Василь Стус – Безсонної ночі

Related posts:

1. Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, До ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна Пірнути в небо хоче, Стоїть дружина голосна І в безвість тупить очі. Туди провадять тільки сни, Але немає шляху. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху....
2. Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь Не можу я без посмішки Івана Оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, А друга десь оббріхують старанно, Склепить очей не можу ні на мить, Він як зоря проміниться з туману, Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. Ні словом не озветься. Ані пари Із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со […]...
3. Василь Стус – Тато молиться богу Тато молиться богу, Тужить мама. Сестра Уникає порогу, Хоч вернутись пора. Уникає – радiє, Повертає – мовчить. Повечiр’я ще тлiє, Iще хвiртка рипить. Iще видно дорогу, Iще гусне жура. Тато молиться богу. I ридає сестра....
4. Василь Стус – Мумiя 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: Гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, Пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : Те, що було 1968 року нової ери Вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, Подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув Збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, Пiдiйшов побачив, Нi […]...
5. Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
6. Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
7. Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
8. Василь Стус – даруйте радощі мої Даруйте радощі мої І клопоти мої – Нещастя й радощі мої – Весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, Просвітле – аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, Блажен, хто зна – любить. О, кара земле, окрай гри, Бери мене, бери, Спасибі, що вгорі кипить Сонце – угорі! Спасибі, що росте трава І що душа жива, […]...
9. Василь Стус – Мумія М У М І Я 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : те, що було 1968 року нової ери вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув збагнув пiдiйшов побачив. Все […]...
10. У порожній кімнаті… – Стус Василь У порожній кімнаті Біла, немов стіна, Притомившись чекати, Спить самотня жона. Геть зробилась недужа – Котру ніч, котрий день Ані чутки про мужа, Ані-анітелень. Лячні довжаться тіні, Дзвонять німби ікон, І росте голосіння З-за соснових ослон: Мій соколе обтятий, В ту гостину, де ти, Ні пройти, ні спитати, Ні дороги знайти. За тобою, коханий, Очі […]...
11. Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
12. Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
13. Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
14. Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
15. Василь Стус – Коли на землю спадає тиша Коли на землю спадає тиша, Коли приморські кручі Затушовує ніч глуха, Коли близ берега Тільки світло берегового крейсера Та жовчні очі чужих безсонь – Одне море хвилюється, Одне море не може спати, Мов доброволець, Котрий не знає, Як пахне порохом перший бій. Коли земля повертається від сонця, Ховаючись у тінь капіта – Лістичної сутності тамбережнього […]...
16. Василь Стус – Зазираю в завтра Зазираю в завтра – тьма і тьмуща Тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма. Тільки чорна водь. I чорна пуща. А твого Святошина – нема. Ні сестри, ні матері, ні батька. Ні дружини. Синку, озовись. Поніміли друзі. Чорна гатка В теміні. Пітьмою – хоч залийсь. Лиш тремтить, як віра в спроневірі, Копійчана свічка на столі […]...
17. Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, Перетрушуємо в долонях попіл, Розтираємо витухлі геть вуглини: А що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, Але жар ніби жевріє. Ось він! задумано каже друг, Очі його туманіють страхом. Бачу, відказую скорбно другові, Придивляючись до нічних світлячків. Сидимо біля погаслого вогнища – Століття, друге, […]...
18. Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, І всі мою живу минають суть, А тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А я іду – крізь ці слова облудні, Незнані досі. Тут передова, Де всі твої бійці – одні слова. І сіють зраду спогади марудні, Що передовіряються перу І забивають дух тобі […]...
19. Весняний вечір. Молоді тумани… – Стус Василь Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів. – Я так тебе любила, мій коханий. – Пробач мене – я так тебе любив. І срібляться озерами долини, Шовковий шепт пригашених калюж, Мені ти все життя, немов дружина, Мені ти все життя, неначе муж. – А пам’ятаєш? – добре пам’ятаю. – А не забув? Чи не […]...
20. Василь Симоненко – Чари ночі Лягла на всьому вечірня втома. Палає місто, мов дивний храм. І розтинають ніч невагому Квадратні очі віконних рам. Ці чари ночі такі знайомі – Усі підвладні, покірні вам. О, скільки вікон у кожнім домі! А там, за ними, – ідилій, драм! Там заплітають життя тенета, Там люди б’ються з останніх сил, Там так знадливо звучать […]...
21. Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней. В полі, синьому, як льон. Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, А в цьому полі, синьому, як льон, У цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І […]...
22. Василь Симоненко – “Чорні від страждання мої ночі… “ Чорні від страждання мої ночі, Білі від скорботи мої дні Впали у твої свавільні очі, Жадібні, глибокі і чудні. Я тебе не хочу обминути, Я тебе не смію обійти. Дай мені губами зачерпнути Ніжної твоєї доброти. Диких орд незлічені навали Розтрощили пращури мої, Щоб несла ти гордо і зухвало Груди недоторкані свої. Щоб горіли маками […]...
23. Василь Стус – Горить сосна – од низу до гори Горить сосна – од низу до гори. Горить сосна – червоно-чорна грива над лісом висить. Ой, і нещаслива ти, чорнобрива Галю, чорнобри… Пустіть мене, о любчики, пустіть! Голосить Галя, криком промовляє і полум’я з розпуки розпукає, а Пан-Господь – і дивиться, й мовчить. Прив’язана за коси до сосни, біліє, наче біль, за біль біліша, гуляють […]...
24. Герасим’юк Василь – Видихну серед ночі Іванові Царинному Видихну серед ночі В мокрих дерев стіну: Лісе, бездомний отче, Маємо ніч одну. Зникло і соло вовче З мокрих твоїх сторіч. Лісе, бездомний отче, Маємо тільки ніч. Вмію налити жовчі В нашу самотину. Лісе, бездомний отче, Маємо ніч одну. Маю я, смертний, очі: Стільки у тьмі облич!.. Лісе, бездомний отче, Нам не прожить […]...
25. Герасим’юк Василь – Вирвалася з ночі коляда! Вирвалася з ночі коляда! Вилетіла з лісу мовчазного! Сніг летить, на голови сіда, Неузримі, бо ніде нікого. Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг. Пахне хвоя. Пахне, доки втягне В коло тіней, мстивих і сумних, Літургійне тло старообрядне. А тобі забаглось коляди! А тобі забаглось товариства! Вік минув, як замело сліди І втекла на санях доля […]...
26. Василь Симоненко – Берег чекання Через душі, мов через вокзали, Гуркотять состави почуттів… Може, сподіватися зухвало, Вірити і ждати – поготів. Та не вірить я не маю змоги, Обіймає сумніви огонь, І червоним ліхтарем тривоги Зупиняю поїзда твого. І стою на березі чекання: Що ти мені з гуркоту кричиш? Станеш ти біля мого благання Чи до інших станцій просвистиш?...
27. Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
28. Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
29. Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
30. Василь Стус – За читанням Ясунарі Кавабати ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ Розпросторся, душе моя, на чотири татамі, або кулься від нагая, чи прикрийся руками. Хай у тебе є дві межі, та середина – справжня, марно, невіре, ворожить – молода чи поважна. Посередині – стовбур літ, а обабоки – крона. Посередині – вічний слід (тінь ворушиться сонна). Ні до неба, ні до землі […]...
31. Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, Мов хвиля об паром, Стрiчай, товаришу Хароне, З лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, Кудись торують путь, Уже й додому не вернуть, Додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, Колеса стукотять В христа, в вождя, в усiх божат I в мать i в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем I Попiв-острiв […]...
32. Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
33. Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
34. Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
35. Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
36. Василь Стус – Виховання Подолай себе, грішнику, Правили вихователі, Шмагаючи йому спину Канчуками I бідолашний не витримав Добре натужився І посунувся з себе Поминаючи грішну плоть Відбігши на кількадесят метрів, Іще чуючи ляскання батогів, Він украй розгубився: Куди йому бігти – Уперед чи назад Повертати йому зовсім не кортіло, але залишатися Без шкіри не вабило теж Можеш бігати навколо […]...
37. Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
38. Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
39. Василь Стус – Перевиховання Пан-отця Обернули На войовничого атеїста Спочатку він опирався: Як це пройти До самого краю свого тіла Аби увійти в антисебе? Все одно, що бути Розстріляним Та з часом таки призвичаївся Замість звичайного хреста Тепер він носив хрест Іх впаяними по краях Гривениками Найостаннішої чеканки Перевихований Чувся щасливим Він легко мирився З єдиним клопотом: Найостанніше Було […]...
40. Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...