Віктор Забіла – Сорока


СОРОКА
Сорока в дворі скрекоче,
Гостей возвіщає;
Ждала дівка козаченька,
Котрого кохає.
Ждала, ждала, виглядала,
Миленький не їде, –
Мабуть, тоді він вже буде,
Як місяць ізійде.
Зійшов місяць, вже й високо,
Зіроньки блищали, –
Виглядали карі очі
Да й плакати стали.
Гірше горя, гірше нудьги
Того дожидаться,
Хто на цілий вік поклявся,
Щоб із ним кохаться.
Місяць ясний закотився,
І зірок немає;
Не спить дівка, плаче, бідна,
За милим скучає.
Встала мати: \”Вставай, доню!
Зовсім вже світає\”.
А та, бідна, ще й не спала –
Слізки утирає.
\”Мамо, мамо, я не спала\”. –
\”Що ж, доню, робила?\” –
\”Всю ніченьку проплакала,
За милим тужила\”. –
\”Доню, доню, слухай мене,
В тугу не вдавайся;
Коли він тобі не вірний,
То й не сподівайся.
Без сороки, що скрекоче,
Вірно як кохає,
Прибіжить до тебе, доню,
Бо він теж скучає\”. –
\”Голубонько, моя мати,
Серця не прив’яжеш!
Так і б’ється, так і рветься, –
Що робить, не знаєш\”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Зпдивляюсь у твої зіниці.
Ви зараз читаєте: Віктор Забіла – Сорока