Виклик – Старицький Михайло
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною –
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями –
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання – за гріх?
1870
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Михайло Старицький – Виклик ВИКЛИК Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині […]...
- До України – Старицький Михайло Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з діброви тихий […]...
- Михайло Старицький – До України ДО УКРАЇНИ Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з […]...
- Поету – Старицький Михайло Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі! Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона Уже […]...
- Борвій – Старицький Михайло Чорне хмарище встає повагом, Заступає світ, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрізь гадюками Сизо-білими, волохатими, Що сплітаються, розплітаються І звисають вниз грізним кетягом… Душно, млосяно, і задуха та Мов гнітить усе важким каменем: Ані способу вільно дихати, В голові гуде, думи сковані, В серці млявому – […]...
- До молоді – Старицький Михайло На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.. Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, Нехай вона ваш дух гартує У чесній, славній боротьбі! Бо стоголовий людський […]...
- Михайло Старицький – Поету ПОЕТУ Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі! Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона […]...
- Старицький Михайло – Біографія Михайло Петрович Старицький (2 (14) грудня 1840, Кліщинці – 14 (27) квітня 1904, Київ) – український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, […]...
- Михайло Старицький Реферат Михайло Старицький (1840 – 1904) М. Старицький увійшов в українську літературу як поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, режисер і організатор реалістичного професіонального театру. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область) в родині дрібного поміщика. Дитинство серед мальовничої природи, вплив діда – 3. О. […]...
- Михайло Старицький – До молоді ДО МОЛОДІ На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.. Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, Нехай вона ваш дух гартує У чесній, славній боротьбі! Бо […]...
- Михайло Старицький – Борвій БОРВІЙ Чорне хмарище встає повагом, Заступає світ, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрізь гадюками Сизо-білими, волохатими, Що сплітаються, розплітаються І звисають вниз грізним кетягом… Душно, млосяно, і задуха та Мов гнітить усе важким каменем: Ані способу вільно дихати, В голові гуде, думи сковані, В серці млявому […]...
- Михайло Старицький – Оборона Буші (СКОРОЧЕНО) Михайло Старицький Оборона Буші (СКОРОЧЕНО) 1654 рік. У подільському селі біля замку Буша збирається загін козаків, щоб виступити на заклик Хмельницького проти ляхів, які знущаються над українським людом. Матері, жінки, сестри, старі прощаються з рідними. Похід благословляють у церкві. Свиридиха, у якої від рук шляхти загинула вся сім’я, окрім одного онука, роздає зброю, інші – […]...
- Оборона Буші (скорочено) – Старицький Михайло 1654 рік. У подільському селі біля замку Буша збирається загін козаків, щоб виступити на заклик Хмельницького проти ляхів, які знущаються над українським людом. Матері, жінки, сестри, старі прощаються з рідними. Похід благословляють у церкві. Свиридиха, у якої від рук шляхти загинула вся сім’я, окрім одного онука, роздає зброю, інші – їжу, амуніцію. Мар’яна, дочка сотника, […]...
- “Виконання своєї роботи” – гідний спосіб кинути виклик смерті (за романом А. Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” – це хроніка одного тяжкого року у звичайному місті Орані, французькій префектурі на алжирському узбережжі. У цьому місті, як і в інших містах світу, люди багато працюють, але в житті їх цікавить тільки комерція, гроші. Втіхи, розваги, кохання, спілкування з друзями вони відкладають на суботу і навіть не здогадуються, що десь […]...
- Олена Теліга – Усе – лише не це! * Усе – лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова у барвах однакових, Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання – в запорошених оковах. Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб рвались душі крізь іржаві грати, Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби – І варто буде жити чи вмирати! Не бійся днів, заплутаних вузлом, Ночей […]...
- Михайло Плосковітов – Вишнею За літом коротким все глибше синішають далі, Над маковим цвітом затихли сюїти джмелів, Оздоблені в золото, перші свої медалі На груди широкі ясен статечний одів. І топчуться дні на обвітрених спекою мітлах, В підкачаних аж до колінець дитячих штанцях, Так дивно – за літо – удруге вишня розквітла, І мов нареченій світлість їй так до […]...
- Ірина Лахоцька – Причаїлась зима у високій гущавині неба Причаїлась зима у високій гущавині неба, Де душа дивовижна пливе в уособленні хмар. Ще от – от й приголубить сніжинками зрізані стебла І прокинеться з сну наш самотній вечірній ліхтар. Ще от-от і почнеться одвічна елегія снігу, Цей зимою задуманий янгольський витвір краси, У якім є всі шанси життя прочитати, мов книгу, І в душі […]...
- Корифей української літератури М. Старицький Угору стяг, а світоч – в руки, І, щоб не сталося, – вперед! М. Старицький М. П. Старицький – один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем. Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані […]...
- Михайло Качанський – Вона каже мені Вона каже мені, Знаєш, скільки віршів і кому б не було написано, Скільки поетів не впізнавали б тебе серед люду, Все одно лише я вмію так загадково і стишено Переконувати що ти будеш, знаючи наперед, що тебе не буде. Все одно тільки мені знати після чого у тебе з’являються свіжі рими, Скільки людей тебе зрадило […]...
- Михайло Павлів – до тебе Я іду до тебе, мила, Хоч ти цього і не знаєш, Але вірю – своїм серцем Нашу зустріч відчуваєш. Вийдеш ти з своєї хати, Лиш поглянеш на дорогу І подумаєш про себе, – Наче хтось іде знайомий. А впізнаєш, не повіриш, Скажеш, – це не може бути, Він не мав прийти сьогодні Й на стежину […]...
- Ольга Анцибор – Синові Знов лягає дорога Від воріт, від порога, Чи здолаю її, чи пройду? Я піду, я поїду, Відведу лиху біду, Може щастя синочку знайду. Вийду я в чисте поле, Сину, сину, соколе, Я до серця тебе пригорну. Буду мрію плекати, Буду Бога благати, Щоб додому тебе повернув. Моє серце втомилось, Мої ніженьки збились, Та в дорогу […]...
- М. П. Старицький – “батько українського театру” (1849-1904) Народився у с Кліщинці на Черкащині в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишився сиротою, виховувався в родині відомого композитора М. Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії, Харківському та Київському університетах. Працював у недільних школах, театральних та народознавчих гуртках. Оселившись з 1871 р. в Києві, поєднує літературну творчість з театральною діяльністю (був одним із засновників і керівників […]...
- Герасим’юк Василь – Йде мати і дитя несе Йде мати і дитя несе, Ховається в дорозі. Її під зорями спасе Короткий сон у стозі. Якраз під зорями Різдва Я – стіг сухого сіна. Овеча тепла голова, Повисмикавши зліва Найтонші стебла золоті Дитину гріє, лиже. Я тут поліг. Я – сіна стіг. Зі мною веселіше....
- Микола Вінграновський – Романс Не говори, не говори Про світанковий яр, Там сплять прощання явори Під вибухами хмар. Бродили щастям дні мої З тобою у маю, І на багнети солов’їв Я кинув юнь твою. Я плескав небо мрій своїх На твій дівочий шлях… І жаль мені, що я не міг Спалить тебе в полях. Не говори, не говори Про […]...
- Литвинець Михайло – Зацвіли ромашки (Збірка) 1959 рік, видавництво “Веселка” ПРОЛІСОК Ще сніг в ярах біліє, Вночі мороз легкий, Та вітер теплий віє І оживля садки. І жайворонок в висі Уранці задзвенів. І пролісок у лісі З-під листя засинів. Такий тремтливий, наче Не пролісок з-під пня, А вигляда дитяче Блакитне оченя. МАЙСТРИ В нашій хаті стук і дзенькіт: Тато цвяхи дав, […]...
- Михайло Григорів – Віч-на-віч І здогад снігу поясноє І глина доглядає у дереві І квітень ненадовго Січень-червень 1997...
- Небо – Петренко Михайло Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, боже, ти криллів не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить, У світі їх яснім все горе […]...
- Дяченко Михайло – Крути Їх – юних сміливців, лиш жменька була – Із серцем зі сталі і духом з граніту. О, велич летіла у вічність з їх лав І чин їх навіки став юності міфом. Мчав зойк слабодухів, за ними у путь: – Куди вам? Ви ж діти!.. Загинете дармо… – О, ні! Бо ще завтра за нами підуть […]...
- Мак цвіте – Стельмах Михайло Степами турки і татари На конях мчать, мов чорні хмари, І згаром дихає земля – Навкруг пожари, як петля, Й петлю розкручує ординець: Він одшукав живий гостинець – Дівча біжить босоніж в бір. Її він схопить у ясир, В прокислу зашморгне сирицю Й продасть у Кафі з торговиці. І сльози дівчини, й життя Проп’є без […]...
- Михайло Григорів – Словник Порожніє замах води Даленіє пересторога часу Мов сіль Перечислених Руж Ятриться Зморшка саду Січень-червень 1997...
- Рідня – Стельмах Михайло Обминувши луг, що вкрився міддю, Слід до хати губиться в бору. В хаті пахне парене обіддя, Сік густий покрив кору. На корі зі мною стельмах сивий, Поруч шпиці віялом лягли. Ми майструєм, щоб шляхи щасливі Під колесами гули. У роботі дні пливуть чудові, І надвечір я іду щодня В гомінкі бори соснові, Де живе моя […]...
- Михайло Плосковітов – Ти, осене Ти, осене, зітхаєш у кутку Вікна мого, на теплім підвіконні. Поворожи на мідному листку, Чи – ось тобі мої важкі долоні. Поворожи, а в очі не дивись, Який там блиск… одна чужа самотність. Хіба що залетить в кватирку лист – Ото й усі мої незвані гості. Розкинь для мене жовтими таро Із тих берізок, що […]...
- Михайло Григорів – Вигнання без меж Прозорі шатра Відслонюють Непоквапливу повняву Зауважень Води Незримі плем’я Підростаючих Ран – Прорив Безперебіжний...
- Михайло Плосковітов – У свята Коли вночі у дім, квартиру, хату Прийде Різдво, ялинка і вогні – Згадай, хоч на хвилинку, про солдата, Який в окопі мерзне на війні. Який своє Різдво зустріне в полі Під кулі свист і вітру коляду… Хай спогад твій йому тамує болі, Хай щира згадка піднімає дух, Бо в цьогорічнім році щастя й туга Змішались […]...
- Михайло Григорів – Весляр І далі (за димом) Хтось спалює дим – Безберегі краї заколоту Землі Нічиєї 1997...
- Стельмах Михайло – У нас гуси не сердиті (Збірка) \ 1983 рік, видавництво “Веселка” ЦАПОК Взимку лагодив цапок Віз, і борону, й плужок. В квітні виорав цапок Огородець і ланок. Та й засіяв лан цапок Для цапихи і діток. А цапиха І дітки Садять цапу огірки. У НАС ГУСИ НЕ СЕРдИТІ Невеличка наша річка – Я її перепливаю, А на березі сестричка “Гиля, гусоньки”,- […]...
- Поміж березами дівча іде – Стельмах Михайло Рожевий схід. Галуззя молоде Пісні виспівує привітні. Поміж березами дівча іде У хусточці блакитній. Рукою гладить пасмо золоте, Іде, співаючи, в долину… І, може, більше дівчину ніде Ніколи не зустріну. Стою під кленом біля джерела – У серце йдуть пісні привітні. А дівчина, як молодість, пішла У хусточці блакитній....
- Михайло Григорів – Безміри проминання Верхів’я весел Тільки В облозі Самих весел Скорочують письмена Безоглядного Моря...
- Ольга Анцибор – Хлопчики-соколики Хлопчики-соколики, Дорогі хлоп’ята, Як мені не хочеться, Вас самих лишати. Буду про вас думати, Буду сумувати, Привезу гостинця вам, Як буду вертатись. Пам’ятайте й ви мене, Згадуйте частенько, Розставання буде в нас Зовсім коротеньким. Я приїду ввечері, Примчуся скоренько, Стрінуть мене хлопчики, Зайчики рідненькі. Поцілую ніжно вас Пригорну до серця. А якщо нашкодите То задам […]...
- Михайло Кишкань – Найсвітлішому почуттю Слухай, приходь до мене опівдні. Я буду там, де ми вперше разом Рилися словом в своєму спідньому, Ставили в фас образи. Знаю, не кликав. Пробач, що кличу Криком забутого на зупинці Крайнім трамваєм. Удар в обличчя, Хочеш, заїдь по пиці. Стрибай до мене у павутиння, Сноване тим, хто не вмів кохати. Тільки щоб ти, а […]...
Твір на тему чому кохання вічна таїна.