Українські народні казки

Реферат на тему:
Українські народні казки
Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості. На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.
Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.
Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності зміщення реального плану.
Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3-ри жанрових різновиди:
– казки про тварин (птахів, рослин, комах);
– чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні);

/> – суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні).
В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають, танцюють звірі.
Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все – персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною атмосферою.
Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності, до соціальних і побутових проблем українського села.
Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів.
Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду, сприяють різними способами.
Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації.
В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку, українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.
Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації. Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед дорослих, причому різного освітнього рівня.
Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син – високий, гарний легінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства – сама біда в хаті.
Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур’ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла.
Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці.
– Підеш молотити,- сказав граф,- а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає.
Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини.
Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю:
– А смерека б вас побила!
– Не сердься, добрий чоловіче,- запищало в нього за спиною.
– А хто це мені радить не сердитися?
– Та я – одна зернина, яку не з’їли горобці.
– А де ти є?
– Та осьдечки – під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину.
– Що мені з тебе? – каже чоловік.- Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні.
А зернина радить:
– Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу.
Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував, забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає:
– Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити!
Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина, вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув:
– Добридень, тату!
Ще більше здивувався чоловік.
– Добридень, – відповів. – А хто мене називає татом?
– Це я, ваш син Петрик, – і з яблуні скочив красний хлопець.
– Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, – все ще не вірив чоловік, що то йому не сниться.
– Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала рости і цвісти.
– Що то за скрипка? – запитав батько.
– А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло.
Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він ходив поміж людьми.
Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг.
– Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян.
– Весілля справляють, – відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв.
Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – яке місяць із зірницею.
Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали крисані.
– Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти!
Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель.
Подивився граф і каже:
– Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я.
Але бідні люди вже не чули в собі великої сили.
А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали хлопця й докоряють:
– Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?..
Петрик відповів:
– Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч.
Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці.
Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його доньку посватав один заморський принц.
Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори.
Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав:
– Як ти смів сюди прийти?!
– Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, – відповів Петрик.
Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли.
Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. ВА про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині.
ВИСЛОВИ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ
ПРО УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ
“Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія”.
В. Гнатюк
“Казка народжується, звичайно з життя. Всяке архаїчне сьогодні відмирає. Релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці”.
В. Пропп
“Не тільки під станом грецьким епосом, а й під драмою, під пізнішою епікою все лежала багата казкова верства. В сім запасі, з котрого черпали нові мотиви, які живуть у нас, а виступають також у повістях єгипетських вавилонських, пізніших індійських, перських, арабських”.
Михайло Грушевський
Виконали студентки ІV курсу
Спец. “Українська мова і література”
Коломийського інституту
Прикарпатського національного університету
Ім. В. Стефаника, зокрема:
Бучовська Наталія
Геник Марія
Гросевич Мар’яна
Юрів Галина


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Учитель словесности краткое содержание.
Ви зараз читаєте: Українські народні казки