Вічно жива – Білоус дмитро
А мова не корилася царю –
Ані царю, ані його сатрапам,
З орлом двоглавим1 стаючи на прю2 ,
Що брав її у пазуристі лапи.
Несла устами відданих синів
Мужицьку правду, ту, що є колюча,
Сміялася з ненависних панів,
Що їхня правда на всі боки гнуча.
Плюндрованій, не надавали прав,
Немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав –
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Заборонити дереву рости,
Ширяти вольній птиці у блакиті,
Живій ріці між берегів плисти,
Ходити сонцю по своїй орбіті?
Заборонить
Гінке стебло, щоб не зросло колосся,
Поетові – писать і малювать,
Щоб приректи народ на безголосся?
О як хотіла, прагла воля зла,
Щоб ти була лиш суржик, мішанина:
Щоб вічно недорікою була
На втіху скалозуба-міщанина!
Хай давню жуйку міщанин жує3 ,-
Воскресли, піднеслися духом люди.
Бо в на світі совість, правда є,
І рідна мова є і вічно буде!
1 двоголовий орел – символ царської Росії.
2 На прю – на боротьбу.
3 Тут мається на увазі облудне твердження прислужників царизму про те, що українська є не самостійною мовою, а діалектом російської.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Білоус – Вічно жива ВІЧНО ЖИВА А мова не корилася царю – ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим стаючи на прю, що брав її у пазуристі лапи. Несла устами відданих синів мужицьку правду, ту, що є колюча, сміялася з ненависних панів, що їхня правда на всі боки гнуча. Плюндрованій, не надавали прав, немов на звіра, об’являли лови. […]...
- Віра в неминуче відродження рідного слова в поезії “Вічно жива” (2 варіант) Коли я читаю вірш Д. Білоуса “Вічно жива”, разом з автором відчуваю обурення за рідну мову. Її забороняли, над нею насміхалися, називали “мужицькою” за епохи царизму. Але мова “не корилася”, вона несла “мужицьку правду”, була “колюча”, “сміялася з ненависних панів”. Чому намагалися знищити нашу мову? Бо мова є “душею народу, його культурою,… в мові здійснюється […]...
- Віра в неминуче відродження рідного слова в поезії “Вічно жива” (1 варіант) Із надзвичайною любов’ю автор вірша наголошує на відродженні української мови. Українська мова – це мова моїх пращурів, її коріння поринає у сиву давнину. Українська нація має свої звичаї, обряди, має свої естетичні ідеали. Мова такої нації не може зникнути безслідно. Неможливо її й знищити, як це хотіла зробити царська Росія. Саме про невмирущість цієї мови […]...
- Твір на тему: Ні, я жива! Я буду вічно жити! Однією з найкрасивіших мов у світі є українська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, та річ не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через віки крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі та багатогранності. Протягом […]...
- Ні! Я жива, я вічно буду жити… (Леся Українка) Ні! Я жива, я вічно буду жити… (Леся Українка) Доля справжнього поета нелегка і терниста. Улюблені Лесини співці мали чарівні голоси, але їхнє особисте життя – то драми. Шіллер, Байрон, Шевченко, Міцкевич, Лєрмонтов… Жоден режисер не поставить такої драми, якою було їхнє життя. Звідки ж вона, слабка, хвора, обділена долею жінка, черпала свої сили? Як […]...
- Дмитро Білоус – Земля, Євшанна, Тополина ЗЕМЛЯ, ЄВШАННА, ТОПОЛИНА Нема на світі України, Немає другого Дніпра. Т. Шевченко Земля свшанна, тополина, той неповторний рідний край, що з ним зв’язала пуповина, – дитячих літ ясних розмай. На цій землі нас охрестили, у купелі хрестом святим животворящим захистили, щоб не влягали духам злим. Свята земля, ти вічно з нами, ти рідна дочкам і […]...
- Хліб і слово – Білоус дмитро У стінах храмів і колиб Сіяв нам святково, Як сонце, випечений хліб І виплекане слово. І люблять люди з давнини, Як сонце незагасне1 , І свій духмяний хліб ясний, І рідне слово красне. Бо як запахне людям хліб, Їм тихо дзвонить колос, І золотом сіяє сніп Під жайворона голос. І, мабуть, тому кожну мить Бешкетнику-харцизі2 […]...
- Білоус дмитро – Пташині голоси (Збірка) 1961 рік, видавництво “Веселка” ДРУГОВІ ПЕРНАТИХ Любий друже мій, юннате, Уявляєш, скільки птах Може нищить, поїдати Гризунів, черви, комах? Таж птахи із нами в спілці – Поля й лісу сторожі: Сови, дятли, серпокрильці, Щиглі, одуди, чижі… Тож як стрінеш непутящих, Що біжать поза двором Видирати гнізда в хащах,- Ти одразу присором! Між дорослих і малечі […]...
- Білоус дмитро – Про чотириногих, рогатих і безрогих (Збірка) 1959 рік, видавництво “дитвидав” ЗАЄЦЬ А я зайчик-побігайчик, З’їв би хлібця я окрайчик, Та немає на біду,- Їм капусту, лободу. Ворог з’явиться – куниця, Вовк чи рись, а чи лисиця, Так заплутаю сліди, Що попробуй – віднайди! БІЛКИ ТА КУНИЦЯ Ну й розбійниця куниця! Захотіла поживиться: Зголоднілася в кублі, У сосновому дуплі. Із зеленої галузки […]...
- Білоус дмитро – Біографія Життєвий шлях дмитра Григоровича Білоуса розпочався 24 квітня 1920 року в селі Курмани на Сумщині в багатодітній селянській родині. Крім дмитра, у сім’ї були Наталка, Василь, Олекса, Катря, Павло, Маруся, Сашко, Христина, Надія, Микола. “Трудове виховання – на вигоні пастухування”, “Справлялися добре з харчами, – не їли лиш хвостиків з груш”, “Ходив я в сестринських […]...
- Дмитро Білоус – Біографія Дмитро Григорович Білоус (24 квітня 1920, село Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області – 13 жовтня 2004, Київ) – український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський діяч. У СОНЯЧНІЙ НЕВОЛІ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ Даруйте, читачу, за пафос. Але він тут виправданий і неминучий. Бо йдеться про самовідданого служителя Слова Дмитра Григоровича Білоуса. Попри культівсько-застійне глухоліття, […]...
- Дмитро Білоус – Ти – філолог ТИ – ФІЛОЛОГ Чи знаєш ти, що ти – філолог, дитя кмітливе і шпарке? Сюди до рими слово полог. Ану скажи, що це таке? А в тебе вже очиці грають, ти кажеш: – Полог – те, що ним завішують чи покривають (шовковим, плисовим, лляним). То, певно, ти таки філолог, дитя цікаве і шпарке. Сюди до […]...
- Дмитро Білоус – Хліб і слово ХЛІБ І СЛОВО У стінах храмів і колиб сіяв нам святково, як сонце, випечений хліб і виплекане слово. І люблять люди з давнини, як сонце незагасне, і свій духмяний хліб ясний, і рідне слово красне. Бо як запахне людям хліб, їм тихо дзвонить колос, і золотом сіяє сніп під жайворона голос. І, мабуть, тому кожну […]...
- Дмитро Білоус – До рідних джерел ДО РІДНИХ ДЖЕРЕЛ Юнацькі марення захмарні. Польоти… Зоряні путі… Й наївні вчинки незугарні – все тут уперше у житті. І перших пристрастей буяння, і перший біль, і перший плач, і перше ревне покаяння, як мовив другові: пробач… Життя невпинна колісниця й мандрівка в ті юнацькі дні, що можуть тільки вам присниться, як снилися не раз […]...
- Дмитро Павличко – Чечня Знов Москва розпинає народ, Що повстав за державу свою, Знов закутих в залізо заброд Зустрічає чеченець в бою. Двоголовий орел в два дзьоби П’є чеченську палаючу кров! Ну, а ми мовчимо, як раби, Що збоялись вчорашніх заков. Це фальшивої волі мораль, Честь лукава, сповита в брехню, Та прийде знахабнілий москаль І до нас, як зруйнує […]...
- Вірш – Там можна вічно жити У вись взлетіти б, Розправивши широко крила. Там можна вічно жити, Була б лише пташина сила. Так легко, стримано та ніжно Відчути б на собі той дотик вітру, Який звабливо пестить моє тіло, Не знаючи, що хоче він: війни жорстокої чи просто миру. Прозорістю б легкою закрити очі. Що варто ще зробити? Можливо знов віддатись […]...
- Ти говориш що кохатимеш вічно Ти говориш що кохатимеш вічно, Ти говориш що забрав мою душу, Ти говориш що вона відлітає, І ти вже знаєш що я не кохаю, Твій погляд стає жорстоким, Твоє серце бється скоріш, Відчуваю що хочеш сказати мені якусь підлість, І звучать з вуст ці слова: “Ти кохаєш його і я знаю, за це тебе довіку […]...
- Іван Андрусяк – так буває вічно і ніколи Так буває вічно і ніколи Сонний дим на землю опада Золотих хмарин ламкі околи Сонця кров солом’яно-руда Так перетинаються і терпнуть Ніби виливаються з юрби Голосів подаленілі верби Поцілунків темні голуби Так живуть як до життя прирослі Дні і ночі солоду і крил І роса для них пелюстки носить І осанну лебедить ковил І ніхто […]...
- Дмитро Павличко – “Я пригорнувсь до тебе… “ Я пригорнувсь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чернозему І туманами глею. Я пригорнусь до тебе Піснею і яворами, Золотими крильми пшениці, Тінявими ярами. Я пригорнусь до тебе Подихом лісу і полем, Рокотанням козацького маршу, Тарасовим ореолом. Я пригорнусь до тебе Срібними […]...
- Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
- Жива легенда – Малишко Андрій ПІСНЯ ПЕРША Ходили ми світами немалими, Гвинтівки ремінь терся на плечі, В твоєму серці лінами ясними Доріг і вод дзвенять важкі ключі. За бронзовим гарячим небокраєм Нові світанки руки підвели, В них досить є і слави, і хвали, А сліз і крові їм не треба, знаєм, – Лиш неба цвіт і посміх немовляти, І хліб, […]...
- Герасим’юк Василь – Жива ватра Дерево тремо об дерево, Доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, Тому бережемо її. Ми знову виведем наші отари на наші гори І за древнім полонинським звичаєм Проженемо крізь неї – Щоби ніяка пошесть не напала, Щоби жоден хижак не внадився, Щоби громи із блискавками не розігнали, Щоби підступний гад вим’я не виссав, Щоби […]...
- Іван Франко – Чим пісня жива? Кожда пісня моя – Віку мого день, Протерпів її я, Не зложив лишень. Кожда стрічка її – Мізку мого часть, Думи – нерви мої, Звуки – серця страсть. Що вам душу стрясе – То мій власний жаль, Що горить в ній – то се Моїх сліз хрусталь. Бо нап’ятий мій дух, Наче струна-прім: Кождий вдар, […]...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Нові грані вічно старого міфу про Прометея Нехай підніме руку той, хто не знає міф про Прометея. Ті, хто знають – вільні, ті, хто не чув – залишайтесь і послухайте. Отже, тепер, отримавши повну тишу й самотність, можна вільно віддатись потоку думок у руслі античності та стародавніх переказів, іноді відволікаючись на софістику й демагогію. Прометей, великий титан, син Япета, хитромудрий, Той-Хто – […]...
- Людмила Васильєва – О як же дійти мені згоди між вами? О як же дійти мені згоди між вами? Російська – то мова і тата, і мами, Але українська – то мова бабусі, Відлуння пісень, що забути боюсь я, То рідна земля, що мене колисала, І сон мій ранковий, в якім я літала! І як же мені дійти згоди між вами: Дві мови? Але ж не […]...
- Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
- Дмитро Загул – “Гнуться високі тополі… “ Гнуться високі тополі З вітром буйним до землі; Гнуться народи в неволі, Вічно блукають у млі. Не нарікають на долю Ані на себе самих; Ждуть на обіцяну волю, Може, натрапить до них. Ждуть… а століття минають, Гаснуть довжезні віки, Та воленьки їм не вертають Ліниві, погані роки… Ждуть, чи колись не загляне Сонечко волі й […]...
- Людкевич (Білоус) Марія – Біографія Людкевич (Білоус) Марія Йосипівна народилася 7 січня 1948 р. в с. Нижня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області. Закінчила факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. Працювала вчителем, журналістом, керівником обласної літстудії. Нині – редактор газети “Галицьке юнацтво”. Автор збірок “Теплі гнізда”, “Червнева повінь”, “Продовження літа”, “На Білій горі”, “Старий годинникар”, “Благослови, Маріє”, “Коротке літо […]...
- Дмитро Загул – “Не ходи, моя квітко, в садочок… “ Не ходи, моя квітко, в садочок, Де пахучі троянди цвітуть! Не зривай там весняних квіточок І троянд не пришпилюй на грудь, Бо на грудях вони помарніють, Без промінців, тепла і роси… І дрібні пелюстки почорніють, І не стане святої краси. Не ходи, моя мила, в садочок Під листочки розквітлих вишень! Я сплету тобі, квітко, віночок […]...
- Дмитро Загул – І. “Порозпліталися гірлянди… “ Порозпліталися гірлянди Білих лілій і білих бігоній, – Буйно розвились червоні троянди, Засміявся мак червоний. Вихром півночі війну Піду всесвітом цілим – Я об’являю війну Білим лілеям, бігоніям білим! Янголом помсти понад степами Порозсипаю квіти червоні… Годі нам бути вічно рабами! Кулаками долоні! Треба пірвати ті вінки З біли лілій і білих бігоній. Хай розливаються […]...
- Дмитро Павличко – “Не раз мені здається… “ Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою, – Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя перша любове. Навіть моє дитинство погасне в пам’яті, Навіть […]...
- Жива пам’ять про Котляревського Широкі шляхи полтавські… Грунтові сільські дороги мають особливу принаду, особливо коли тягнуться через невеличкі гаї, поля, видолинки. Тільки побачивши їх, можна зрозуміти, чому їх інколи порівнюють зі стрічками, бо вони справді нагадують сіренькі стрічки, що пролягли аж до небокраю. Вони, як вічний поклик до вирію, кличуть мандрівників у незвідані краї. Тими шляхами мандрував колись і […]...
- Дмитро Загул – Над морем Похмурий, гордий кобзарю, Море понурих дум! Шумом летить попід хмару Рокіт розгойданих струн. Ні, то не Чорне море, Не біла пінява хвиль! То струн голубих перебори, Дум стародавній стиль. Вічно поважні гори, Весела зелень верхів – Заслухані в синє море, Як кобзарський спів. Стоять кипариси горді І мрійно дивляться вниз, Де буряні, довгі акорди Громом […]...
- Дмитро Павличко – “На трибуні ти говорила… “ На трибуні ти говорила Схвильовано, але якось інакше, Якось краще ти хвилювалась Перед очима народу. Я відкрив тебе знов сьогодні, Як зорю, яку пам’ятаю з дитинства. Ти говорила правду. Ти завжди Була відвертою й чесною, але Перед очима народу Правда твоя стала ще кращою. Ти сама стала ще кращою Від слова правдивого, що розлилося Хвилею […]...
- Дмитро Загул – дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто твій творець, о пісне? Не […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, як листя весняне… “ Ти пахнеш, як листя весняне, Як дитинство моє полотняне, Як тепла малинова стежка, Як мамина срібна сережка. Ти пахнеш, як пломінь живиці, Як біленький дзвінок медуниці, Як вулик, де сховане сонце, Як маминих мрій волоконце. Ти пахнеш, як виспане море, Як жіноче невидиме горе, Як пилок на пшеничній ниві, Як мамині руки сяйливі. Ти пахнеш, […]...
- Дмитро Павличко – “А що в Москві? Панують знову білі… “ II А що в Москві? Панують знову білі, Об’єднані з червоними тайком, Бо їх державницькі, найвищі цілі Утверджував насправді лиш обком; Найкращий імператор джугашвілі Умивсь од крові й знову став божком, І Солженіцин плаче за тюрмою, Де він сидів, обгризений вошвою. “Ти розвалив найкращу на землі Імперію”, – говорять Горбачову. “Знак сатанинський на твоїм чолі, […]...
- Поезії “Перший сніг”, “Жива ватра”, “Чоловічий танець Василь Герасим’юк – один із найвідоміших і найоригінальніших сучасних українських поетів із покоління 1980-х, автор поетичних книг “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1989), “Діти трепети” (1992), “Осінні пси Карпат” (1999), “Серпень за старим стилем” (2000), “Була така земля: Вибране” (2003) та інших. У своєму інтерв’ю в квітні 2004 року митець визначив такий критерій довіри […]...
- Василь Герасим’юк – Жива ватра Василь Герасим’юк ЖИВА ВАТРА Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її. Ми знову виведем наші отари на наші гори і за древнім полонинським звичаєм проженемо крізь неї – щоби ніяка пошесть не напала, щоби жоден хижак не внадився, щоби громи із блискавками не розігнали, щоби підступний гад […]...
Народна поетика живлюще джерело інтимної лірики франка.