Василь Стус – Ще й до жнив не дожив

Related posts:

1. Василь Стус – Попереду, нарештi, порожнеча Попереду, нарештi, порожнеча I довгождана. Вiчнiсть пiзнаю, Даровану годиною лихою. А бiлий свiт – без кольору i звуку, Нi форми, нi ваги, анi смаку – Розлився безберегою водою. Цей бенкет смертi в образi життя Щасливого вiдстрашує i врочить: Устромиш ногу в воду – i помреш....
2. Василь Стус – Змагай, знеможений життям Змагай, знеможений життям, Знеможений, змагай. Минуле вабить вороттям I врочить i нехай. А ти, сомнамбуло, змагай, У напiвснi живи, Де жовтi сходяться леви У присмерковий гай. У воду зазирнуть ставка Й свiчадо ночi п’ють, ]м шерсть полискує шорстка, Мов пелехата лють. А голоси протобажань Лиш горло перетнуть, Покрають серце без ножа I мовчки одiйдуть, Лишивши, […]...
3. Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
4. Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
5. Василь Стус – Б’ється серце, як пташа німе Б’ється серце, як пташа німе, Буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, А не діжде – буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, Будуть ще й дощі періщити, Посмурніють вірні вороги, А зрадливі друзі – тішитись, Що одної голови нема І не буде вже повіки-вік, Лиш затужить по тобі зима, По бідасі чоловікові. Скоро смерть мене в […]...
6. Василь Стус – Вже цілий тиждень обживаю хату Вже цілий тиждень обживаю хату. Здається, і навикнути б пора. Стілець і ліжко, вільних три квадрати, Що сповнені цілющого добра Небес просвітлих. Сонця синє груддя Аж ломиться у затісне вікно. Оце тобі про славу і огуддя. Оце воно, життя. Оце воно....
7. Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть Вік би не бачити й не чуть Про тебе, скрипко чорна, А вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, Неначе кров із горла, І пахнуть рутою, котра Уже напівзабута, І пахнуть м’ятою. добра Сам Бог мені прелютий Був зичив, даючи цей хист Проклятий – віршувати На власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася […]...
8. Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
9. Василь Стус – То як тобі пенати? То як тобі пенати? Тягнись, як шарий віл. Десь шамотить Хрещатик І кішлиться Поділ. Подзенькують трамваї, Автобуси снують, Оденки десь справляють, Пиячать і жують. І п’ють моє здоров’я І многая літа. Край мого узголов’я Мати пресвята Маною сновигає, Ні оком не змигне, Сліпа рука блукає – Відшукує мене. Шепочуть спраглі губи: Синочку, сину мій, За […]...
10. Василь Стус – Над осiннiм озером Цей став повiсплений, осiннiй чорний став, Як антрацит видiнь i кремiнь крику, Виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до нiг. Криваво рветься з нього вороння Майбутнього. Летить крилатолезо На вiття виголiле. Рине впрост На утлу синь, високогорлi сосни I на пропащу голову мою. Охриплi очi збiглися в одне – Повторення оцього чорноставу, Насилу вбгане в […]...
11. Василь Стус – Людям, рокованим на смерть Людям, Рокованим на смерть, Видали рушниці (вволили іхне останне бажання) I вони стали розстрілювати Інших рокованих на смерть, Аби примиритися Із власною загибеллю. 4.1.71....
12. Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
13. Василь Стус – О, скільки слів, неначе поторочі! О, скільки слів, неначе поторочі! І всі повз мене, ніби кулі, б’ють, І всі мою живу минають суть, А тільки строчать, строчать, строчать, строчать. А я іду – крізь ці слова облудні, Незнані досі. Тут передова, Де всі твої бійці – одні слова. І сіють зраду спогади марудні, Що передовіряються перу І забивають дух тобі […]...
14. Василь Стус – З дитячих спогадів Добридень наш – гіркаво-запахущий, Осотом і щирицею пропаx. Куріє порох. Недалечко – шлях. Зобіч од нього – сизі райські кущі. Подертий бриль на голові. В руках – Тупа сапа: цупкий будяк колючий! Вузенька постать на п’яти рядках Тобі за редьку гірше надокучить. А потім глухо загуде гудок Парокотельні – й світ тобі розвидніє, Як озоветься […]...
15. Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
16. Василь Стус – Молочною рікою довго плив Молочною рікою довго плив: Об мене бились білостегні риби, Стояв нестерпний світ, як круча здиблений, А попід кручу зяяв чорний рів. Оце. Оце воно. Оце воно – Лиш ти і я. I здиблений, мов круча, Високий світ. Ану ж, тебе я тручу, Аби з тобою запізнати дно, Де літеплена річка молока Потьмариться до вигусклої спеки, […]...
17. Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
18. Василь Стус – Мені зоря сіяла нині вранці Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать – така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря – то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря – вістунка твого шляху, хреста і долі – ніби вічна мати, вивищена до неба (від землі на відстань справедливості) […]...
19. Чим близький мені поет Василь Стус Чим близький мені поет Василь Стус Творчість Василя Стуса, як і саме життя, схоже на короткий, але яскравий спалах. Своєрідність і сила мистецького таланту, оригінальність і самобутність поета зачаровують, його поезії западають глибоко в душу. У Стуса ліричний герой сам на сам зі своїми болями, переживаннями, печалями й радощами. Поет прагне наблизити людей до ідеалів […]...
20. Василь Стус – Рятуючись од сумнівів Рятуючись од сумнівів, Б’ю телеграму собі самому: Вчасколивесьрадянськийнарод Івсепрогресивнелюдствоготуєть Сягіднозустрітичерговийз’іздкпрс, Бажаю тобі великих успіхів, Щиро заздрю, що ось уже тридцять років Ти живеш у найщасливішій у світі країні. Але й після цього досада не минає. Тоді я примушую себе пригадати, Що міжнародна обстановка Сьогодні складна як ніколи І заспокоююсь....
21. Василь Стус – Будні тут тобі про свято Будні тут тобі про свято, А про свято – будні правлять. Хоч занадто творчу хату Пильні погляди буравлять, Хоч твоє зголіле серце Тут обмацують руками – Не зважай на те, не сердься: Те одвічне, що над нами, Стріли повиймає з рани І губами обцілує – Адже хвиля пожадана Убиваючи рятує....
22. Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
23. Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
24. Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
25. Василь Стус – дума Сковороди Блакитний світ – як блекота, Блакитний світ – звечірнів. З тобою ж – тільки той і та, І тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми – Вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, Сами себе кують. А все те – хто ти, що ти сам, А все те – […]...
26. Василь Стус – Господи, гніву пречистого Господи, гніву пречистого Благаю – не май за зле. Де не стоятиму – вистою. Спасибі за те, що мале Людське життя, хоч надією Довжу його в віки. Вірою тугу розвіюю, Щоб був я завжди такий, Яким мене мати родила І благословила в світи. І добре, що не зуміла Мене од біди вберегти....
27. Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
28. Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся В передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, Ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям, Як син, тобі […]...
29. Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
30. Василь Стус – Мов жертва щиростi – життя Мов жертва щиростi – життя, Мов молодечих крил Пружнавий трiск, як небуттям Укрився суходiл. Ти ще на кiнчику пера Возносишся увись. А вже пора? давно пора. Спадаючи, молись. Як жертва щиростi, як кат Оговтаних бажань, Переминай за гранню грань, Чекаючи розплат – За те, що марнував свiй вiк, Надмiру неба праг, Що був людинi чоловiк, […]...
31. Василь Стус – Море – чорна грудка печалі Море – Чорна грудка печалі, Душа Мефістофеля Наодинці. Терпне рояль Під пальчиками дівочими, І в воду Падає з кручі земля. Шерхлі трави Вологі пасажі ловлять, І стогін стихії Туманом важким облягло. * Гусне вечір сурою корана, І в яру струмка гортанний звук. Стільки правди в горлі, стільки мук – Не переповісти і до рання. * […]...
32. Василь Стус – утілення моральних переваг вільнодумної людини Ярій, душе, Ярій, а не ридай! У білій стужі сонце України, А ти шукай червону тінь калини На чорних, водах – тінь її шукай. В. Стус Поетична творчість завжди навіває спогади. Спогади минулого, марення майбутнього, осмислення сучасного. Лише поети назавжди зберігають дійсність, залишаючи минуле, пророкуючи майбутнє. Сум, жах, страждання за рідну Батьківщину, але невмируща віра […]...
33. Василь Стус – Порiдшала земна тужава твердь Порiдшала земна тужава твердь, Мiський мурашник поточив планету. Мiлiцьйонери, фiзики, поети Вигадливо майструють власну смерть. Протрухлий український материк Росте, як гриб. Вже навiть немовлятко Й те обiцяє стати нашим катом I порубати вiковий порiг, Дiдiвським вимшiлий патрiотизмом, Де зрiдка тiльки човгання чобiт Нагадуе: iще iснує свiт, Справiку заборонений, як схизма. Ця твердь земна трухлявiє щодня, […]...
34. Василь Стус – даруйте радощі мої Даруйте радощі мої І клопоти мої – Нещастя й радощі мої – Весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, Просвітле – аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, Блажен, хто зна – любить. О, кара земле, окрай гри, Бери мене, бери, Спасибі, що вгорі кипить Сонце – угорі! Спасибі, що росте трава І що душа жива, […]...
35. Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
36. Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней. В полі, синьому, як льон. Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, А в цьому полі, синьому, як льон, У цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І […]...
37. За літописом Самовидця – Стус Василь Украдене сонце зизить схарапудженим оком, Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Стенаються в герці скажені сини України, Той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни Вже мати не встане – розкинула руки […]...
38. Василь Стус – Я блукав містом своєї юності Я блукав містом своєї юності, Марно відшукуючи в нових кварталах Вчорашні споруди, сквери, стежки, Знайому ліпку на фронтонах будинків – Географія втрачена. Місто покращало й виросло, З’явились нові бульвари, готелі, вулиці, Пам’ятники, стадіони, дерева, Тільки жодного знайомого обличчя в натовпі, Жодного обличчя, Котре б нагадало тобі Згублену молодість. Сподівався зустріти бодай себе Отут, де струменіє […]...
39. Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
40. Василь Стус – У тридцять лiт ти тiльки народився У тридцять лiт ти тiльки народився, Аби збагнути: мертвий ти єси У мертвiм свiтi. I нема нiкого Окруж. Ти тiльки сам. I – мрець єси. Хiба що так: недозволенний простiр Живого духу кличе самосмерть Подобою життя. Це – на початку. А далi вже – й убiйництвом. Проте Природа розправляється простiше. Бо плоть твоя сплюндрована до […]...