Василь Стус – незламний лицар правди і свободи

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XX століття. Це була Людина з великою літери, яка відважно і самозречено виступала за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму – цих високих, вічних загальнолюдських цінностей, за національну гідність і самосвідомість народу.

Поезія Василя Стуса – це складний філософський світ осмислення дійсності, прагнення до розкріпачення людської душі, до піднесення сили людського духу. Поет належить до покоління “шістдесятників” – покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.

Чому в час космічної ери, в час прогресу слово Стуса було зброєю? Чому його життя стало жертовним? Мабуть тому, що за красивими гаслами апологетів тоталітарного режиму ховалось справжнє знищення всього національного, витруювання української культури. А цей юнак, викоханий маминою піснею, Шевченковим словом, ніс в життя чисту совість і слово правди.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,

Всі правдолюби, чорт би вас побрав!

Йому болять одвічні проблеми боротьби добра і зла, і він як чесна людина знаходить своє місце в цій боротьбі.

Стус був незручний для можновладців. Його безкомпромісність була природньою, а не показною, моральні вимоги до часу, до середовища і до себе були надзвичайно високими.

Я так і не збагнув

І досі ще не знаю,

Чи світ мене минає,

Чи я його минув.

Точність, щільність, метал і пристрасть – ось вірш Василя Стуса.

У таборах на засланні минули десять останніх років життя поета. Імперія знущалася над сином України, який своє життя, свої страждання, свої надії пов’язував тільки з долею свого народу.

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст…

Зі спокійною гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать рядки твору. Моральну силу вистояти, не клонитися дає переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив так, як треба:

Жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

Перебуваючи в неволі, поет вірить, що, хай і після смерті, повернеться до свого народу. Через холодні сніги і через роки неволі звертається Василь Стус до нього:

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь…

Поезія Стуса сповнена віри в Україну і її долю. Відірваність від рідної землі тільки посилила синівський зв’язок поета з нею:

… і чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Поет повернувся в Україну, дійсно, після смерті. Він подарував нам свій скарб – право і спроможність мислити без рамок і застережень. Він зайняв своє почесне місце у першому ряду страдників нашої літератури. Новаторські підходи до образотворення, орієнтація на психологізм, звернення до підсвідомого, філософська глибина поезії виводять ім’я Василя Стуса на обшири вершинних світових досягнень.

Ви зараз читаєте: Василь Стус – незламний лицар правди і свободи