Василь Герасим’юк – І строфи переставиш, як валізи

І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.

Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.

Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:

Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…

Ви зараз читаєте: Василь Герасим’юк – І строфи переставиш, як валізи