Василь Стус – Присмеркові сутінки опали

Related posts:

1. Ліна Костенко – У присмеркові доброї дібровості У присмеркові доброї дібровості Пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості Сідлає вічність чорного коня. Киреї хмар на плечах має вічність. Вони пливуть кудись на Чигирин. Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість. По саму душу в спокій і полин. Отак брести. А тиша – як в соборі З давно-давно загубленим ключем. Холоне […]...
2. Василь Стус – Коли на землю спадає тиша Коли на землю спадає тиша, Коли приморські кручі Затушовує ніч глуха, Коли близ берега Тільки світло берегового крейсера Та жовчні очі чужих безсонь – Одне море хвилюється, Одне море не може спати, Мов доброволець, Котрий не знає, Як пахне порохом перший бій. Коли земля повертається від сонця, Ховаючись у тінь капіта – Лістичної сутності тамбережнього […]...
3. Василь Стус – Утрачено останні сподівання Утрачено останні сподівання, Нарешті – вільний, вільний, вільний ти. Тож приспішись, йдучи в самовигнання: Безжально спалюй дорогі листи, І вірші спалюй, душу спалюй, спалюй Свій найчистіший горній біль – пали. Тепер, упертий, безвісти одчалюй, Бездомного озувши постоли. Що буде завтра? дасть біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. […]...
4. Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
5. Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе Б’ється серце, як пташа німе, Буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, А не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, Будуть ще й дощі періщити, Посмурніють вірні вороги, А зрадливі друзі – тішитись, Що одної голови нема І не буде вже повіки-вік, Лиш затужить по тобі зима, По бідасі чоловікові. Скоро смерть мене в […]...
6. Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
7. Василь Стус – Ось вам сонце, сказав Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi I витягнув п’ятака, схожого на сонечко. А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч, Носаком позначивши її межу. Щоб вам було радiсно – Вмикайте магнiтофони, транзистори, Берiть до рук iграшковi калатала, Бемкайте, хоч би й по головi. Щоб не хотiлося їсти й пити – Слухайте […]...
8. Василь Стус – Перевиховання Пан-отця Обернули На войовничого атеїста Спочатку він опирався: Як це пройти До самого краю свого тіла Аби увійти в антисебе? Все одно, що бути Розстріляним Та з часом таки призвичаївся Замість звичайного хреста Тепер він носив хрест Іх впаяними по краях Гривениками Найостаннішої чеканки Перевихований Чувся щасливим Він легко мирився З єдиним клопотом: Найостанніше Було […]...
9. Василь Стус – Навкруг обрізано жалі Навкруг обрізано жалі, Обтято голосіння І нашепти. десь при столі Батьків моїх тужіння Згорьоване. Мене ж мій мур Відгородив од нього. Не чути їхніх слів-зажур, Урвалася дорога, Якою близяться уста, Рамена і долоні, Де матірня рука свята І висивілі скроні. Ще наші біди замалі. Ще наберись терпіння. Навкруг – обрізано жалі, Обтято – голосіння....
10. Василь Стус – О земле втрачена, явися… (АНАЛІЗ) Аналіз твору Василя Стуса “О земле втрачена, явися… ” Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична. Провідний мотив : мрія про повернення на рідну землю. Віршовий розмір : ямб. Про твір : перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: […]...
11. Василь Стус – О земле втрачена, явися… (Характеристика твору) Характеристика твору Василя Стуса “О земле втрачена, явися… ” Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична. Провідний мотив : мрія про повернення на рідну землю. Віршовий розмір : ямб. Про твір : перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: […]...
12. Василь Стус – Виховання Подолай себе, грішнику, Правили вихователі, Шмагаючи йому спину Канчуками I бідолашний не витримав Добре натужився І посунувся з себе Поминаючи грішну плоть Відбігши на кількадесят метрів, Іще чуючи ляскання батогів, Він украй розгубився: Куди йому бігти – Уперед чи назад Повертати йому зовсім не кортіло, але залишатися Без шкіри не вабило теж Можеш бігати навколо […]...
13. Василь Стус – Над осiннiм озером Цей став повiсплений, осiннiй чорний став, Як антрацит видiнь i кремiнь крику, Виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до нiг. Криваво рветься з нього вороння Майбутнього. Летить крилатолезо На вiття виголiле. Рине впрост На утлу синь, високогорлi сосни I на пропащу голову мою. Охриплi очi збiглися в одне – Повторення оцього чорноставу, Насилу вбгане в […]...
14. Василь Стус – Сто плах перейди, серцеокий Сто плах перейди, серцеокий, сто плах, сто багать, сто голгоф, а все оступають мороки і все твій поріг зависокий, бо світ розмінявся на кроки причаєних надкатастроф. Бо що застарі наші болі над цей невидимий стобіль? Всі вітри зійшлися у полі і владять тобою поволі і грають тобі на басолі страшний козачок божевіль. Зростає твій крик […]...
15. Василь Стус – Я йшов за труною товариша Я йшов за труною товариша й думав: Щастить – таки людям, Задер ноги, i нiякого тобi клопоту, Востаннє блиснув голими стегнами покiйника, А свiт хай собi ходить хоч на головi. Та коли ми прийшли на цвинтар, Побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв – Не те пiдступитися Голови встромити немає де. Стояла величезна черга за ямами. Кожен […]...
16. Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
17. Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
18. Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
19. Василь Стус – I поблизу – радянський сад I поблизу – радянський сад, Будова й роздуми в маруді Про довгу чергу самозрад. Я кочегарю в халабуді. Ставок тьмяніє, наче ніч, Розлита й вигускла до ртуті. Так добираються до суті Душі? доходять протиріч Із розумом? Iдуть на шпиль Тремкого молодого горя? Як вечір душу розпросторив. Як сяє антрацитний біль Із темряви. Немов відьмак – […]...
20. Василь Стус – Тюремних вечорів смертельні алкоголі Тюремних вечорів смертельні алкоголі, Тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть. А сто мерців, обсівши серце, ждуть Моєї смерті, а своєї долі. І день при дні глевтяники жують, Аби чим-небудь душу закропити. Валує дим – то дні несамовиті Вершать а чи розпочинають путь – По спогадах, що в пам’яті гніздяться, По втратах, що тебе з усіх […]...
21. Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
22. Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, А родиться дочасно, Тому й на свiтi жити звик, Як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, Страждає i богує, Iде вперед, немов назад, Як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: Невже твiй син – то тiльки злий, А добрий – то калiка? А все немудре. доживу […]...
23. Василь Стус – У Прохорівці – сни, мов ріки У Прохорівці – сни, мов ріки Напровесні: об груди б’ють, Як об пороги. думи йдуть, Неначе дзвони. I великі Тумани в головах ростуть. У Прохорівці сни, мов ріки. Так увижається не раз: Заснеш – не чути й третіх півнів, І сновигають тіні дивні – То Максимович і Тарас Бредуть Михайловим узвозом Угору й гору – […]...
24. Василь Стус – Сто дзеркал спрямовано на мене Сто дзеркал спрямовано на мене, В самоту мою і німоту. Справді – тут? Ти справді – тут? Напевне, Ти таки не тут. Таки не тут. Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти? Урвище? Залом? Ачи зигзаг? Ось він, довгожданий дощ. Як з решета. Заливає душу, всю в сльозах. Сто […]...
25. Василь Стус – Танцює зек у батькових чоботях Танцює зек у батькових чоботях, Мов дерев’яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем Обтрушує він душу від скорботи І сажі самоти. А дощ іде, Біжить вода за номерного коміра – Від Києва добіг би до Житомира За шістдесят хвилин, котрі щодень Йому дають на радощі та гулі. Посадженому в саж, йому дарма, Що […]...
26. Василь Стус – Марко Безсмертний Напередодні всенародного свята Покинувши могилу, Марко виграбався на світ, Розрівняв землю, Щоб ніхто не помітив утечі, Зайшов до найближчого райкому партії, Вбрався в службовий одяг (йому попалися червоні сап’янці, Сині шаровари з червоним поясом І сорочка з вишиваною манішкою На всі груди). Треба було чимось прикрити Свою голомозу голову, Але не було нічого підхожого, Довелося […]...
27. Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
28. Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
29. Василь Стус – Цей спертий запах смерти, наче спирт Цей спертий запах смерти, наче спирт, Геть виповнив кімнату синім чадом Душі, своїм притьмареним свічадом, І обсідає душу, мов упир. На чорному папері білі літери Просипані, мов янголи ясні, Котрі шепочуть: не марудься в сні, З похмурого чола зажуру витри, Бо ти єси за нею, потойбіч Людського остраху і сподівання. До узголів’я клониться світання У […]...
30. Василь Стус – Людина флюгер Людина флюгер. Так. Людина флюгер. Пiдвладний вiтровi, а не собi. Я знаю? Може, бог чуттями править. Чуттями править, може, дика товч Ще не оговтаних бажань людських. А ти живеш навпомацки – i тiльки. Самопiзнання – самозагасання. Триматися у власному сiдлi – Такi химери юностi, що шкода I часу i себе i бога – теж. I […]...
31. Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
32. Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
33. Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
34. Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
35. О земле втрачена, явися!.. – Василь Стус О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурове простелися, Пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, Росою згадок окропи, Віддай усеблагій покуті І тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких пожиттєвих ерах Мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, Де чорне вороння лісів? […]...
36. Василь Стус – Синові (переклад) Редьярд Кіплінг – Синові (в перекладі Василя Стуса) Коли ти бережеш залізний спокій Всупір загальній паніці й клятьбі, Коли наперекір хулі жорстокій Між невірів ти віриш сам собі. Коли ти вмієш ждати без утоми, Обмовлений, не станеш брехуном, Ошуканий, не піддаєшся злому І власним не хизуєшся добром. Коли тебе не порабують мрії, В кормигу дум […]...
37. Іван Андрусяк – порозсипавши сутінки і шкло Порозсипавши сутінки і шкло Порозбиравши вежі і залоги Ми виявляли що житття було Точнішим від своєї перемоги Воно трималось чіпко за полу Воно повільно дерлося до горла І цю країну темну як золу Заповідало матірним монголам І знуджено сушити сухарі Просилися мисливці і дівчата І термосали небо димарі Над привидом розгорбленої хати Самі собі землею […]...
38. Василь Стус – Дорога болю: Поезії Київ: Радянський письменник, 1990. – 256 с. Протягом довгого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса (1938-1985 pp.) повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Книгу “Дорога болю” складено з уцілілих рукописів і списків поезій В. Стуса, які збереглися в рідних […]...
39. Василь Стус – Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік. I я солдат, що після всіх скорочень Попав сюди – докантувати строку, Одержав за зразкове воєнробство (були солдатські жарти – воєнраб) Увільнення. Напевне, цілий рік Проживши між боліт, ялин, казарм, До міста не показуючи носа, Я звикнув пити був (замість горілки – Трійний одеколон). Онучі прати Хоч раз на місяць. […]...
40. Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...