Український князь б’є чолом рідній Україні (Євген Маланюк)
Євген Маланюк (1897-1968) – один із найобдарованіших і найінтелектуальніших митців української еміграції та новітньої вітчизняної літератури в цілому. Походив із старого козацького роду, здобув непогану різнобічну освіту. В буремні 10-ті був спочатку поручиком царської армії, потім – старшиною армії Української національної Ради (УНР).
Після занепаду УНР 1920-го із тисячами таких, як сам, подався в еміграцію. У таборі для інтернованих заснував літературний журнал “Веселка”. В Чехос-ловаччинні закінчив гідротехнічний відділ Української
Ставлення поета до України було дуже складним і неоднозначним. Воно просякло як художню, так і публіцистичну спадщину поета. Найглибшою теоретичною працею є стаття “Малоросійство”, опублікована 1959 року у Нью-Йорку. Маланюк розглядає “Малоросійство” як типове поняття, відносячи його не тільки до українців: “Згадаймо ще донедавна пам’ятний нам тип, наприклад, австрійця, який, без особливих перешкод, міг бути одночасно чехом чи хорватом,
В українській історії “Малоросійство” проявляється у безвіллі, хитливості, нерішучості, небажанні творити власну історію. Саме в цьому Маланюк бачить причину поразки Центральної Ради 1918 року.
У “малоросіян” відсутня історична пам’ять. Вони не хочуть прислуховуватися до уроків минулого. Та саме в нашій історії Маланюк знаходить ліки від цієї хвороби. “Малоросійство” він протиставляє “мазепинство”: опертя, на прикладі гетьмана Івана Мазепи, на власні сили, церкву, культуру. Найважливішим етапом подолання цієї хвороби Україною він вважає набуття державності, незалежності нашого краю.
У Маланюковій поезії у ставленні до України тісно переплелися любов і ненависть. Ця тема розвивалася протягом трьох періодів. 1923 року він ще повен надій на революційне звільнення своєї Батьківщини:
Несамовитим криком крови
Роздерлися твої уста:
Сурмиш у рупор пурпуровий,
Вагітна бурями повстань!
З несамовитого Синаю
Ти – ураганом голосів –
Гукаєш, кличеш, проклинаєш
В своїй розіп’ятій красі.
(“Несамовитим криком – крови”)
Проте укріплення в Україні більшовицької влади викликає несподівану реакцію поета:
Лежиш, скривавлена і скута,
Мов лебідь в лютім полоні.
Яка ж страшна твоя покута!
Які глухі, жорстокі дні!
Але від співчуття він переходить до гнівних обвинувачень:
Ні, Ти не мати! Шал коханки
У чорнім полум’ї коси,
В обличчі степової бранки
Хміль половецької краси.
Та Маланюк нарешті оговтується:
Прости, що я не син, не син Тобі ще,
Бо й Ти – не мати, бранка степова!
З твоїх степів летять птахи зловіщі
А я творю зневажливі слова.
(“Псалми степу”)
Так він, зазначаючи небажання українців боронити рідну землю до останнього подиху, визнає й свою вину, що й він не зробив усього, що залежало від нього, для цієї справи.
Така суперечливість гніву і пристрасної любові проходить через всю поетову творчість. Тільки 1941 року він висловлює надію на падіння більшовицької державної машини й звільнення вітчизни (“Ми повертаємося всп’ять”). У повоєнний час тема України перестає бути головною у його творах.
Привертає увагу те, що Маланюк, нестримний у своїй любові й ненависті, в той же час піддає глибокому аналізові стан української державності та національної свідомості. Він постійно звертався до історії України в пошуках хибного повороту, який призвів до наявного стану справ. Визнаючи невичерпність нашого духу (“Невичерпальність”), він шукає помилки то в поразці Карла І у Полтавській битві (“Полтава”), то у згасанні впливу на слов’ян більш цивілізованих і енергійних варязьких племен (“Варязька весна”). Головний висновок його екскурсів у минуле в тому, що любов до вітчизни проявляється не в солодких піснях під кобзу у вишневому садку, а в осмислених, конкретних діях у вирі сучасного життя. Таким чином, Маланюк – поет глибокої думки і вольової напруги. Він ворог ліричної розслабленості. Поезія, на його думку, повинна бути наповнена волею до перемоги. Лиш така поезія може формувати активну, ділову людину. А нинішня Україна саме такої людини і потребує.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Хто він, Євген Маланюк? … Які б не прикладалися до нього, Євгена Маланюка, людські мірки, він виростає понад усе своєю великістю і неповторністю (Н. Левицькі-Холодна). Людина, яка ніколи не стояла за інтереси багатих, яка все життя поклали на ідею революції і соціалізму, але яка не вірить, що більшовицьким шляхом можна допомогти тим ідеалам реалізуватись. Що їй робити? (В. Винниченко) […]...
- Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш “Шевченко”) Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш “Шевченко”) Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою повагою і любов’ю схиляв він голову перед талантом великого Кобзаря. Своєму вчителю і натхненнику Маланюк присвятив поезію “Шевченко”, що увійшла до збірки “Земля і залізо”. У вірші автор роздумує над сутністю творчості Шевченка, увиразнює його як геніальну особистість, […]...
- Маланюк Євген – Біографія Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося над річкою Синюхою Херсонської губернії (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області). Батько Є. Маланюка Филимон Васильович працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, захоплювався просвітницькою діяльністю, був режисером аматорських театральних постановок, співав у церковному хорі, друкувався в […]...
- Євген Маланюк – Біографія (СКОРОЧЕНО) Євген Маланюк (1897-1968) Імператор залізних строф Український Одіссей Поет-воїн “пражанин”. Народився 20 січня 1897р. в м. Архангороді на Херсонщині. Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії. 1914 р. – вступив до Петроградського політехнічного інституту, але не закінчив, бо був мобілізований до Армії УНР. 1920 р. – з’являється друком перший вірш. Після поразки УНР назавжди покидає Україну Потрапивши […]...
- Євген Маланюк – Біографія Євген Филимонович Маланюк (*1 лютого 1897, Архангород (20 січня за старим стилем) – †16 лютого 1968, Нью-Йорк) – український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик. ЄВГЕН МАЛАНЮК (1897-1968) Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім – у […]...
- Злочинна діяльність радянської влади в Україні (за романом Василя Барки “Жовтий князь”) Злочинна діяльність радянської влади в Україні (за романом Василя Барки “Жовтий князь”) Ще десять років тому ми навіть і не знали про ті страшні події. Лише десь, у деяких книжках, були якісь спогади про неврожай 1932 року. Але з проголошенням незалежності України почали з’являтися “цікаві” і жахливі факти з нашої історії, історії будівництва соціалізму задля […]...
- Євген Маланюк – Куліш ЄВГЕН МАЛАНЮК КУЛІШ Гарячий день втопивсь в нічній прозорій млі. Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня – І знав, що все це – в тьму, в майбутнє цій землі. В неславу й забуття… А ніч – лунка безодня – Дзвеніла зорями… І сторінки по одній Ще мерехтять в очах. – І на нічнім теплі Ти полетів […]...
- Євген Маланюк – Поле бою ЄВГЕН МАЛАНЮК ПОЛЕ БОЮ 1 А поле бою все чека І мріє крізь туман і віддаль. Господь не жалує віка, Щоб ось, блукавши, як сновида, Шукать шляху, і важить час, І пить гіркі й безсонні ночі, Й даремно підбирать ключа До літер тих сузір пророчих. 2 А поле бою нам все те ж – І […]...
- Євген Маланюк – Лист ЄВГЕН МАЛАНЮК ЛИСТ Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель, Батьківщино моя, Батьківщина німа! Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема. А пусті, нескінченні, бездонні ночі, А ворожі, навіки вже страчені дні, Коли марно палаєш, а ворог регоче, А доба ось гримить у залізі й вогні. І от знову дощі. Не дихнеш, […]...
- Євген Маланюк – Стилет чи стилос? (Характеристика твору) Характеристика твору Євгена Маланюка “Стилет чи стилос?” Рік: 1924 Жанр: філософська, громадянська лірика Ідея: роль слова, митця в житті суспільства Віршований розмір: ямб (перший склад ненаголошений, другий наголошений) Римування: перехресне Вірш “Стилет чи стилос?..” (1924) дав назву першій збірці поета. Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати в далекому від життя світі мрій, […]...
- Роман “Жовтий князь” – правдиве відтворення геноциду в Україні радянським тоталітарним режимом Реферат на тему: Роман “Жовтий князь” – правдиве відтворення геноциду В Україні радянським тоталітарним режимом Ще 15 рокiв тому ми навiть i не знали про тi страшнi подiї. Лише десь, у деяких книжках, були якiсь спогади про неврожай 1932 року. Але з проголошенням незалежностi України почали з’являтися “цiкавi” i жахливi факти з нашої iсторiї, iсторiї […]...
- Євген Маланюк – Сучасники ЄВГЕН МАЛАНЮК Сучасники 1 Максимові Рильському Ще молитесь, далекий брате, Серед Звенигородських піль. Ще не стомились карбувати В коштовних ямбах вічний біль. Краси веселий кондотьєре, Несете хрест свій там, ген-ген, Серед похмуро-рідних прерій; Ви – еллін, схимник і Гоген! Навколо – хащі й печеніги, А в кельї – тиші ніжний спів, Реторти, циркуль, колби, книги, […]...
- Євген Маланюк – Стилет чи стилос? (АНАЛІЗ) Аналіз твору Євгена Маланюка “Стилет чи стилос?” 1924 р. Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська, громадянська. Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства. Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про твір. Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися […]...
- Євген Маланюк – Ода до прийдешнього ЄВГЕН МАЛАНЮК ОДА ДО ПРИЙДЕШНЬОГО Дні Твої скалічено криваво, За туманом мерехтить мета… Так обридла підозріла слава, Так гнобить нещадна самота. Вию псом на мертвім полі бою, Стережу сей попіл і кістки,- Знаю, Бог розсудить нас з Тобою: Сходять зерна, пружаться ростки. Під морозним вітром – біла тризна, Сніг сліпить, вирує рівнина,- То встає озимина […]...
- Євген Маланюк – Біографія (вірш) ЄВГЕН МАЛАНЮК БІОГРАФІЯ 1 Завжди напружено, бо завжди – проти течій. Завжди заслуханий: музика, самота. Так, без шляху, без батька, без предтечі. Так – навпростець – де спалює мета. Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути, Тим криком, що горить в кривавім стиску уст, І знать, що випало – загаснути забутим, І спомином кінця – […]...
- Євген Маланюк – Уривок з поеми ЄВГЕН МАЛАНЮК УРИВОК З ПОЕМИ Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren Внук кремезного чумака, Січовика блідий правправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну. І крізь папери, крізь перо, Крізь дні буденні – богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана – Тих отаманів курінних, Що під гармати революцій Уміли кинуть […]...
- Євген Маланюк – Варязька балада ЄВГЕН МАЛАНЮК ВАРЯЗЬКА БАЛАДА Необорима соняшна заглада – Віки, віки – одна блакитна мить! Куди ж поділа, степова Елладо, Варязьку сталь і візантійську мідь? Від синіх меж до сіверських україн Широчина нестримано росте, Мов на бандурі велетенській грає Співучим вітром припонтійський степ. Гарячий день розлив пекуче злото І сам втопивсь у соняшнім меду, Й крізь […]...
- Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк) Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети (Є. Маланюк) Євген Маланюк… Знайоме і незнайоме ім’я. Знайоме – бо відкриваємо для себе його творчість, а незнайоме – бо півстоліття був забутий митець своєю Україною, її нащадками. Ми відкриваємо для себе поета, якого вважають поетом-борцем за українську державу, митця, який все своє життя роздумував над […]...
- Євген Маланюк – Молитва Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю… Т. Шевченко Воркував голубий Іордан за її плечима, Крильми срібними краяли вічну блакить голуби, Її звали Марія. – А як же вгадать твоє ім’я, Що його десь шепочуть дрімучі дніпровські степи? Там – під теплим вітром ніжно рипіли оливи, Кедри широкошумні кликали в холодок… … Чи це […]...
- Євген Маланюк – Серпневі строфи Літо тане, як віск. догоряє підскарбій-серпень. Смертна постеля його – золото пізніх плодів. Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі – В вірші блаженно-важкім никне далекий спів. Літо гусне, як мед. Бджоли в солодкій утомі Нижче і нижче гудуть. Струни снуються в стернях. … Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь. І багряніє поволі […]...
- Пам’яті Осьмачки – Маланюк Євген Не хочу – ні! – цих похорон. Прости. Хай тільки ворон тричі десь прокряче, Що вже похований ти, неповторний ти, Осьмаче-символе, як Вій від мук незрячийі Ні, не ув’язнить глина чужини Твою труну, твій попіл вогнепальний, Бо правнуки, що будуть знов сини, Перенесуть у тишу спочивальні. Посадять дуб. І, щоб з землею злить, Чебрець розстелять […]...
- Євген Маланюк – д. донцову Крик Ксенофонтових фаланг На подих простору і солі – І ось реве бурунний лан Рабом вітрила і бусолі. І розгортається безкрай, І ширше – сапфірове коло. Грай, вітре, перемогу! Грай, Як пристрасть простір поборола, Як обрії перемогла, І сказ стихій – в руках побіди. Ген майорить бузкова мла – За нею сплять скарби Тавріди. 23.02.1935...
- Євген Маланюк – Зловісне Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер, Що ми загинем, яко обри, Щo буде степ, руїна й вітер, Що почорніє світ сей білий, Що все живе пожруть пожежі, Що тільки віщий свист Сібілли Лунатиме в сліпім безмежжі. Сузір’ям скаже Бог вознести У мертвім небі пентограмму, Й новий про це напише Нестор В самотній катакомбі […]...
- Євген Маланюк – Закарпаття Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні В тонкім мереживі зазеленілих віт! Тут ще чорніш кількастолітні злидні Підкреслює карпатський краєвид. Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка, І світить ребрами замурзана марга. Під мовчанку села балака тільки балка – То Турія – по ріні – наріка. Сини ростуть – неплодні самосії, Доньки, як цвіт […]...
- Євген Маланюк – Сьогодні 1. Біла лагода яблунь в цвіту. П’ю життя моє спрагненно-радо. Прийдеш, прийдеш? – і легіт: прийду – Медоносним зітханням – ой, Ладо! День дзвенить – золота голубінь, День співає – блакитна безодня… Тільки – яблуні та голуби, Тільки барви буяють сьогодні! 2. Це нічого, що небо чуже і чужа Далечінь віє в очі. дивись! Вже […]...
- Євген Маланюк – Фастівська ніч Готична ніч. На небі, як у книзі, Механіка виконує закон. Холодний місяць – лисий метафізик – Обчислює народження і скон. Та вслухайся: оцей нічний Елізій Зітхає глибиною темних лон,- Симфонія, а не прозорий сон Замерзлий в нерухомо синій кризі! Ударами припливів і відпливів Здіймає груди вічний океан І в скелі б’є. І космос, як пеан, […]...
- Євген Маланюк – Вічне 1. Досі сниться метелиця маю, Завірюха херсонських вишень. Золоті Ті очі впивають Степовий необмежений день, Що зростає у небо, у вічність… Плине вітер крізь села, сади, Золоті Ті очі й ритмічні Сині хвилі річної води. 2. Як забути? Яка ж гадюка З серця вижерти спогад могла б: Зір – пекучий, як мука й розлука, Мову […]...
- Євген Маланюк – Серпень Herr, es its Zeit! Р. М. Рільке Час, Господи, на самоту й покору. Все про цей час нагадує: вага Знекровленого тіла, перше срібло На скронях та пооране чоло. І під чолом ті, що колись горіли, А нині глибше й глибше западають І пригасають – ті неситі очі… Бо зір звертається до себе, внутр, З переситом […]...
- Батьківщині – Маланюк Євген Як до Тебе протоптати тропи? В сивій млі спостерегти мету? Чи ж пропалить синій жар Європи Азії проказу золоту? Ось мовчиш, незбагнена, незнана, Мов прозорий жовтень, нежива,- Що ж Тобі – прокляття чи осанна? Мертві звуки, неживі слова. Рівний простір в язвах позолоти Залягає площиною піль, Тільки часом – Твій єдиний готик – Повстають жертовники […]...
- Куліш – Маланюк Євген Гарячий день втопивсь в нічній прозорій Млі. Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня – І знав, що все це – в тьму, В майбутнє цій землі. В неславу й забуття… А ніч – лунка безодня – Дзвеніла зорями… І сторінки по одній Ще мерехтять в очах. – І на нічнім теплі Ти полетів у даль, туди, […]...
- Невичерпальність – Маланюк Євген Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено – з заходу на схід, Рамено – з півночі на південь. І так розп’ята – віки,- Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари,- Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. І ось […]...
- Євген Маланюк – Візія Все, що має статися, вже сталось. День тверезий. Праця з-під ярма. Чи ж почую, як щодений галас Перетне архангельська сурма? Обагриться небосхил криваво, Розчахнеться димна височінь І велике мовчання, як слава, Людське серце візьме на мечі. Літаки закрутяться, мов листя, Башти захитаються й падуть. Десь зі сходу, з-поза передмістя Білим сонцем стане Страшний Суд. Він […]...
- Євген Маланюк – Ісход Не забути тих днів ніколи: Залишали останній шмат. Гуркотіли й лякались кола Під утомленний грім гармат. Налітали зловісні птахи, Доганяли сумний похід, А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід… І услід – реготався Схід. Роззявляв закривавлену пащу. П’яний подих нудив, як смерть. Де ж знайти нам за тебе кращу Серцем, повним Тобою вщерть? […]...
- Євген Маланюк – Беатріче І знову зустріч. Це вже тричі У днях життя її зустрів. Тонке обличчя Беатріче Прозорий смуток загострив. Лани. Пшениця колосиста ничить. Широкий вітер лине злотом хвиль. Добридень, польовая Беатріче, Селянська музо цих достиглих піль! Куди ідеш? Зажевріле обличчя Ховає марним порухом зусиль. У кошику вода та хліб і сіль,- Обід батькам. Не має часу. Кличуть. […]...
- Воякам – Маланюк Євген Так хутко згасло сяйво слави, Так коротко тривала мста. Лягли знесилені літа На роки, на десятиліття, На всю добу. І сивий згар Того нещасного поліття На наших чолах – знаком кар. Куди б не йшли, де б не спинились, Порожнє поле у очах, Щоб серце судорожніш билось По непереспаних ночах, Щоб серце свій передчувало Останній […]...
- Лист – Маланюк Євген Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель, Батьківщино моя, Батьківщина німа! Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема. А пусті, нескінченні, бездонні ночі, А ворожі, навіки вже страчені дні, Коли марно палаєш, а ворог регоче, А доба ось гримить у залізі й вогні. І от знову дощі. Не дихнеш, не промовиш Крізь […]...
- Євген Маланюк – Присуд Ані шаблі, ані ножа Не схрестити в останнім герці: Та ж камінно-мертва душа, Те ж безлюбе і чорне серце. Вже нема хуторів і держав, Тільки – трупи в житах, тільки – трупи Та від хрипу кривава іржа, Що замкнула посинілі губи… Може, скажеш – зійде! Проросте!? – Поміж ребрами хат, по дорогах Диким зіллям займається […]...
- Євген Маланюк – Прозріння Всі вироки, здається, проказав Рвучким і ярим віршем… А Росія Ще догнива, як здохлий бронтозавр, І труп – горою – мертво бовваніє. О люте стерво! Твій посмертний дух Ще мстить – смердячий, безнадійний Лазар, – Але намарне: навіть гній потух, І тільки низом стелеться зараза. Даремно радиться синедріон Крикливиць та шаманів євразійських – Бо ні […]...
- Євген Маланюк – Шевченко Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це ж лиш рупор мас, І вже менш за все – ” Кобзар Тарас”, Він, ким зайнялось і запалало. Скорше – бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала Карою на довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого […]...
- Ода до прийдешнього – Маланюк Євген Дні Твої скалічено криваво, За туманом мерехтить мета… Так обридла підозріла слава, Так гнобить нещадна самота. Вию псом на мертвім полі бою, Стережу сей попіл і кістки,- Знаю, Бог розсудить нас з Тобою: Сходять зерна, пружаться ростки. Під морозним вітром – біла тризна, Сніг сліпить, вирує рівнина,- То встає озимина залізна, Крізь крижаний сніг – […]...
Символізм бодлера.