Василь Еллан-Блакитний – Мій сад

Related posts:

1. Василь Еллан-Блакитний – Краплини крові КРАПЛИНИ КРОВІ І Я пишу червоним атраментом, Атраментом червоним, як кров, Про підвладність завірюхам-ментам, Про щемляче-ніжну любов. II Каблучка-обручка, що стисла вам ручку, У серце мені уп’ялась, мов гадючка… Хтось інший спокійно цілує цю ручку… Проклята! Проклята каблучка!.. Схилюся над вами. Торкнуся устами Жартливого пасмечка кучерів чорних… Торкнусь непомітно – й зомлію без тями: А […]...
2. Василь Еллан-Блакитний – Повстання Еллан-Блакитний Василь ПОВСТАННЯ Андрієві Заливчому I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом […]...
3. Василь Еллан-Блакитний Реферат Василь Еллан-Блакитний (1894 – 1925) Поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети “Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань він, за визнанням М. Зерова, був “сильною, впливовою постаттю” на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми – Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та ін.) народився 12 січня 1894р. в […]...
4. Еллан-Блакитний Василь – Біографія Поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети “Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань він, за визнанням М. Зерова, був “сильною, впливовою постаттю” на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми – Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та ін.) народився 12 січня 1894р. в с. Козел (тепер – Михайло-Коцюбинське) на […]...
5. Василь Еллан-Блакитний – Біографія Василь Еллан-Блакитний, справжнє ім’я Василь Михайлович Елланський (народився 12 січня 1894 в селі Козлі, тепер – Михайло-Коцюбинське на Чернігівщині – помер 4 грудня 1925) Василь Михайлович Елланський (таке справжнє ім’я письменника) народився 12 січня 1894 року в родині священика в селі Козлі (тепер – Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині. Михайло Елланський – батько письменника – рано помер […]...
6. Еллан-Блакитний Василь – Вперед Ні слова про втому! Ні слова про спокій! Хай марші лунають бадьорі й гучні… Хоч ніч облягає, – та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні… Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті, Єднаймо одсталих плечем до плеча! Гей, хто нам посміє шляхи замикати? Горять наші очі, як вістря меча. Ми вийшли давно вже у путь нам […]...
7. Повстання – Еллан-Блакитний Василь Андрієві Заливчому I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом – п-ббах! – […]...
8. Після Крейцерової сонати – Еллан-Блакитний Василь “Покласти б голову в коліна… Відчути б руку на чолі… “ Сентиментальність! Хай загине І пам’ять ніжних на землі. Нам треба нервів, наче з дроту, Бажань, як залізобетон Нам треба буряного льоту,- Грими ж, фанфар мідяний тон! Десь там самотня віоліна Тужливо журиться у млі… Не зупиняться! Хай загине! Йдемо! Під марш! По землі!...
9. “Перші хоробрі митці” (В. Еллан-Блакитний, В. Чумак) як явище і міф Ситуація в українській поезії ХІХ-ХХ століть складалася досить своєрідно. Якщо в російській і зарубіжній літературі цієї доби життя відтворювались у формах самого життя, стверджувались активні способи віддзеркалення існуючої дійсності, то українська література знаходилася на шляху пошуку суб’єктивного ставлення до всього, що відбувалося в реальному житті. Одним з чинників, які не сприяли її розвитку, була також […]...
10. Микола Хвильовий – Блакитний мед Блакитний мед до уст прилип, Душа – метелик колекційний, Приколена натхненням до небес. Антени… ах! цікаво… ах! Блукав і там над містом місяць І до піщаних берегів Тріпотно кораблі тяглися, А в щоглах кублився Уламок бурі. Але не бігали тоді за гармонійними Синтезами. Не музиканили повітря Аероплани. Лишень увечері шуліка Кружляв вгорі, А біля нього […]...
11. Василь Симоненко – Злодій ЗЛОДІЙ Дядька затримали чи впіймали – Дядька в сільраду ескортували. Дядька повчали і докоряли: “Як вам, дядьку, не ай-ай-ай Красти на полі свій урожай! У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти свій труд”. Дядько понуро тім’я теребив І смакував махру. Дядько кліпав товстими віями, Важко дивитись в очі ганьби, […]...
12. Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, До ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна Пірнути в небо хоче, Стоїть дружина голосна І в безвість тупить очі. Туди провадять тільки сни, Але немає шляху. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху....
13. Ліна Костенко – Осінній день, осінній день, осінній! Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! – та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав – нема мелодій…...
14. Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного Реферат на тему: Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного (1894 – 1925) Поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети “Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань він, за визнанням М. Зерова, був “сильною, впливовою постаттю” на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми – Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та […]...
15. Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, І всі мою живу минають суть, А тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А я іду – крізь ці слова облудні, Незнані досі. Тут передова, Де всі твої бійці – одні слова. І сіють зраду спогади марудні, Що передовіряються перу І забивають дух тобі […]...
16. Василь Стус – П’ючи біду, неначе оковиту П’ючи біду, неначе оковиту, Я заховався, змовкнув і затих. Ні ворогів, ні друзів дорогих, Ні сліз, ані клятьби, ані привіту, Ані небес, ні сонця – теж нема. Мені затоваришила пітьма, І мури світять, коли ніч безсонна Стоїть, мов небезпечна оборона – Ледь по кутках снується павутинням, Мовляв, козаче, наберись терпіння, Не нарікай на долю ненаситу […]...
17. Василь Стус – Вибрані твори Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2008. – 352 с. ISBN 978-966-481-088-0 Василь Семенович Стус – класик української літератури XX століття. Він став на смертельний двобій із тоталітарним режимом і залишився в пам’яті людській як нескорений поет-борець. До видання ввійшли вибрані поезії зі збірок “Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”, “Час творчості”, “Палімпсести”. Також книга включає публіцистичний лист Василя […]...
18. Герасим’юк Василь – Вона не знає: живий він чи ні! Вона не знає: живий він чи ні! Одного разу вже таке було, Але в сорок сьомому прийшов лист, І тоді вона дізналася, Де він і що з ним. Сказати по правді, тепер трохи інакше, Тепер він іноді з’являється ненадовго І завжди перед досвітком. Нечутно крадеться, Якось недобре усміхаючись І ховаючи за спиною ялівцевий кущ. Вона […]...
19. Дмитро Павличко – “Були ми в натовні. Не знаю, як це сталось… “ Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню; Можливо, ти від болю скрикнула? даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за руки їх. А […]...
20. Дмитро Загул – “Вечірньою годиною за мрією огнистою… “ Вечірньою годиною за мрією огнистою Душа моя, окрилена, здіймається, летить За білою хмаринкою, хмаринкою вовнистою, Що крилами незримими прорізує блакить. Хмаринка вже до обрію рожевого долинула, І крильця позолочені розтанули в імлі. В годиноньку недобрую душа моя покинула Доріжки, протолочені до щастя на землі. З вечірніми росинками, сльозинками прозорими, На землю безпросвітную душа моя паде, […]...
21. Герасим’юк Василь – друге послання дмитра з Кутів до галичан Я прочитав Книгу Мертвих, кажу: Країна мертвих старша від країни живих, Там немає Галичини, Там нема героїв, Дарма ваші герої все забрали з собою. Невже не з вами, а Там Вирішуються питання честі? Виносили ви своїх покійників, Їхніми домовинами Тричі стукали О пороги їхніх домівок – Тричі прощення просили. Чому нині Кладете в труну горілку? […]...
22. Не одлюби свою тривогу ранню… – Стус Василь Не одлюби свою тривогу ранню, – той край, де обрію хвиляста каламуть, Де в надвечір’ї вітровії тчуть Єдвабну сизь, не віддані ваганню. Ходім. Нам є де йти – дороги неозорі, Ще сизуваті в прохолодній млі. Нам є де йти – на хвилі, на землі – Шляхи – мов обрії – далекі і прозорі. Шумуйте, весни […]...
23. Василь Герасим’юк – Мотив МОТИВ Блукав і світу білого не бачив, на велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, поникло враз, бо ти збагнув тоді, що не його – тебе було замало йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у ті […]...
24. Василь Стус – Над осiннiм озером Цей став повiсплений, осiннiй чорний став, Як антрацит видiнь i кремiнь крику, Виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до нiг. Криваво рветься з нього вороння Майбутнього. Летить крилатолезо На вiття виголiле. Рине впрост На утлу синь, високогорлi сосни I на пропащу голову мою. Охриплi очi збiглися в одне – Повторення оцього чорноставу, Насилу вбгане в […]...
25. Герасим’юк Василь – Коли з’явилась лая псів Коли з’явилась лая псів І забрехала, Між ними ти своє посів. Душа сховала Свої обгризені часи В старі бесаги, А що залишилось – на пси! На злі ватаги! Трепети сивої сини Зазнали скрути… Неначе іншої ціни Не може бути…...
26. Василь Стус – Сто плах перейди, серцеокий Сто плах перейди, серцеокий, сто плах, сто багать, сто голгоф, а все оступають мороки і все твій поріг зависокий, бо світ розмінявся на кроки причаєних надкатастроф. Бо що застарі наші болі над цей невидимий стобіль? Всі вітри зійшлися у полі і владять тобою поволі і грають тобі на басолі страшний козачок божевіль. Зростає твій крик […]...
27. Василь Стус – Колимські закували зозулі Колимські закували зозулі, Шумує потік, молода шипшина Жовтавий стромить лист. Легкі хмарки На порцеляновому виснуть небі. А я на цій модриновій колоді Читаю про засланця-пустуна. Пусте, пустуне! Жити – пустувати, Награючи цимбальний свій стожаль, Губити, віднаходити, втрачати Й знову губити – наш веселий хрест. Ми двічі не вмираємо. Ми сущі Раз – і навіки, і […]...
28. Злодій – Симоненко Василь Дядька затримали чи впіймали – Дядька в сільраду ескортували. Дядька повчали і докоряли: “Як вам, дядьку, не ай-ай-ай Красти на полі свій урожай! У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти свій труд”. Дядько понуро тім’я теребив І смакував махру. Дядько кліпав товстими віями, Важко дивитись в очі ганьби, Важко […]...
29. Дмитро Павличко – “Я в пазуху зайду тайком… “ Я в пазуху зайду тайком, Неначе злодій до комори. Там пахнуть груди молоком, Мов травами гуцульські гори. Нічого більше там нема, Лиш хрестик золотий – між ними, І запах, що мене з ума Збиває тайнами хмільними. Я не вкраду того хреста, Бо золота мені не треба. Я тільки притулю уста До тих висот, немов до […]...
30. Герасим’юк Василь – Все відбулося Все відбулося. Вже пора й додому. Знов, правдолюбці, бачив, слухав вас. Ви нагадали: “Бавитись не час. Все по живому, хлопче, по живому”. О, ви зуміли правду воскресити, Допоки молоді “ні се, ні те”, Й тепер з безсмертним співом летите До гнізд, в недавні роки міцно звитих....
31. Василь Симоненко – Поет і природа Пройшла гроза – і знову літня проза: Парує степ, і оживає ліс. І горобці, неначе з-за куліс, Упали табуном на просо. І знов спадають трафаретні роси Із сінокосів буйних кіс, І знову в небі невідомий біс Підвісив сонце на прозорих тросах. І, захолонувши у дивній грації, Зітхають свіжістю дівочою акації, Вітрами обціловані до ніг… А […]...
32. Василь Стус – Мов лебединя, розкрилила Мов лебединя, розкрилила Тонкоголосі дві руки, Ледь теплі губи притулила Мені до змерзлої щоки, Сльозою темінь пронизала, В пропасниці чи маячні Казала щось – не доказала. Мов на антоновім огні, Не чув нічого і не бачив, В останньому зусиллі зміг Збагнути: все. Тебе я втрачу, Ось тільки заверну за ріг....
33. Василь Стефаник – Вона – земля ЗЕМЛЯ ВОНА-ЗЕМЛЯ То як Семен із заходом сонця вернув додому, то застав на своїм подвір’ї п’ять кованих возів, набитих всіляким добром, ще й колиска наверху була. Коні коло возів добрі. А на приспі сиділи старі й молоді, самі незнайомі. То Семен старий і босий, з черевиками через плечі, сказав: – Славайсу Христу, люди добрі! Відки […]...
34. Червоний заспів – Чумак Василь Риємо – риємо – риємо Землю, неначе кроти; З кутів плазуємо зміями, Сіємо – сіємо – сіємо. Буйні червоні цвіти… Бурями сійтеся, бурями, Маки – червоні вогні: Там поза гратами-мурами Тінями сірими-хмурими Ранки конають ясні. Вдаримо гучно ми дзвонами,- Всесвіт обійде луна,- Кинемо вільно червоними: – Владарі світу з коронами, Вже не потрібні ви нам....
35. Герасим’юк Василь – дощ на світанку стих Дощ на світанку стих, Але за мить Вія перейшов у вариво огненне. Сполохано ти горнешся до мене, А я тебе не можу захистить… Усе – як у пророцтві. Все. Однак Здалось мені, що це було вже. Наче Я чув цей грім, я це шаленство бачив, Я стан цей знаю: Це не крах, а знак. Хто […]...
36. Герасим’юк Василь – досвітні душі Ще б кілька слів, хоча би зо два, І все – на місці, все – як слід. Лежить у голові, як лодва, Стара, сліпа залежність від… Та що перелік і для кого? Спочатку хоч собі втовкмач, Що не в старого й не в сліпого Питать за кожну із невдач. В дні золоті і в ночі […]...
37. Василь Стус – На Колимі запахло чебрецем На Колимі запахло чебрецем І руто-м’ятою, і кропивою. Кохана сестро, дякую! З любов’ю Паду в про тебе спогади лицем. А й спогади: сліпна коротка мить, І ти в сльозах – обранена об мужа. Квадратний отвір вахти, і байдужа Сторожа. І дрібненький син кричить: “Татусю, до побачення!” А ми Вдивляємося в те, що не екрані Яви […]...
38. Герасим’юк Василь – Вирвалася з ночі коляда! Вирвалася з ночі коляда! Вилетіла з лісу мовчазного! Сніг летить, на голови сіда, Неузримі, бо ніде нікого. Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг. Пахне хвоя. Пахне, доки втягне В коло тіней, мстивих і сумних, Літургійне тло старообрядне. А тобі забаглось коляди! А тобі забаглось товариства! Вік минув, як замело сліди І втекла на санях доля […]...
39. Василь Стус – У Прохорівці – сни, мов ріки У Прохорівці – сни, мов ріки Напровесні: об груди б’ють, Як об пороги. думи йдуть, Неначе дзвони. I великі Тумани в головах ростуть. У Прохорівці сни, мов ріки. Так увижається не раз: Заснеш – не чути й третіх півнів, І сновигають тіні дивні – То Максимович і Тарас Бредуть Михайловим узвозом Угору й гору – […]...
40. Іван Франко – Автограф № 214 Ой, зле, сусіде! Лихо нам, свату! Тяжко на світі дихати вже! Чув ти? На нашу бідную хату, Кажуть, страшная змора іде! Десь появились злі нігілісти… Кажуть, неначе вни-то хотять Русь нашу матір з кашею з’їсти, Перевернути весь старий лад! Все-ді поставлять горі ногами: Хлопці будуть-ді вчителя вчить, А як не вміє, далі різками, Як він […]...