Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища

Сидимо біля погаслого вогнища,
Перетрушуємо в долонях попіл,
Розтираємо витухлі геть вуглини:
А що як зажевріє раптом жар?
Тут темно і темно там і ще далі темно,
Але жар ніби жевріє.
Ось він! задумано каже друг,
Очі його туманіють страхом.
Бачу, відказую скорбно другові,
Придивляючись до нічних світлячків.
Сидимо біля погаслого вогнища –
Століття, друге, третє,
Жар не стухає, не гасне.
Такщо друг, коли невіра його нестерпна,
Називає купину вічним вогнем
І просить сірника,
Щоб запалити цигарку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(2 votes, average: 3,00 out of 5)



Чим вас приваблює леся українка.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.