Віктор Остапчук – Синові

Синові
І всім, кого чекають і чекатимуть завжди

Чекати сну – як ти влетиш у дім,
Мов ранній грім,
Затупотиш по сходах…
А пелюстки у світлі золотім
Пливуть до неба по великих водах.

Чекання, сину, вже – як ремесло,
Як вміння жити.
Сіяти і ткати.
Тримати вперто пам’яті весло,
Наперекір і навздогін чекати.

Чи карта так лягла, чи Бог схотів,
Чи карма, чи молитва безголоса…
Із воєн всіх,
З безодні віщих снів
Чекання із життям переплелося.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Руйнівна влада золота гобсек.
Ви зараз читаєте: Віктор Остапчук – Синові
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.