Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі Івана Франка “Мойсей”

Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі Івана Франка “Мойсей”

Коли уярмлений, знесилений український народ стояв над прірвою своєї духовної смерті, йому явився пророк Тарас і відвів від безодні, поставивши насторожі коло “рабів німих” своє безсмертне слово. Народу завжди потрібен був поводир, який вказував би шляхи у світле майбутнє. Услід за Шевченком звелася з високих Карпат могутня постать Івана Франка, позначена печаттю Вищого Духу. Великий Каменяр усвідомлював, що його призначення – в тяжкій праці торувати народу шлях до прогресу і свободи. Самозречено працюючи в усіх галузях духовного життя Галичини, Франко “двигав на собі мало не половину всього творчого труда поневоленої нації”, щоб витягти її з багна провінціалізму. Однак цей титанічний труд не був належно оцінений сучасниками. Мабуть, така гірка доля усіх пророків. Роздумам про взаємини вождя і народу, про історичні шляхи нації Франко присвятив свою поему “Мойсей”.

Поета приваблювала трагічна постать біблійного пророка, який, рятуючи свій народ від рабства, повів його через пустелю до “землі обітованої”. Сорок років блукань втомили людей. Настрої незадоволення, роздратування, гніву все з більшою силою охоплюють їх, і зневіра вкрадається в безсилі душі. Ота омріяна країна щастя здається людям химерою, маревом,

плодом хворої уяви старого, немічного діда, який прирік їх на голод і страждання в цій безлюдній пустелі. І народ починає ремствувати, опиратися Божим намірам, незважаючи на мудрі застереження пророка, і врешті проганяє Мойсея, не зрозумівши його високих прагнень. Люди готові проміняти ідеал свободи на сите, спокійне, безтурботне життя. Даремно пророк звертається до їхнього сумління, нагадуючи про особливу місію народу Ізраїлю у Божому промислі:

Так і вибраний Богом народ

Між народами вбогий,

Де пишнота і честь, там йому

Зависокі пороги.

Читач не сумнівається, що мова йде про український народ, якому теж послані великі випробування в ім’я великої мети. Та чи свідомий він своєї історичної ролі, чи готовий до життєвого подвигу? Ще в пролозі поет висловлює гірке розчарування пасивною покірністю долі, ганебною смиренністю, що перетворила народ на “паралітика”, “тягло”, нікчемного раба:

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Алегоричний зміст біблійного сюжету настільки прозорий, що безпомилково вловлюється у кожному образі. Коли ж ті перерождені, здрібнілі, звироднілі нащадки козацького роду жахнуться свого повільно го вичахання, вирвуться з рабства і помандрують пустелею страждань та духовного очищення до святої країни Свободи? Франко був певен, що український народ, позначений могутнім духовним потенціалом і справжнім Божим даром, заслуговує на кращу долю, проте йому не вистачає рішучості, волі, людської гідності, щоб усвідомити себе великою нацією, здатною створити власну державу. Поет розумів свою місію духовного провідника, бо поклав собі на плечі весь тягар відповідаль ності за долю народу і віддав йому весь жар палкої любові:

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава.

В тобі дух мій, будуще моє.

І краса, і держава.

Але доля пророка трагічна. Надто багато він бачить, надто далеко сягає його думка, надто високо злітає дух. Народу не дотягнутися до нього, не зрозуміти. Тому й приречений він на осміяння, неприйняття, вигнання, на велику самотність. Охоплений сумнівами у правильності обраного шляху, у власних можливостях, він веде постійний діалог із власним сумлінням. Так, у поемі Франка “темний демон пустині” Азазель виступає внутрішнім опонентом пророка, намагається затягнути його в тенета спокуси і зневіри. Лише мить тривала ця клята зневіра, а Божа кара за неї нещадна і сувора. Так і не ступив Мойсей у святу землю, загинувши на шляху до неї. То який же сенс у його подвижництві?

Ця думка завжди була болісною для Франка. Для кого він пише, для чого працює? Чому те слово таке немічне, як надихнути його чудодійною силою, щоб воно повело народ до великої мети? Та все ж у глибині душі поета живе усвідомлення високого сенсу свого діяння. Адже прозрів врешті-решт народ Мойсея і ступив на обетовану землю. Значить, не даремною була жертва духовного поводиря. Так і Франко вірить, що посіяне ним слово проросте в душі народу покликом до боротьби, пробудження національної гідності та послужить поступу до омріяної незалежності, до святої волі:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережишся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий

По своїй хаті і по своїм полі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Галина малик де вчилася.
Ви зараз читаєте: Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі Івана Франка “Мойсей”