Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть

Вік би не бачити й не чуть
Про тебе, скрипко чорна,
А вірші йдуть, і йдуть, і йдуть,
Неначе кров із горла,
І пахнуть рутою, котра
Уже напівзабута,
І пахнуть м’ятою. добра
Сам Бог мені прелютий
Був зичив, даючи цей хист
Проклятий – віршувати
На власну голову. А зміст?
А змісту не добрати.
Коли топилася душа
В грайливім струмуванні,
Ти необачно полишав
Всі приписи посланій,
Де стільки ком, рисок, крапок –
Сам чорт там шию зверне.
Сердечний наживеш порок
Чи совісті каверни.
Добром об’яснена душа
Велить вогнем палати.
Ти лиш за хистом полишав
Право – обирати
Собі дорогу. Бо не він,
А ти – був раб. Не блазнем,
А рудокопом. домовин
Таланту вічним в’язнем.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему прекрасне в моєму житті.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть