Василь Стус – Мумія

М У М І Я
1
Голова його заполонена спогадами.
(Вiчне перемелювання однiєї iстини:
гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi,
пiдлiсть пiдлостi пiдлостi).
Хтиво показує старечим ротом :
те, що було 1968 року нової ери
вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi,
подiї 1968 року перед Христом.
Рухається, зазираючи в брезклу воду.
Пiдiйшов побачив збагнув
збагнув пiдiйшов побачив.
Все вже збагнуте,
пiдiйшов побачив,
нi греця не збагнуть.
Але – стверджуватися :
утверджування покiйника,
реанiмацiя на рiвнi народження,
демократiя

цвинтаря.
Очей – не треба.
Нiг – не треба.
Рук – не треба.
Зусилля – зайвi.
Зайва голова
на рудиментарних плечах.
Цар природи, вiнець її,
бiльшає, отже, малiє.
2
Проминання – цiлюще.
Одужання – самовтратою.
Дозрiвання – знищенням,
Вивершення – божевiллям.
Композицiя багатьох голов,
поставлених одна на одну
(перша спить,
друга спить,
третя – спить,
четверта, п’ята –
до нескiнченностi! –
спить)
Верхня пантрує сон.
3
Кинеш камiнь –
розходяться рiвнi кола.
Ловиш кола –
тодi вони знов збiгаються,
утворюють подобу
стисненої пружини.
Виймаєш камiнь –
чорнiє дiрка сама.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Почему маруся это социально бытовая и сентиментально.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Мумія
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.