Василь Стус – Світанок у лісі

Щось бризнуло попереду,
Наринуло і вдарило
У груди подорожнього.
Заледве голубим струмком
Бринів поранок між дерев,
А зараз повінь зринула
І ліс заворожила.
І солов’ї, по горло в ніч
Загорнені, почувши шум
Світання, захлинаються,
Аж згіркло в горлі.
Бреде в ранковій синяві
Світанний гомін. дерева
Стоять, мов коні, що прядуть
Сполохано ушима.
Їх вітер скоро осідла,
І довгі поводи напне,
І пустить чвалом. Зустрічать
До себе сонце в гості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз роману дім на горі.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Світанок у лісі