Віднайдіть “свого Кобзаря”


Таких пекельних нот не чули люде,

Які на серці в тебе звірство брало.

Пантелеймон Куліш.

“До Шевченка”

Хто є Шевченко для сучасного українця? “Шевченко – наше все. Поет. Геній” – почуєте ви від пересічного громадянина. А що він за людина, чим жив, як мучився, карався, зневірявся? Це вже мало кого цікавить. Він – символ України, йому встановлено пам’ятник па майдані, і для більшості обивателів його постать уособлює ВСЮ українську культуру. Але навіть у працях з “шевченкознавства” важко знайти однозначну відповідь на запитання: ким насправді був легендарний поет? Як тільки не називали Шевченка різношерсті науковці: від “українофіла”, “безумного патріота” й “сепаратиста” до “нігіліста” й “соціаліста”, від пророка до богохульника. Його пам’яттю та ім’ям послуговувалися всі, кому забажається, користуючись незмінною формулою “Шевченко – наш”. А ми – читачі, учні, розвісивши вуха, слухали все, що нам наговорять, створюючи у себе в душі надзвичайно далекий і пафосно незрозумілий образ народного месника. Але – досить! У нас є душа, серце і “Кобзар”. Щоб зрозуміти Шевченка, більше нічого й не потрібно. Розгадка так близько… В живих “думах” поета, що стоять тепер перед нами “на папері сумними рядами”. Не лякайтесь, якщо побачите іншого Шевченка, ніж уявляли,

навпаки, це й буде істинно наш правдивий Кобзар.

За численними стереотипами, нав’язливими думками, патріотичним галасом, я прагну перш за все побачити людину, Тараса, таким, яким відчував себе він сам, з усіма переживаннями й сумнівами. Одною з найяскравіших у цьому плані є поезія “Минають дні, минають ночі”, написана поетом у зрілому віці, де він переосмислює своє життя. Боляче усвідомлювати, що ще молодий чоловік, попереду в якого ще багато і радості, і печалі, втрачає смак до життя, знаходиться ніби в певній прострації: “чи я живу, чи доживаю, чи так по світу волочусь, бо вже не плачу й не сміюсь”. Ось вона доля легенди – приреченість на муки й страждання протягом усього життя. Краще за все уявляється мені ця поезія композицією на кобзі: мінорні, заспівні ноти на початку – “гаснуть очі”, “серце спить”, протяжність, що вводить нас у певний транс, а потім – раптовий удар по струнам – “доле, де ти?” риторичний удар з повтором найвищої емоції. Далі йдуть антагоністичні мотиви, перебори струн, бурхлива мелодія, що не може залишити байдужим, бо підносить до рівня підсвідомого, невловимого.

Шевченко – вічний шукач, лірик, тягнеться до безкомпромісного ідеалу, не боячись ставити ультиматум долі. Найстрашніше для поета-борця – байдужість, жалюгідне існування, життєва марнотратність. Усім єством він противиться таким рисам, і насправді живе іншим життям, не жалкуючи сил, не втрачаючи духу.

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Це особистий подвиг митця, і ось я вже відчуваю симпатію, близькість до поета та його думок. Я відкриваю свого Шевченка, скидаючи з нього завісу чужих поглядів, і так до нескінченності, бо творчість українського Кобзаря насправді багатогранна й геніальна в плані того, що кожен може віднайти в ній себе. Вдалих пошуків!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему посієш вчинок-виросте характер.
Ви зараз читаєте: Віднайдіть “свого Кобзаря”