Війна – найбільше з лих

Війна – найбільше з лих

І виростають покоління,

Котрі не чули тишини.

О, найстрашніше з літочислень

Війна – війною – до війни!

/ Л. Костенко /

Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна?

Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше – за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування…

Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам’яної сокири до міжконтинентальної ракети) – та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна – це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.

Плаче Ярославна “в Путивлі на валу, на брамі”, бо її ладо, князь Ігор повів дружину “на землю половецьку за землю Руську”.

Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою – її донька Маруся.

Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча “Ніж у сонці” про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів “Демон” жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.

Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках.

Це знову напад? З ворогом двобій?

Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! –

Пише на початку війни П. Тичина (“Ми йдемо на бій”).

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів, –

Присягає М. Бажан у вірші “Клятва”, що став військовим гімном нарівні з російською піснею “Священная война”.

Я віддам свою кров, свою силу

І ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала,

Тополею в небо зросла, –

Обіцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем.

Але хіба вони виступали за війну? Християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям?

Будь проклят той, хто

Зважиться забути,

Будь проклят той, хто

Скаже нам: “Прости!”

– від усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києві (“Яр”).

Для нас це вже історія. Але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили.

Про це вірш Ліни Костенко “Пастораль ХХ століття”

Їх рвонуло навідлиг. І бризнуло

Кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким

Не хотілося жить…

Гарні діти були. Козацького

Доброго крою.

Коли зносили їх, навіть

Сонце упало ниць.

Та не останньою була Велика Вітчізняна – і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. Скільки життів покладено в Афганістані, скільки скалічено душ! Придністров’я, Абхазія, Югославія, Чечня… Найближче “вчора” і сьогодні.

І думаєш: “Господи, чого людям треба? Адже світить в небі сонце, росте в полях хліб. Люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття… ” Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення!

Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі справедливо застерігав: “Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити” (Зб. “У світі мудрих думок”).

І хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні:

Убийте війну,

Прокляніте війну,

Люди Землі!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Війна – найбільше з лих