Василь Стус – Мов жертва щиростi – життя
Мов жертва щиростi – життя,
Мов молодечих крил
Пружнавий трiск, як небуттям
Укрився суходiл.
Ти ще на кiнчику пера
Возносишся увись.
А вже пора? давно пора.
Спадаючи, молись.
Як жертва щиростi, як кат
Оговтаних бажань,
Переминай за гранню грань,
Чекаючи розплат –
За те, що марнував свiй вiк,
Надмiру неба праг,
Що був людинi чоловiк,
I друг, i брат, i враг.
I я найперше помолюсь
I вдруге помолюсь
I втретє помолюсь.
I в смерть
З землею порiднюсь.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
- Василь Стус – Напевне, так і треба Напевне, так і треба – Судилося бо так: Упали зорі з неба І надломили мак. Така знялася хвища – Ні неба, ні землі, Лиш чорне кладовище По нищеній ріллі. Залопотіла злива, Мов залива – гай-гай! Кохана, будь щаслива! Коханий мій – бувай! 30.09.1972...
- Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, А родиться дочасно, Тому й на свiтi жити звик, Як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, Страждає i богує, Iде вперед, немов назад, Як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: Невже твiй син – то тiльки злий, А добрий – то калiка? А все немудре. доживу […]...
- Василь Стус. Життя і творчість Василь Стус. Життя і творчість. Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. 1939 року батьки – Семен Дем’янович та Ілина Яківна переїжджають на Донбас у місто Сталіно (нині Донецьк), влаштовуються працювати на один із хімзаводів. 1940 року перевозять до міста дітей. 1954 року Василь закінчує зі срібною […]...
- Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
- Василь Стус – Вже цілий тиждень обживаю хату Вже цілий тиждень обживаю хату. Здається, і навикнути б пора. Стілець і ліжко, вільних три квадрати, Що сповнені цілющого добра Небес просвітлих. Сонця синє груддя Аж ломиться у затісне вікно. Оце тобі про славу і огуддя. Оце воно, життя. Оце воно....
- Василь Стус – Людям, рокованим на смерть Людям, Рокованим на смерть, Видали рушниці (вволили іхне останне бажання) I вони стали розстрілювати Інших рокованих на смерть, Аби примиритися Із власною загибеллю. 4.1.71....
- Василь Стус – Тато молиться богу Тато молиться богу, Тужить мама. Сестра Уникає порогу, Хоч вернутись пора. Уникає – радiє, Повертає – мовчить. Повечiр’я ще тлiє, Iще хвiртка рипить. Iще видно дорогу, Iще гусне жура. Тато молиться богу. I ридає сестра....
- Тіна Карабанович – Я за тебе помолюсь “Я за тебе помолюсь, Сьогодні, завтра Через рік. Хай стигнуть сльози, пані, Виших стомлених повік… Я за тебе помолюсь- Чи друг мені, чи ти мій ворог? І тільки дим моїх лукавих цигарок, І тільки смуток їз думок… Я за тебе помолюсь… Чесно й щиро-наніч… “...
- Василь Стус – день величався і пишався День величався і пишався. Ми ж, двоє піших пішаниць, Упали в небо горілиць, А світ, немов горіх, розпався. I вже ні неба, ні землі – Лиш ти одна, моя надіє, І та не жевріє – чорніє В опротипівнічній імлі. Та дякувати богу – вдвох. Наш день попереду – мов зараз. Ще й солов’їв любовна пара […]...
- Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
- Наснилося, з розлуки наверзлося… – Стус Василь Наснилося, з розлуки наверзлося, З морозу склякло, з туги – аж лящить. Над Прип’яттю світання зайнялося – І син біжить, як горлом кров біжить. Мов равлики, спинаються намети, А мушля в безсоромності цноти Ніяк не знайде барви для прикмети Твоїх надсад, твоєї німоти. І шклиться неба висліпла полуда – Тверда труна живих, як живчик, барв. […]...
- Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, А я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, Чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх, Твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх Уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина […]...
- Василь Стус – Вертеп ВЕРТЕП На першому поверсі – двоє людей на другому – їхні тіні. Вправний оператор так освітлює кадр, що й не добереш, де люди, а де лиш тіні. Внизу проказують: нам з тобою жити в любові й радості. Вгорі повторюють: мав би ніж – зарізав би як собаку. Потім на кін виходить хтось третій і починає […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
- Василь Стус – За читанням Ясунарі Кавабати ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ Розпросторся, душе моя, на чотири татамі, або кулься від нагая, чи прикрийся руками. Хай у тебе є дві межі, та середина – справжня, марно, невіре, ворожить – молода чи поважна. Посередині – стовбур літ, а обабоки – крона. Посередині – вічний слід (тінь ворушиться сонна). Ні до неба, ні до землі […]...
- Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
- Василь Стус – Ще й до жнив не дожив Ще й до жнив не дожив, Ані жита не жав, Не згубив, не лишив. І не жив. І не жаль. Тьмавих протобажань Заповітна межа: Ці напасті зі щастям Давно на ножах. Безборонно любити Заказано край, А зазнав би ти, світе Великий, добра. В смерть задивлені очі. Отерпла душа І навчає, і врочить: Тобі кунтуша Вже […]...
- Василь Стус – Чого ти ждеш? Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, А най і стрінеш – віри не доймеш? Тамтого світу закуток глухий, А в ньому жінка, здумана зігзиця, Шепоче спрагло: боже, най святиться, О най святиться край проклятий мій. Ще видиться: чужий далекий край І серед степу, де […]...
- Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
- Василь Стус – Порiдшала земна тужава твердь Порiдшала земна тужава твердь, Мiський мурашник поточив планету. Мiлiцьйонери, фiзики, поети Вигадливо майструють власну смерть. Протрухлий український материк Росте, як гриб. Вже навiть немовлятко Й те обiцяє стати нашим катом I порубати вiковий порiг, Дiдiвським вимшiлий патрiотизмом, Де зрiдка тiльки човгання чобiт Нагадуе: iще iснує свiт, Справiку заборонений, як схизма. Ця твердь земна трухлявiє щодня, […]...
- Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
- Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
- Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе Б’ється серце, як пташа німе, Буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, А не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, Будуть ще й дощі періщити, Посмурніють вірні вороги, А зрадливі друзі – тішитись, Що одної голови нема І не буде вже повіки-вік, Лиш затужить по тобі зима, По бідасі чоловікові. Скоро смерть мене в […]...
- Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, І всі мою живу минають суть, А тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А я іду – крізь ці слова облудні, Незнані досі. Тут передова, Де всі твої бійці – одні слова. І сіють зраду спогади марудні, Що передовіряються перу І забивають дух тобі […]...
- Василь Стус – У тридцять лiт ти тiльки народився У тридцять лiт ти тiльки народився, Аби збагнути: мертвий ти єси У мертвiм свiтi. I нема нiкого Окруж. Ти тiльки сам. I – мрець єси. Хiба що так: недозволенний простiр Живого духу кличе самосмерть Подобою життя. Це – на початку. А далi вже – й убiйництвом. Проте Природа розправляється простiше. Бо плоть твоя сплюндрована до […]...
- Леся Українка – Жертва Се було в ті часи, як Месія живий був між людьми. Се було в ті часи, як його ще на хрест не прибили. Зготували вечерю для нього апостоли вірні: Хто приніс йому хліба, хто риби, вина та олії; Всі злягли за столами і вкупі з учителем їли, І незчулись, як більше від нього взяли, ніж […]...
- Семенко Михайль – Я (“Я – жертва погасаючого світу… “) Я – жертва погасаючого світу. Я – поранений звір. Можливо, що прибув на аероліті І кинув довкола зневажливий зір. Дух мій В захопленні можливостей футурних, І в крові – безліч архаїчних атавіз. Я – в пестінні хмарок пурпурних, Я – скрізь. Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти, Я – синтеза поетів і мрій. […]...
- Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
- Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
- Василь Стус – Я йшов за труною товариша Я йшов за труною товариша й думав: Щастить – таки людям, Задер ноги, i нiякого тобi клопоту, Востаннє блиснув голими стегнами покiйника, А свiт хай собi ходить хоч на головi. Та коли ми прийшли на цвинтар, Побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв – Не те пiдступитися Голови встромити немає де. Стояла величезна черга за ямами. Кожен […]...
- Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
- Василь Стус – О земле втрачена, явися… (АНАЛІЗ) Аналіз твору Василя Стуса “О земле втрачена, явися… ” Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична. Провідний мотив : мрія про повернення на рідну землю. Віршовий розмір : ямб. Про твір : перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: […]...
- Василь Стус – О земле втрачена, явися… (Характеристика твору) Характеристика твору Василя Стуса “О земле втрачена, явися… ” Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична. Провідний мотив : мрія про повернення на рідну землю. Віршовий розмір : ямб. Про твір : перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: […]...
- Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...
- Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
- Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
- Андрій Любка – Наше життя Ось так ми жили крутили вініли Чекали месію і слухали рок Скривавлених сонць кораблі наболілі Падали в вічність наче оброк І падали в ніч як сміття із вікон Чекаючи неба шукаючи слів Так бігло життя неначе полівка Ховаючись поміж проблем і бабів Ось так пробути і так прожити Треба принаймні для того аби Зрозуміти (або […]...
- Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
Твір-роздум про працю хліборобів.