Василь Симоненко – Ошукана могила

Отут, де сумно опустили віти
Стрункі тополі на твердий обліг,
В пропахле димом сорок третє літо
Він за неправду у бою поліг.

Його селянки в землю тут зарили
Без почестей, без жалю, без труни…
Шумлять тепер навкруг його могили
Розкішні придорожні бур’яни.

І лиш діди, як сонце похолоне,
Розказують повільно, ніби сон,
Що бивсь він до останнього патрона
І не хотів здаватись у полон.

Та не вінча його героїв слава –
Під небом неосяжно голубим
Тополі українські величаві
Докірливо гойдаються над ним.

Прислужнику лукавих і неситих,
За що поліг в неправому бою?
І сироти твої й тобою вбитих
Дурну відвагу прокляли твою.

Життя твій слід і пам’ять загубило:
Нема хреста, ні імені, ні дат –
Стоїть німа, ошукана могила,
Де спить безславно фюрера солдат.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Над чим змушує замислитися поема наймичка.
Ви зараз читаєте: Василь Симоненко – Ошукана могила
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.