Василь Стус – Присмеркові сутінки опали


Присмеркові сутінки опали,
Сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
Геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну –
Смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгождану,
А не діжду – вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
Зуби клацають під ідіотський сміх.
Регочу на кутні – буде легше
(а як буде важче – теж не гріх).
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя – одне стернисте поле,
Але перейти – не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
Хай на ліктях, поповзом – дарма,
Душу хай обшмугляю об камінь –
Все одно милішої нема
За оцю утрачену й ледачу,
За байдужу, осоружну, за
Землю цю, якою тільки й значу
І якою барвиться сльоза.

1968



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір мій улюблений твір сосюри любіть україну.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Присмеркові сутінки опали