Усна народна творчість – українська література

Фольклор (від англ. folklore), або Усна народна творчість, – художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Традиційно виділяють три фольклорні Роди, які мають певні Жанри :

    Народний епос – розповідні фольклорні твори. Його жанри: Загадки – це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь-відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва “загадка”: від “гадка” – думка, “гадати” – думати, мислити; Прислів’я – стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід; Приказки – стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища; Анекдоти – короткі усні гумористичні або сатиричні оповідання про якусь подію, випадок з дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом; Казки – це фольклорні розповідні твори про вигадані, часом фантастичні події (види: казки про тварин, чарівні казки, соціально-побутові казки); Легенди – це оповиті казковістю і фантастичністю

    перекази про якусь визначну історичну подію чи особу, улюбленого персонажа (здебільш реального); Перекази – це народні оповідання про історичні події й особи (наприклад, про Хмельницького, Палія, Мазепу, Залізняка. Довбуша). Від легенд вони відрізняються тим, що в них менша роль належить фантастиці, більша – історії, а оповідь переважно реалістичного характеру; Байки – це невеликі, здебільшого віршовані оповідання повчального алегоричного змісту; Притчі – повчальні алегоричні оповіді, у яких хронологічно послідовне зображення подій і пригод підпорядковане моралізаційній частині твору; Міфи – це вигадані розповіді, які передають уявлення наших предків про всесвіт, природу, богів тощо.

Народна лірика (пісні) – фольклорні невеликі поетичні твори, які співають:

    Календарно-обрядові пісні – це пісні, які виконують під час календарних свят, обрядів, їх різновиди:

весняного циклу (веснянки, гаївки); літнього циклу (русальні, купальські, жниварські); зимового циклу (колядки, щедрівки);

    Родинно-побутові пісні – це пісні, які супроводжують родинні обряди. їх різновидами є колискові, весільні, танцювальні, жартівливі, пісні-голосіння; Соціально-побутові пісні – пісні, у яких ідеться про соціальні й побутові події (козацькі, кріпацькі, рекрутські, чумацькі, бурлацькі (наймитські), стрілецькі); Коломийки – пісні, пов’язані з однойменним танцем, що мають дворядкову строфу, кожен рядок якої містить прикінцеву риму і налічує 14 складів.

Народна драма – фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри “Просо”, “Мак”, “Коза”, “Меланка”, “Дід”, “Явтух”, “Подоляночка” тощо, а також вертеп, весілля).

Окрім того, побутує Народний ліро-епос – фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики. Жанри:

    Балада (від Прованс, balada – танцювальна пісня) – це невеликий віршований ліро – епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту; Дума – це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу в супроводі бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської Русі, хоча за манерою виконання ближчі до народних планів, голосінь; Історична пісня – твір про важливу історичну подію, конкретних історичних осіб.

Ознаки фольклору:

    усна форма побутування; варіантність; традиційність; колективність; анонімність.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Головна думка байки.
Ви зараз читаєте: Усна народна творчість – українська література