Валерій Шевчук – Дiм на горi (АНАЛІЗ)

Аналіз твору

Валерія Шевчука “Дім на горі”

Роман-балада Валерія шевчука “Дім на горі” – Твір про любов.
Любов у широкому розумінні: як складне й високе почуття, що містить у собі кохання, поняття рідної землі, дому, що символічно уособлює спокій, рівновагу духу вміння бути небайдужим, намагання освітити своє видноколо святим і високим вогнем творчого осяяння, – той стан, що його однаково переживають козопас Іван та його внук. Літературний рід – лiро-епiчний твiр iз фольклорно-фантастичним елементом.
Тема – ствердження ідеї єдності усього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе і світу й так перевіряти досвід поколінь минулих задля майбутнього.
Головна ідея – розкрити людину через психо-iнтуїтивне пiзнання її долi, коли вона творилася не лише за логікою національної доцільності, а слідувала передусім за почуттями.
Пізнати сенс буття, побачити, відчути, естетично пережити добро і зло, світло і тінь, їх вічне протистояння, яке лежить в основі руху, динаміки поступу, допомагає оголити людську душу, художньо дослідити людську природу.
Проблематика:
сутнiсть добра i зла;
протиборство між світлом і тінню;
вiдповiдальнiсть кожного за свої вчинки на цiй землi;
пошук сенсу свого буття, самого себе;
прагнення розібратися в довколишньому світі;
душевна роздвоєність людини;
відповідальність кожного за свої вчинки;
прагнення внутрішньої чистоти, гармонії.
То чому ж все-таки автор визначив жанр твору як роман-балада? Балада, як відомо, ліро-епічний поетичний твір про кохання з фантастичним, часто фольклорно-фантастичним елементом. Отже, Валерій шевчук модернізував літературний термін, перевів з одного жанру в інший.
Логіка такого перенесення цілком зрозуміла, виправдана, бо перед нами справді ліро-епічний твір із фольклорно-фантастичним елементом. Роман-балада “Дім на горі” написано під впливом та на основі народнопоетичних традицій. Герой естетики бароко загадковий, дивакуватий.
Він любить усе земне і звичайне, невибагливе, але тягнеться до вічного і високого, навіть, недосяжного. Сюжет динамічний, напружений, захоплюючий, бо у кожній із 13 новел II частини роману діють загадкові демонічні сили (домовики, відьми, чорти, перелесники, злі духи).
Вони є невід’ємною часткою того світу, який оточує людину, спонукає її до протистояння, боротьби. Автор анатомізує, тобто художньо досліджує сутність добра і зла (“Відьма”, “Чорна кума”), в оповіданні “Панна сотниківна” він тривожиться душевною роздвоєністю людини. Згадаймо, ця проблема хвилювала й давнє українське бароко. Він навіть показує, як ця роздвоєність може погубити (“Перелесник”).
Особливу увагу звертає на відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі (“Свічення”). І, певна річ, усі герої В. Шевчука свідомо чи підсвідомо прагнуть внутрішньої чистоти, гармонії (“швець”).
Той дім на горі побіля річки Тетерів, довкола якого розгортаються події повісті-преамбули, уособлює своєрідну фортецю нашої духовності, той ідеал, до якого прагне жива душа. Дарма що той дім не розгаданий до кінця, загадковий і недоступний декому.
Зате традиція дому є стійкою: там володарюють жінки – зачинательки та продовжувачки роду, хоронительки моралі. Чоловіки тут з’являються вряди-годи; їм належить доля блудних синів. Лише від тих, хто нап’ється води тут, на горі, з рук жінки, народжуються дівчатка. Хлопці народжуються від таємничих прибульців, які зваблюють жінок усупереч їхній волі, – “джигунів”.
Спочатку вони з’являються в подобі сірого птаха, який перетворюється в чоловіка, а потім так само таємниче зникає. Зате залишаються по них нащадки – хлопці, покликані бути творцями – поетами, художниками. Так народився козопас Іван, який згодом залишить нащадкам свої тринадцять напівфантастичних оповідей, так народився і син Галі – хлопець, який ті оповідання “приладить до літературного вжитку”.
Сама по собі напрошується думка про те, що першопоштовхом творчості є неземна, диявольська (не Божа!) сила. Взагалі сюжет повісті “учуднений” багатьма засобами. Важливе значення має в ньому й символіка, зокрема кольорів (синій, сірий, жовтий, зелений), образів (як реалістичних, так і умовно-фантастичних).
Цікаво, що ця символіка тісно пов’язана із суто бароковими мотивами, які пронизують твір. Наприклад, мотив небесної дороги. Автор пояснює його як “символ життєвого шляху”, йдучи по якому, “кожна людина відчуває потребу ступити не лише на житейську дорогу, а й на ту, що провадить до вічності”.
Піднімаючися крутою стежкою до будинку, що височів на горі, недавній фронтовик Володимир навіть не підозрював, що від того життя його круто зміниться, там він знайде спокій і душевну гармонію – він підсвідомо змушував себе підніматися вгору.
Отже, у новелах роману сконденсовані релігійні уявлення народу, елементи язичества, пантеїстичного ставлення до природи і елементи східнослов’янського фольклору, сюжети й образи із етнографії, слов’янства, реальні події національної історії, біблійські сюжети та образи.

Ви зараз читаєте: Валерій Шевчук – Дiм на горi (АНАЛІЗ)