Василь Стус – Сто років як сконала Січ

Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
Пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
Із шаровар, з курної хати
Раби зростають до синів
Своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
Земля, рабована віками,
І не скарать тебе душителям
Сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
Ти ще роздерта на шматки,
Та вже, крута і непокірна,
Ти випросталася для волі,

Ти гнівом виросла. Тепер
Не матимеш од нього спокою,
Йому ж рости й рости, допоки
Не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над дніпром.

VI.1963

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Сто років як сконала Січ