Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Версифікаторство
Версифікаторство
Версифікаторство (лат. versus – вірш та facio – роблю) – іронічна назва імітаційного віршування, що не має нічого спільного з поезією, а лише засвідчує рівень освоєння автором версифікаційної майстерності, вміння наслідувати певні віршові зразки, ілюструвати відповідну ідею. В. стосується не тільки, наприклад, альбомної лірики чи римування з нагоди різних святкових подій, а й штучно створюваних течій (так званої “пролетарської поезії”), напрямів (соціалістичний реалізм), які спиралися не на іманентні, а здебільшого на позалітературні, позаестетичні художні основи. Це підтверджує віршована спадщина багатьох “плужан”, “гартівців” та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Графоманія Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в українській поезії, коли робсількор ототожнювався з письменником, чи “призов ударників у літературу” на межі 20-30-х, покликаних створювати “пролетарський реалізм”, позбавлений […]...
- Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
- Соцреалізм в українській літературі Соцреалізм (соціалістичний реалізм) – псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті – набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні й позаестетичні принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня заангажованість. Поняття прекрасного могло застосовуватися тільки для прославлення радянського […]...
- Індивідуальний стиль Індивідуальний стиль – іманентний (властивий його внутрішній природі) прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документалізація своєрідності світосприйняття певного автора, його нахилу до ірраціонального чи раціонального мислення, до міметичних принципів (принципів уподібнення) чи розкутого образотворення, його естетичного смаку, що в сукупності формують неповторне духовне явище. Так, I. e. П. Тичини з яскравими рисами […]...
- Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом – рухом у […]...
- Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
- Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Літературний напрям (як зазначено у словнику) – це творча єдність групи письменників певного історичного періоду, їх об’єднує світогляд, ідеї та художня манера. Митці одного напрямку розв’язують спільні завдання, розробляють спільні теми в літературі. Поруч з терміном “літературний напрям” часто використовують синонім “літературна течія”, хоча […]...
- Кантата Кантата (італ. cantata від лат. canto – співаю) – великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору та оркестру; віршовано-музичний твір, що виконується переважно з урочистої нагоди. Власне, цим поняттям в античній поезії називали ліричний вірш, близький до оди. В ньому широко використовувалися міфологічні сюжети, алегорії, стилістичні фігури задля звеличення героїв та прославлення видатних подій. Згодом К., […]...
- Дія Дія – акт драматичного твору (див.: Акт), перебіг подій у художньому творі, через які розкривається конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Представники різних стилів по-різному ставляться до д., особливо її абсолютизують класицисти, які, спираючись на своє тлумачення аристотелівської вимоги єдності д. у творі, тобто внутрішньої взаємозумовленості та взаємозв’язку зображуваних […]...
- Реалізм Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – один із ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Починаючи з 30-х, набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основоположною для Р. стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
- Феміністична критика Феміністична критика (лат. femina – жінка) – одна з течій постструктуралізму, що виявляється в різних інтердисциплінарних варіантах – передовсім французькому (Сімона де Бовуар, Юлія Крістева, Люсі Ірігерей, Гелен Сікту), зосередженому на обгрунтуванні концепції “інакості жінки”, жіночого письма, бісексуальності та на критиці “фалоцентризму”, й англо-американському (Кейт Міллет, Елейн Шовалтер та ін.), перейнятому ідеями деконструктивізму. Ф. к. […]...
- Канти Канти (лат. cantus – спів, пісня) – різновид старовинної хорової пісні величального змісту, близької за мелодією до псалмів, за мотивами – до оди. Виконувалися без музичного супроводу у святкові дні та з нагоди урочистих подій. Поширювались в Україні у XVI-XVIII ст. латинською та книжною українською мовою, мали як релігійний, так і світський зміст. Розповсюджувачами К. […]...
- Магічний реалізм Магічний реалізм – реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого. Притаманний передовсім латиноамериканській літературі (“Екуе-Ямба-о!” А. Кампентьєра, “Жубіаба”, “Мертве море” Ж. Амаду, “Маїсові люди” М.- А. Астуріаса, “Сто років самотності” Г. Гарсіа Маркеса та ін.). Має велику традицію європейського та світового письменства (Ф. Рабле, Е.-Т.-А. Гофман, […]...
- Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А. – неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, […]...
- Будителі Будителі (чеськ. buditel – той, хто пробуджує) – діячі чеського та словацького національно-визвольного руху кінця XVIII – початку XIX ст. (Й. добровський, Ю. Палацький, П. Шафарик, В. Ганка, Я. Коллар та ін.), засновники ряду культурних та наукових товариств (“Чеський музей”, “Матиця чеська” та ін.). Мали свою періодику, поетизували героїчне минуле задля пробудження національної свідомості (“Краледвірський […]...
- Літературне хуторянство Літературне хуторянство – примітивне, провінційне розуміння завдань та специфіки літератури, відсторонення її від магістральних ліній світового письменства, втілення хворобливої меншовартості українства. для нього властиве зловживання літературними штампами, версифікаторство, епігонство, протистояння оновлювальним віянням у мистецтві. Небезпідставно Леся Українка назвала такі безпереспективні тенденції “дикою бурсаччиною”. Л. х. заперечували власною творчою практикою представники “Молодої музи” та “Української хати”, […]...
- Реалізм – визначення Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини […]...
- Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
- Єдність змісту і ферми в художній літературі Єдність змісту і ферми в художній літературі – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність Є. з. і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета. В історії естетичної думки залишилося чимало праць […]...
- Світогляд і творчість Світогляд і творчість – традиційна для вітчизняного літературознавства постановка проблеми про визначальний вплив світогляду на ідейну спрямованість художніх творів і сутність літературно-мистецьких напрямів. Соціологізоване літературознавство 30-х XX ст. доводило, що письменник може успішно творити тільки завдяки “прогресивному”, “революційному” світоглядові або всупереч “реакційному”, “ретроградному”. Згодом, у 50-70-х, йшлося про суперечності між політичними та естетичними поглядами у […]...
- Епіталама Епіталама (грецьк. epithaldmios – шлюбний, весільний ) – у давньогрецькій ліриці – пісня на честь молодого подружжя, яку виконували після шлюбних урочистостей. У пізніші часи – будь-який твір панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження. Е. зустрічається в Сапфо, Теокріта, згодом – в Е. Спенсера, Я. Кохановського, І. Северяніна та ін. В українській поезії до Е. […]...
- Демократія і література Демократія і література – багатоаспектна проблема, з якою історик літератури і літературної критики зустрічається в таких терміносполученнях: письменник-демократ, демократична література, революційно-демократична література, демократизація літературного життя тощо. демократія як народовладдя характеризує політичний режим, від якого залежить функціонування літератури в суспільстві (умови освіти і розвитку таланту, можливість співіснування різних літературних напрямів, течій, стилів; ставлення до художніх експериментів; […]...
- Формалізм Формалізм (лат. Forma – вигляд, постава, форма) – один із напрямів авангардизму в мистецтві початку XX ст., збірне поняття для характеристики дадаїзму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстракціонізму та ін. течій, що об’єднували митців, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору. Мав прихильників у більшості країн Європи і Америки в усіх видах мистецтва, заразом і в художній […]...
- Розповідь Розповідь – зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи, на відміну від оповіді – викладу від першої особи. У порівнянні з оповіддю Р. більш нейтральна, в епічному творі зумовлює послідовність подій у часі, є основною формою сюжетотворення. Р. про події, з яких складається сюжет, є минулим у стосунку до розповідача. […]...
- Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
- “НЕОКЛАСИКИ” – Літературне угруповання “НЕОКЛАСИКИ” На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була доволі вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві, що з’явилась значно пізніше занепаду […]...
- Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст Літературна дійсність в Україні 20-х рр. XX ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. […]...
- Гра в літературній творчості Гра в літературній творчості – один з аспектів ширшої проблеми “Роль гри в суспільстві і в культурі”. Багато істориків культури, теоретиків мистецтва обгрунтовують думку про те, що людська культура постала і розвивається в грі і виявляється в розмаїтих ігрових формах. Зокрема, нідерландський вчений Й. Гайзінга (1872-1945) доводив, що культура в цілому має характер гри. У […]...
- Абревіатура Абревіатура (італ. abbreviatura від лат. abbrevio – скорочую) – скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному та писемному мовленні (мо’- замість може, і т. п. – і таке подібне тощо). Абревіатура вказує і на слово, складене з перших літер чи словосполучень, що витворюють певну назву: ВАПЛІТЕ – Вільна академія пролетарської літератури, Аспис – Асоціація письменників, […]...
- Дидактична література Дидактична література (грецьк. didacticos – повчальний) – повчальні твори, яким надається художня форма для легшого сприйняття і засвоєння філософських, релігійних, морально-етичних та інших наукових знань, ідей. до д. л. належать твори різних усталених жанрів: проповіді, житія, притчі, апологи, афоризми, байки, мораліте, міраклі, шкільна драма тощо. Природа і суспільна необхідність д. л. виходять з передумови, що […]...
- Естетизм Естетизм – збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, “неокласики”, символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін “Е.” вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх […]...
- ВАПЛІТЕ – Літературне угруповання ВАПЛІТЕ (ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ) З літературною дискусією 1925-1928 рр. пов’язані виникнення, існування і доля визначної літературної організації 20-х рр. – ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури), яка згодом перетворилась на “Пролітфронт”. Створена за ініціативи Миколи Хвильового (Фітільова) як альтернатива масовим і надто підпорядкованим офіціозу організаціям, як лабораторія професійного удосконалення. Втілюючи на практиці висунені Хвильовим гасла […]...
- Теорія наслідування, або Мімезис Теорія наслідування, або Мімезис (грецьк. mimesis – наслідування) – естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у “Поетиці” писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею […]...
- Вульгарний соціологізм у літературознавстві Вульгарний соціологізм у літературознавстві – один із напрямів соціологізму в літературі (1910-30), представники якого виходили з марксистського положення про соціальну, класову зумовленість ідеології, спрощено розуміли історико-літературний процес, заперечували спадщину класичної культури. В. с. ставив перед собою мету розвінчувати письменників минулого як нібито служителів панівних класів. На початку XX ст. В. Келтуяла, а згодом В. Переверзев, […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Празький лінгвістичний гурток Празький лінгвістичний гурток – осередок діяльності одного з основних напрямів структурної лінгвістики, створений 1926. до нього входили чеські (В. Матезіус, Я. Мукаржовський, В. Гавранек та ін.) і російські (Н. Трубецькой, Р. Якобсон) учені-мовозцавці. Основна ідея – уявлення про мову як функціональну систему, про автономність поетичної мови. П. л. г. подав оригінальне розв’язання проблеми синхронії – […]...
- Домінанта Домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – у мовознавстві – стрижневе слово синонімічного ряду, найбільш загальне за лексичним значенням, навколо якого групуються інші слова-синоніми. В літературознавстві д. вживається для виділення в системі жанрів, стильових течій певного напряму і періоду провідного жанру, стилю, до яких вдається багато митців, а також характеризує ту особливість індивідуального стилю, яка […]...
Конфлікт в романі анна та її чоловік.