“В пору зимну… ” – Бродський Йосип
Рождественская звезда
В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре,
Чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе,
Младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;
Мело, как только в пустыне может зимой мести.
Ему все казалось огромным: грудь матери, желтый пар
Из воловьих ноздрей, волхвы – Балтазар, Гаспар,
Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.
Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.
Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,
На лежащего в яслях ребенка, издалека,
Из глубины Вселенной,
Звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд Отца.
24 декабря 1987
“В пору зимну… “
В пору зимну, в місцевості, звиклій
Радше до спеки, ніж до холоду, до площини більше, ніж
До гірських підніж, немовля народилось в печері,
Щоб світ спасти; мело, як тільки може в пустелі взимку мести.
Йому видавалось таким невимовно великим все:
Груди матері, в парі жовтій віл та осел;
Балтасар, Гаспар, Мельхіор – волхви, і їхні дари.
Він був лише крапкою. Крапкою теж – зоря згори.
Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля,
Крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля
З вселенської глибини, з тамтого її кінця
Зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.
Переклад І. Лучука
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- “Нівідкіль з любов’ю… ” – Бродський Йосип “Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря” Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря, Дорогой уважаемый милая но неважно Даже кто, ибо черт лица, говоря Откровенно, не вспомнить уже, не ваш, но И ничей верный друг, вас приветствует с одного Из пяти континентов, держащегося на ковбоях; Я любил тебя больше, чем ангелов, и самого, И поэтому дальше теперь от […]...
- Я знаю в праосені пору… – Тютчев Федір “Есть в осени первоначальной… “ Есть в осени первоначальной Короткая, по дивная пора – Весь день стоит как бы хрустальный, И лучезарны вечера… Где бодрый серп гулял и падал колос, Теперь уж пусто все – Простор везде, – Лишь паутины тонкий волос Блестит на праздной борозде. Пустеет воздух, птиц не слышно боле, Но далеко еще […]...
- Струцюк Йосип – Біографія Струцюк Йосип Георгійович – український письменник-шістдесятник, перший лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин Луцька. Народився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині. 1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка Верхнє-Хортицького району Запорізької області. У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із […]...
- Зимова ніч – Пастернак Борис Зимняя ночь Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела. Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме. Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Свеча горела на столе, Свеча горела. На озаренный потолок Ложились тени, Скрещенья рук, скрещенья ног, Судьбы скрещенья, И […]...
- Микола Вінграновський – Сонет Зоря над містом піднімає весла. Зоря чекає, доки тиша скресне, Доки присплять дівчата свої весни, Доти зоря над містом не шелесне. Зоря над містом зібрана і чемна, Зоря над містом точна і знаменна, Зоря над містом хлібом пахне темним – Найкраще в світі пахне хліб печений. Така зоря в своїм промінні чесна, Така зоря із […]...
- Іще горять в душі бажання… – Тютчев Федір “Еще томлюсь тоской желаний… “ Еще томлюсь тоской желаний, Еще стремлюсь к тебе душой – И в сумраке воспоминаний Еще ловлю я образ твой… Твой милый образ, незабвенный, Он предо мной везде, всегда, Недостижимый, неизменный, Как ночью на небе звезда… “Іще горять в душі бажання… “ Іще горять в душі бажання, Ще манить зір краса […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
- Юлька Гриценко – Лист у жовтень Ти пишеш листям по асфальті Слова до спалених пісень. Кричиш про дощ на перших шпальтах, І плачеш крапкою в есе. Твоє ім’я на смак солодке Палає вогником в очах. В тобі заграли щастя нотки, Бо ти не відчай, не печаль! Хапаєш теплими руками Листи у жовтень золоті. А я синоніми шукаю, Моїх до тебе почуттів. […]...
- Послухайте! (скорочено) – Маяковський Володимир Послушайте! Послушайте! Ведь, если звезды зажигают Значит – это кому-нибудь нужно? Значит – кто-то хочет, чтобы они были? Значит – кто-то называет эти Плевочки жемчужиной? И, надрываясь В метелях полуденной пыли, Врывается к Богу, Боится, что опоздал, Плачет, Целует ему жилистую руку, Просит – Чтоб обязательно была звезда! – Клянется – Не перенесет эту беззвездную […]...
- Іван Франко – “Паде додолу листя з деревини… “ Паде додолу листя з деревини, Паде невпинно, чутно, сумовито, Мов сльози мами, що на гріб дитини Прийшла і плаче, шепчучи молитов. Осики лист кровавий із гіллини Паде, немов ножем його пробито; Жалібно жовте листя березини, Здається, шепче: “Літо, де ти, літо?” Лиш дуб могучий, жолудьми багатий, Спокійно в темну, зимну даль глядить – Таж він […]...
- Андрій Малярик – Коли рокѝ зненацька й безупинно Коли рокѝ зненацька й безупинно, Летять так тихо, що аж серце гине. Коли у матері волосся під хустиною, Вже не каштанове, а крихітне і сиве. Коли ступаєш мимо дитсадочка, В якому ти провів своє дитинство. Не віриться, що все пройшло і точка, Розсипалось, як дороге намисто. Коли у серці во̀вком виє туга, І проситься звільнитися […]...
- Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...
- Рубрика Рубрика (лат. rubrica, від ruber – червоний) – спосіб позначення окремих частин тексту літературного твору; первісно – назва закону, написана червоною фарбою. В книзі Р. може бути тематичною, формально-графічною (буквиця, цифра, літера з крапкою або дужкою, зірочки, лінійки тощо), “німою” (пробіл у суцільному тексті)....
- Дмитро Павличко – “Я пригадав собі один стіжок у горах… “ Я пригадав собі один стіжок у горах. З молодика сідав на нього срібний порох, А я лежав на нім тихенько, наче звір, І поглядом ловив сліди падущих зір. Я ждав, коли прийде косуля їсти сіно, Вона приходила щоночі неодмінно, Тремтяча, як зоря, що впала в темнику! Я ж оглядав її, рожеву й боязку… Хотів би […]...
- Олена Теліга – 1933 – 1939 Д. д. Наближається спогадів повінь… Незнаний нам початок і кінець, Не розуміємо таємну віру, Коли жаття сплітає у вінець В незнаній черзі віру і зневіру. На світлий день спадає чорна тінь Зловіщих хмар, мов жалібний серпанок, А зимну ніч, безсилу від тремтінь, Бере в обійми полум’яний ранок. Залізну силу, що не має меж, Дихання Боже […]...
- Іван драч – Мачинка Мороз вже сивий доцвітає, Вже день од холоду закляк, А тут, де падолист витає, Між листом жовтий сяє мак. Мала мачинка і кульгава, На ній я душу зупиню? Йде Панна Осінь золотава З маленьким келихом вогню…...
- Юрій Андрухович – Ваня Каїн Знову в руськім царстві пиятика, Навіть голуби на храмах сизі, Брате Каїн, ця сльоза велика На твоїй неголеній мармизі. Що вона таке й куди тікає? Перепив чи перетовк задуже? І дрижиш, мов Каїн, брате Каїн, Мій рудобородий п’яний друже. Мій косоворотий темний роте В Бога просиш різки, наче ласки, Знов на стайнях батогом пороти Від […]...
- Герасим’юк Василь – де ті царі, що підуть з пастушками Де ті царі, що підуть з пастушками, Коли зоря засвітить ув очу? Мовчать сніги над нами і під нами. На стіл різдвяний ставимо свічу. Нам вистачило страху правди й бомби. Нам, кинутим у світ, як на прорив, Про віру, що вернулась в катакомби, Волхви звістують. Наче хтось просиві Куди ми йшли, коли зоря погасла, До […]...
- Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд… “ З глибин небесних долинає гуд, Занурюючись крапкою в тривогу, І дотліває хмари білий трут, І тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, Приховуючи спокій нерухомий, Ледь-ледь багнітки вітер колива, Мов струшує з гілок зимову втому. Вершки чорніють в надвечірній час, Відтінені блакиттю покрай неба, І сніг, немов нерукотворний Спас, Лежить в ярку, засвічений […]...
- Микола Хвильовий – Тріолети І Маковіє чайма?* на воді – То на сході проміння гуде, Щоб покласти в колиску людей – Маковіє чайма на воді. Всесвіт хворий, хвилюйся, радій – Се спаситель до тебе гряде… Маковіє чайма на воді, То на сході проміння гуде. II Мандарини із Мальти везуть І у фуру впряглася зоря… Зникни геть, на майдані бур’ян […]...
- Шепіт… Ніжний звук зітхання… – Фет Афанасій “Шепот, робкое дыханье… “ Шепот, робкое дыханье, Трели соловья, Серебро и колыханье Сонного ручья, Свет ночной, ночные тени, Тени без конца, Ряд волшебных изменений Милого лица, В дымных тучках пурпур розы, Отблеск янтаря, И лобзания, и слезы, И заря, заря!.. “Шепіт… Ніжний звук зітхання… “ Шепіт… Ніжний звук зітхання… Солов’їний спів… Срібна гра і колихання […]...
- Іван Багряний – Колискова Маленькому АНдРІЄВІ КИТАСТОМУ присвячую. А… А… А-а-а! А-а… А… А… Ходить місяць і зоря Через гори і моря, – Це ж до нашої дитини Ходять гості з України: Ясен місяць і зоря Через гори і моря… Через гори і моря – Ясен місяць і зоря… А-а! А-а-а! А… А… А… А-а! Лю-лі-лю! Я дитя своє […]...
- Леся Українка – “Моя люба зоря ронить в серце мені… “ Моя люба зоря ронить в серце мені, Наче сльози, проміння тремтяче, Рвуть серденько моє ті проміння страшні. Ох, чого моя зіронька плаче!...
- Наталя Гуркіна – Розпустило коси сонце Розпустило коси сонце, Заглядає у віконця: Хто ще щічки не помив? Хто зарядку не робив? Хто не слухається маму? Хто не склав свою піжаму? Хто в цю пору іще спить?! Будем сплюшку цю будить!...
- Павло Мовчан – “Цей сніг зависокий для тихої скрипки… “ Композитору М. Скорику Цей сніг зависокий для тихої скрипки, Його прямизна упокорила світ, Все суще увічнила в білих сповитках, І рушенням вічним вповільнила хід. – Чому ж ви з уривками струн Повиходили, У білім волоссі синиць несете? – Віншуємо снігу пречисті народини, І перші приходини холоду в степ. – Сніг вирівняв спогади нам прямизною, Та […]...
- Іван Андрусяк – покірно розпашіла пуща злаків Руслані Сироватській Покірно розпашіла пуща злаків На тлі зими Дими над містом сірі і ніякі А все дими Торгуючись над формою і змістом Де туск і грим Рослинко ти готова відповісти Як пахне дим Яка сльоза просочиться з обочі Туга як віск Яка покара привидів і збочень Цю душу їсть Яких пісків хурделиця різдвяна Русло […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Барвінкова щирість Кохай мене звичайно й просто, Так, як кохають всі дівчата. Коли проходиш білим мостом, Зоря в твоє волосся вп’ята. Так палко вміють цілувати Лиш ті, що перший раз цілують. В тремтінні слів твоїх крилатих Я барвінкову щирість чую. 9 квітня 1935...
- Наталя Гуркіна – Осінь – господиня Завітала до села Осінь – господиня. Лад усюди навела, Зібрала насіння… Бараболю у мішки… Яблука – в комору, Щоб було на пиріжки У зимову пору. Виноград увесь на сік, Гарбузи – для каші. Вистачить тепер на рік Всій родині нашій!...
- Леся Українка – Сон літньої ночі Посвята М. Ставиському Сон літньої ночі колись мені снився. Коротка та літняя нічка була, І сон був короткий, – він хутко змінився І зник, як на сході зоря розсвіла. Чудовая мрія, розкішна та ясна, Кохано в ту ніч обгорнула мене, Приснилась мені люба доля прекрасна, Приснилось невидане щастя дивне. Була я щаслива, безмірно щаслива; Приснилось […]...
- Іван Вовчок – Твої руки зігріті чужим теплом Твої руки зігріті чужим теплом Серце бється заради погляду, А душа мріє бути поруч, разом Та мені не приборкати холоду… Ти холодна до мене та всеж, Я смиренно до цього ставлюся. Бо моїм почуттям нема меж, Я залежний від тебе, в цім каюся. Ти далеко, хоч справа не вцьому В нашій прірві нема величин, На […]...
- Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, Ти піднесешся на вершок величчя: Попереду на ширину зітхання Триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду – ворони – піднялись На висоту, на ту, де звук холоне, Хоча пісні вивержуються з лона. Блакить осипалась, запорошився слух, Струмує промінь поміж хмар, мов пструг, І вище на щабель […]...
- Мозолевський Борис – Сон Сиві гуси у ніч відкричали – За моря, за моря, за моря… На обличчі моєї печалі Не світилася жодна зоря. Спало небо, пусте і задимлене, Я з тобою прощався вві сні. Десь далеко, аж наче за димером, Віщували світанок півні....
- Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, Втиснувши в очі дві горошини, Ти підіймаєш крила на кпини, Їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету Що ти відтворюєш – власні прикмети? Власні жадання втілюєш в пір’я, Множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я: Кані, куріпки, крячки, синиці, Небо збідніле – страчені птиці… Вилущив з пір’я душі крилаті: Форма спустошена, суть […]...
- Мелодія – Олійник Борис Заболю, затужу, Заридаю… в собі, закурличу, А про очі людські Засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома На твоє праслов’янське обличчя, І зоря покладе На мовчання моє печать. Забіліли сніги, Забіліли на цілому світі. Опадає листок, Як зів’яле чаїне крило, Там, де ми відбули, Там, де наше відтьохкало літо,- Забіліли сніги-.. забіліли сніги… Замело. Це приходить, мов […]...
- Наталя Гуркіна – Подивися! Подивися, як квітне земля, Як мандрує проміння лугами, Як сміється щасливе маля, Пригортаючись ніжно до мами… Подивися, який гарний світ, Як навколо все тягнеться вгору, Як летить цвіт вишневий із віт В цю весняну, оспівану пору....
- Неволі постулат Що було все до тебе, Пролив, зажав в кулак, Відпустив просто неба, Неволі крику постулат. За твої ховаюсь крила, Опинившись поруч у диханні, Що мені одному їх відкрила, У своєму танемо бажанні. Сил немає шепотіти, Мені у спокусі на устах Твоє ім’я, і йому радіти Вказало серце у думках. Звертаю погляд до весни, Не плачуть […]...
- Максим Рильський – Троє в одному човні Джером К. джером Прив’язано човен до темного коріння. Замокли сухарі, і цукор одмокрів. І згорбились тіла завзятих мандрівців: Од бурі гнеться так смутна лоза осіння. То, друзі, не біда! Розважність і терпіння, Та віскі шкляночка, та кілька гострих слів, – І хай Монморансі від холоду завив. Ми ж – вищим розумом озброєні створіння. У човен […]...
- Павло Глазовий – добра душа Чоловік говорить жінці: – Ти сходи по воду. – Жінка глянула сердито: – У таку негоду? Та хороший же хазяїн в цю холодну пору Пожаліє і собаку вигнати із двору. – Чоловік змахнув руками: – О, пішла в атаку. Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?...
- Володимир Лучук – Кошик яблук ніс їжак Із садка В осінню пору Поспішав їжак В комору. Ніс їжак, Увесь зіпрілий, Стиглих яблук Кошик цілий, Аж біжить навпроти Друг: – Я шукав тебе Навкруг!.. Біля саду на межі Їжаки присіли. Довго друзі говорили Кошик яблук з’їли....
- Ковальчук Людмила – Трояндова душа Не заплітай троянди у волосся – Зруйнуєш у вінку красу тендітну. Давно вже мріялось, кохалось і збулося, Теперішнє стрімке назустріч вітру. Вінком трояндовим цвіте душа моя, Щаслива і сумна вона водночас. Для мене найдорожче лиш сім’я І ніжно-волошкові твої очі… Не залишай троянди на снігу. Зігрій теплом душі красу тендітну. Ти відведи годиноньку лиху І […]...
Олександрійський вірш це.