Василь Стус – Я знав майже напевно

Я знав майже напевно,
Що вiн обiкрав моїх друзiв,
Зробив нещасною мою матiр,
А дружину призвiв до сухот.
I сповнений рiшучостi,
Я подався до нього на розплату.
– де ти, мiй кате?
Гукнув я на весь знелюднiлий зал,
В якому кат проживає.
У вiдповiдь чотири реви,
Одбитi од стiн,
Вдарилися об стелю
I, мертвi, впали до моїх нiг.
– де ти, мiй кате?
Гукав я удруге i втретє,
Чотири реви воскресали iз мертвих,
Пiдводились догори i падали об землю.
Невже вiн здох? вирiшив я зрадiло.
Але повертаючись додому,
Побачив, що бiля моїх дверей
Зупинилися двi ноги, двi руки й тулуб
(голови не було).
– Ти що тут робиш i я застукав його зненацька,
I з переляку двi руки, двi ноги й тулуб
Збiглися в тiло без голови.
Вхопивши тiло без голови,
Я гукнув у порожню рурку шиї:
– Скажи менi, де мiй кат.
– Не бий мене, попросила рурка,
Йди до того будинку, де був,
У першiй кiмнатi сидiтимуть люди без голови,
В другiй – ще й без нiг,
У третiй – ще й без рук,
У четвертiй побачиш самi тулуби,
А в п’ятiй нiчого не побачиш –
Там i є твiй кат.
Але повторюй i повторюй до безкiнця
Все, що хочеш йому сказати.
Тiльки не вiр своїм очам:
Вiн там, де його немає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Бути шляхтичем непросто.
Ви зараз читаєте: Василь Стус – Я знав майже напевно