбас У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з особливим резонансом та популярністю. їх можна назвати справді легендарними. В українській літературі одним з таких творів є “Мина Мазайло” М. Куліша. Після своєї першої появи на сцені наприкінці 1928 року комедія стрімко набувала популярності, […]...
- Художнє відтворення проблеми українізації 20-х років (за п’єсою М. Куліша “Мина Мазайло”) (3 варіант) У 20-ті роки минулого століття більшовицькі ідеологи вирішили зробити “хід конем”: аби “замилити” очі українському народу, було оголошено про відродження української культури, про відміну переслідувань творів, написаних українською мовою, про її офіційний статус, тобто про процес українізації. Однак ця українізація “зверху” не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови їм формування національної свідомості. […]...
- Мотиви драматичної спадщени Миколи Куліша Мотиви драматичної спадщени Миколи Куліша Миколу Куліша можна по праву вважати творцем модерної драми українського революційного відродження. Художньо довершені, гостро-конфліктні твори М. Куліша здобули визнання їх автору не тільки в Україні, а й дале-ко за її межами: вони пере-кладалися російською, англійською, німецькою мо-вами, йшли на сценах театрів багатьох міст Європи. Тема-тика його творчості надзви-чайно різноманітна […]...
- Гей, видно село (народна пісня) Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Приспів: Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха, гей! Дівчино, рибчино, чорнобривко моя, Вийди, вийди, подивися чимскоріше до вікна, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Гей, видно село, широке село під горою, […]...
- Гей, видно село (скорочено) – Лепкий Левко Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле. Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Приспів: Ха-ха, ха-ха. Ха-ха, ха-ха, ха-ха, гей! Дівчино, рибчино, чорнобривко моя, Вийди, вийди, подивися Чимскоріше до вікна, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! Гей, видно село, […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...
- Багатогранна діяльність Пантелеймона Куліша Пантелеймон Куліш – автор першого українського правопису на фонетичній основі – “кулішівки”, перший перекладач Біблії українською мовою, один із перших видавців творів українською мовою, поет, прозаїк, літературознавець, етнограф, культурний і громадський діяч 40-90-х років XIX століття. Та, на жаль, ім’я цієї талановитої людини дуже довго замовчувалося, твори не видавалися, а самого письменника зображували як представника […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Творча спадщина видатного діяча української культури П. Куліша майже 60 років заборонялася ідеологами комуністичного режиму, але зараз повернулася до скарбниці духовного життя українського народу, допомагає нам; краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель […]...
- Твір на тему: Моє село Моє село Маленька крапелька величної держави моє село, багато є таких! Зазнало лиха, бідувань і слави Воно живе і вічно буде жить! Нашому селу літ триста п’ятдесят, різні версії є про його назву. Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна […]...
- Проблематика драматичної творчості М. Куліша (2 варіант) Юрій Смолич писав: “Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не будемо шукати небезпечних аналогій у класиці – між Шекспіром і Шиллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних.”. Микола Куліш був багатогранно обдарованим художником, людиною виняткової творчої та громадської енергії. На жаль, на землі йому судилося прожити не […]...
- Значення творчості М. Куліша М. Куліш був митцем, який постійно прагнув новини в творчості – нових художніх засобів, прийомів, рішень; несподіваних думок, образів, конфліктів; нової, до нього ще не відкритої якості драматургічного світобачення. Він шукав і знаходив нові напрями розвитку мистецтва, літератури, драматургії, що потім ураховувалися іншими письменниками, художниками наступних поколінь. Куліш-драматург жив категоріями майбутнього художнього часу. А це […]...
- Пішла мати на село – Народні пісні ПІШЛА МАТИ НА СЕЛО Пішла мати на село Гречну муку добувати, Гречаники учиняти, Своїх діток годувати. Приспів: Гоп, мой гречаники, Гоп, мої білі, Чогось мої гречаники На скорині сіли. Гоп, мої гречаники, Гоп, мої смачні, Чогось мої гречаники Не вдалися вдачні. Молов батько, не віявши, Пекла мати, не сіявши, З помийниці воду брала, Гречаники учиняла. […]...
- Таблиця “Тематика творів М. Куліша” Рік написання Твір Тематика 1924 р. П’єса ” 97 “ Відображення трагічних подій голодомору в Україні 1925 р. П’єса “Комуна в степах” Пошук селянською біднотою нових шляхів у житті 1925 р. Сатирична комедія “Отак загинув Гуска” “Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я!” (М. Куліш). Осуд міщанства, переродженців 1926 р. Комедія “Зона” Осуд […]...
- “Блакитні і червоні мрії мої” (життєвий шлях Миколи Куліша) На долю Миколи Куліша припало багато випробувань та страждань – певно стане на кількох… Невесело починалося життя майбутнього письменника: його родину буквально переслідували матеріальні труднощі, навіть кошти на середню освіту збирали для талановитої дитини місцеві інтелігенти (народився М. Куліш на Херсонщині, у 1882 році). Коли хлопцеві було 14 років, померла його мати, після того юнак […]...
- Дарина Брильова – Зимове село Село на зиму помирає, Вбиває холод все життя. Нема сільського диво-раю, Стає зчерствілою земля, Стають пониклими дерева, Скидаючи додолу дні – Ті дні, які ділили з небом, Що сонцем бавило колись; Стають похмурими дороги, Під інеєм журні поля, Цим світом правлять злі негоди, Цей світ села завмер – зима… Блідими стали навіть люди, Малими стали […]...
- Про “скарби” й алегорії Пантелеймона Куліша Творчість Пантелеймона Куліша завжди викликала чимало думок, сповнених суперечностей. Він прагнув розвинути українське слово, поставити українську мову на рівень європейських. Він усе робив для того, щоб нашу мову поважали так, як вона на те заслуговує. У поезії “До рідного народу” П. Куліш прямо вказує на те, що мова – це єдиний скарб, який залишився українцям […]...
- Коротка Біографія Пантелеймона Куліша ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819-1897) Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у сім’ї заможного козака. Навчався у Новгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював переважно у дворянських училищах та гімназіях. Кілька років перебував на державній службі у Варшаві, подорожував країнами Західної Європи. Був заарештований за […]...
- Володимир Сосюра – Знов село ЗНОВ СЕЛО Знов село. По блакитному трапу сходить сонце над маревом нив. Я в пальті і у фетровій шляпі, де колись у свитині ходив. Де колись неповторного літа одягнув я, смуглявий юнак, коли став на заводі робити, не свитину, а теплий піджак. Роки йшли силуетами станцій, що минали на фоні заграв, коли я гострооким повстанцем […]...
- Громадянська позиція П. Куліша: “народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння… “ Вислів, що його винесено у заголовок твору, належить Юрію Шереху, якому ми завдячуємо багатьма мовознавчими і літературознавчими працями. Чи справді був Пантелеймон Куліш “народником без народу, елітистом без еліти… “? Це суперечливе питання. Проте упевнено можна сказати, що громадянські та мистецькі погляди письменника були доволі неоднозначними. Свою ранню діяльність П. Куліш розпочав не тільки з […]...
- Художнє втілення проблеми українізації в комедії М. Куліша “Мина Мазайло” 1. Бути чи не бути українській нації… (питання, яке Микола Куліш ставив у своїй комедії “Мина Мазайло”). 2. Втілення проблеми українізації в образах п’єси: А) зрікання свого національного “я”, спроба “влитися” у російську культуру (“Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця… ” Мина – реальна істота, перевертень: “Двадцять три […]...
- Герасим’юк Василь – Село Красноїлів Село Красноїлів – Дідушкова Річка. А назва ця дуже стара. Який там Іванко? Яка там Марічка? І хто там за кого вмира? Вбив довбуш дідушка Й за душу дідушка Служби у церквах заповів, Бо він на всі гори, На всі Чорногори Одного дідушка убив. Мовчить там смерека, Тремтить там трепета. Іван без Марічки умре. Дідушкова […]...
- Проблеми чистоти і розвитку української мови в комедії М. Куліша “Мина Мазайло” Проблеми чистоти і розвитку української мови в комедії М. Куліша “Мина Мазайло” I. “Мина Мазайло” – одна з кращих п’єс М. Куліша. (1928 року М. Куліш написав п’єсу “Мина Мазайло”, в якій порушив мовну проблему. М. Куліш був закоханий у красу, емоційність, виразність української мови і намагався боротися за її подальший розвиток.) II. Комедія “Мина […]...
- Твір на тему: Розстріляне українське Відродження Багата і славна Україна іменами письменників і поетів, кращі з яких були совістю і сумлінням народу, виразниками його прагнень і сподівань. Талановитими, чесними письменниками представлена українська література XX століття. У 20-х роках у нашу літературу прийшли численні таланти, які невдовзі заявили про себе на повний голос. 20-ті роки називають “українським Відродженням”, бо то дійсно був […]...
- Біографічна довідка Миколи Куліша Микола Гурович Куліш – український драматург, публіцист, театральний, громадський та культурний діяч. Народився в с. Чаплинка (нині смт Херсонської обл.) в родині селянина-бідняка. З раннього дитинства наймитував. Закінчив сільську школу, з 1905 р. навчався в Олешківській чотирикласній школі. З 1908 р. – в місцевій приватній гімназії, де почав писати сатиричні вірші і п’єсу “На рыбной […]...
- Хронологічна таблиця життя й творчості М. Куліша 18 грудня 1892 р. в с. Чаплинці на Херсонщині в бідній селянській родині народився Микола Куліш. 1914 р.- вступив до Одеського університету на історико – філологічний факультет. 1914-1917 рр.- мобілізація, фронт. З 1918 р.- голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор “Першого Українського Дніпровського полку” в Херсоні. 1922-1925 рр.- інспектор Наросвіти (організовував українські школи, забезпечував […]...
- Засудження міщанського світогляду в п’єсі М. Куліша “Мина Мазайло” Микола Куліш – митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму “97”. Творчість М. Куліша – це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців. В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у […]...
- Життєпис Пантелеймона Куліша (1819 – 1897) Пантелеймон Олександрович Куліш – український буржуазно-ліберальний письменник, багатогранна діяльність якого (як поета і прозаїка, фольклориста і етнографа, перекладача і критика, редактора і видавця) охоплює кілька десятиліть. Почавши як ліберал, настроєний проти царизму і кріпацтва, він поступово скочувався на буржуазно-націоналістичні позиції, особливо в останні десятиліття свого життя. Народився Куліш 8 серпня 1819р. в […]...
- Проблематика драматичної творчості М. Куліша (1 варіант) У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуальний читач, які є своєрідником підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця. Недарма ж Ю. Лавріненко писав про нього: “Поринути у твори Куліша – це значить поринути в український національний світ […]...
- Іван Франко – Рідне село І знов я бачу тя, село моє родинне, Як бачив тя тоді, коли життя дитинне Плило, немов малий потічок серед трав, Що в’єсь несміло між дрібними камінцями. Дрібних утіх і я тут зазнавав, Задля дрібних гризот лице росив сльозами. Тоді цікаво ще на світ я поглядав, Не знав, що далі там, за твоїми хатками, За […]...
- Ідеал української дівчини за оповіданням П. Куліша “Орися” Пантелеймон Куліш був полум’яним патріотом України, борцем за збереження її національної самобутності, прадідівських звичаїв та традицій. Прикладом втілення авторської позиції є оповідання “Орися”. Цей маленький шедевр – романтичне оповідання-ідилія. У центрі цього твору ідея оновлення людського роду, зміна Поколінь. Також Пантелеймон Куліш поетизує козацько-старшинський побут і наголошує на незнищенності української народності. Дочка сотника Орися – […]...
- Патетична соната – найвищий злет драматичного генія Миколи Куліша Патетична соната – найвищий злет драматичного генія Миколи Куліша “Кометами здіймаються ракети, червоні, голубі, зелені. Танцює світ. Патетичний концерт. І тільки низько над обрієм висить блідий, пощерблений серп місяця – розп’ятий міфічний Христос.” Україна в п’єсі постає розп’ятою і розгубленою, наче на роздоріжжі. Вона обливається кров’ю і кожному до цього байдуже. Усі бачать тільки те, […]...
- Мотиви лірики Пантелеймона Куліша Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Куліша – це подвижницька діяльність в ім’я збереження і розвитку національної самосвідомості рідного народу, його духовного поступу, освоєння ним літературно-мистецьких, культурно-освітніх та наукових надбань світової цивілізації, невпинний пошук правди. Лейтмотивом творчості П. Куліша було прагнення зберегти національне обличчя українського народу, мову, культуру, звичаї і традиції, закласти основи національної самобутності, української […]...
- Моя оцінка подій, зображених у творі П. Куліша “Чорна рада” Моя оцінка подій, зображених у творі П. Куліша “Чорна рада” Згадуйте предків своїх, Щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не загубіть. Ольга Кобилянська Історична проза наших митців – це твори, які спонукають нас знати свою історію, думати про долю свого народу і своєї країни, вони виховують у нас почуття національної гідності, сприяють […]...
У чому таїнство кохання тіні забутих предків.