Василь Симоненко – Жорна


Натуга на руках,
Від втоми чорних,
Здувала жили,
Ніби мотузки.
Каміння клацало зубами
В жорнах,
Жувало жовті зерна на друзки.
І сіялось не борошно,
А мука…
При тьмяному мигтінні каганця
Жіночі ніжні
Материнські руки
Тягли за ручку
Камінь без кінця.
Журливо мліли очі сумивиті,
І борошно,
Мов біла кров, лилось…
Це все було
В двадцятому столітті,
Що грозами над нами пронеслось.
Ми часто чуєм
Радісну зловтіху
У голосі ворожому,
Чужім,
Що заглядали кривда
Й люте лихо
У наш –
Для щастя виведений – дім.
Хай сатаніють
Виродки од крику –
Нас не знобить
Од їхньої хули:
Нам жорна ті
Із кам’яного віку
На танках варвари
З Європи привезли.
І то для них
Таки й була наука,
Коли –
У всього світу на виду, –
Немов у жорнах,
Дужі наші руки
Перемололи варварську орду.
Народе мій!
Титане непоборний,
Що небо підпирає голубе!
Твій гордий подвиг
Не принизять жорна –
Вони лиш возвеличують тебе.
Дарма біситься
Злість ворожа, чорна –
Нічим не очорнить
Твоєї боротьби!..
Цілую руки,
Що крутили жорна
У переддень космічної доби.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твир земля наш спiльний дiм.
Ви зараз читаєте: Василь Симоненко – Жорна