Вірш Миколи Руденка – Нічний рядок

Вночі не сплю – скриплю зубами:
Болять потрощені кістки.
А дощ рушає над горбами
Та через гори навпрошки.

Щось у вікні кошлате, чорне.
То ген під кам’яне крило
Гора, немов курчаток, горне
Дощем захлюпане село.

Я шепочу у мертве небо,
Що вже й мені туди пора.

Горни й мене, гора, під себе.
Горни, гора… Горни, гора.

Та є у мозку на приміті
Повите в ніжний холодок:
Адже ж лишився в цьому світі
Ще не завершений рядок.

Його вишукую одразу –
Так, як у зливи і вітри
Шукають линву скалолази –
Дерусь на маківку гори.

І птаство на високій ноті
Мені гукне:
– Живи, дідок,
Допоки є в твоїм блокноті
Ще не завершений рядок.

24.09.1986

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Нічний рядок