Відповідність мови творів О. Гончара вимогам сучасності

(1918-1995)

Народився в с. Суха Кобелянського району Полтавської області. У 1934 р. вступив до Харківського технікуму журналістики, у 1938 р. – до Харківського університету. Працював кореспондентом у газетах, займався науковими дослідженнями. Під час Другої світової війни пішов на фронт добровольцем. Закінчував навчання вже у Дніпропетровському університеті після війни. Упродовж життя займався літературної творчістю, був заступником, а потім Головою правління Спілки письменників України, з 1967р. – у складі правління Спілки письменників СРСР.

Прозаїк. Утворах порушував одвічні проблеми людського буття, у центрі повістей і романів Гончара – проста і чесна людина-працівник, що виступає проти духовного браконьєрства, кар’єризму, прислужництва. Творчій доробок письменника складають романи “Прапороносці” (1946-1948), “Таврія” (1952), “Людина і зброя” (1960), “Тронка” (1963), “Собор” (1968), “Циклон” (1979), “Берег любові” (1976), “Твоя зоря” (1980) та ін., повісті, оповідання, літературно-критичні статті.

Відповідність мови творів О. Гончара вимогам сучасності

Для кожного письменника існує ідеальний образ рідної мови, яка разом із мовою фольклору, територіальними, соціальними діалектами, разом з писемно-літературною традицією становить загальнонаціональну культурну вартість.

Звертання до текстів Олеся Гончара дає можливість відзначити, що його художні тексти відповідають вимогам об’єктивної оцінки сучасної літературної мови.

Кожний письменник своєю літературно-писемною практикою визначає, яким він бачить розвиток літературної мови. Якщо Гончар – громадянин, Гончар – публіцист чітко окреслює свою позицію щодо статусу української мови та її державотворчої функції, то Гончар – майстер художнього слова дає читачеві естетичний ідеал літературної мови. Він виразник високої ідеї – збереження в літературній мові інтелектуальних та емоційних джерел народного світовідчування, в якому і вроджена інтелігентність, і природність вислову, і відчуття делікатності, стилістичної міри авторських новотворів (С. Єрмоленко).

Проза Гончара дістає оцінку “поетична”. Часто й самі реалії, які потрапляють у поле художнього мислення письменника, і їхня характеристика виконують роль поетичних словесних “акцентів”, як, наприклад, словацька назва перших весняних квітів (пролісків). “Бачу вже їх (гори) не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера, зацвітають тим першим цвітом весни, що по-вашому зветься – небовий ключ”. Назва цих квітів – виразна художня деталь в авторській сповіді.

Так, у новелі “Соняшники” О. Гончар створює цілий ряд поетичних новотворів на означення соняшників: золоте тарілля, золоті литаври, ясночоле сонячне братство, золоте духмяне море. Високий поетичний стиль простежується в цілісних текстових структурах.

“Те, що він (скульптор) побачив перед собою, на мить приголомшило і осліпило його: на широчезній рівнині, скільки сягав зір, яскраво золотились соняшники… Здавалось, вони і самі випромінювали світло своїми жовтогарячими незліченними коронами, і, може, тому навкруги, в зоні їхньої дії, було якось особливо ясно, чарівно й святково, мов у заповіднику сонця. Тут навіть повітря, здавалося, несло в собі золотисті відтінки”. Для усієї мовотворчості О. Гончара характерний “золотий колір”. Можливо, в цьому виявляється зв’язок його стилю із стилем Михайла Коцюбинського.

В авторській мові письменника органічно поєдналися поетичні, книжні та розмовні джерела національної мови. Усі вони існують поряд і демонструють типовий зразок художньої прози.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Відповідність мови творів О. Гончара вимогам сучасності